Залізний лобізм: кому вигідні високі митні ставки на експорт металобрухту

Залізний лобізм: кому вигідні високі митні ставки на експорт металобрухту

Скільки втрачає держава, встановивши ставки мита, які блокують повноцінний експорт металобрухту та хто на цьому заробляє
Четвер, 29 квітня 2021, 08:13
Президент УА "Втормет"

У розвинених країнах заготівля та переробка металобрухту відноситься до галузей промисловості, які працюють за ринковими законами, а вироблену продукцію (товарний металобрухт) мають можливість реалізовувати на внутрішньому ринку або на експортувати. 

При цьому регулювання цієї діяльності з боку державних інституцій відбувається в-основному на етапах переробки металобрухту і аж ніяк не процесах реалізації кінцевим споживачам. 

В українських реаліях регулювання операцій з металобрухтом, особливо в частині його експорту, заслуговує занесення до підручників з державного управління та протекціонізму як негативний приклад руйнування інвестиційно привабливої та рентабельної галузі промисловості.

Перший крок щодо обмеження експорту металобрухту з України був прийнятий в далекому 2003 році, коли народні депутати, близькі до металургійних підприємств, розробили та винесли на голосування закон, що передбачав введення експортного мита в розмірі 30 євро/т. 

Варто відзначити, шо ще до введення мита експортні відвантаження металобрухту розподілялися тодішнім Міпромполітики та погоджувалися Мінекології. 

Згодом були внесені корективи в закон щодо поетапного зниження експортного мита до 10 євро/т. через вступ України до СОТ. 

Така система регулювання експорту металобрухту зберігалася до кінця 2013 року. Щодо обсягів корупції в такій розгалуженій системі регулювання ходили легенди!

Підписання Асоціації з Європейським Союзом, подальша законодавча дерегуляція та активізація антикорупційних заходів дещо спростили дозвільну систему, дозволивши компаніям вільно продавати металобрухт українським та іноземним споживачам. 

При цьому виважений розмір експортного мита, деяке спрощення дозвільних процедур, ринкове ціноутворення та відсутність бюрократичних "розтяжок" позитивно вплинуло на ринок в 2014-2015 роках.

Заготівля металобрухту зросла до максимального показника в 4,5 млн тонн, внутрішні постачання збільшилися до 3 млн тонн і дозволили повністю задовольнити виробничі потреби металургійних підприємств, обсяги експорту зросли до рекордних 1,2 млн тонн.

Кому вигідне обмеження експорту брухту?

Погіршення кон’юнктури світового ринку сталевого прокату і відповідне скорочення надходження валютної виручки протягом першого півріччя 2016 року змусило металургів шукати шляхи оптимізації собівартості виробництва своєї продукції. 

Почалася лобістська боротьба за зниження цін на енергоресурси, залізничні перевезення, сировину. Відповідним чином це зачепило і ринок металобрухту.

Використовуючи прогалини українського законодавства, афільовані до металургів компанії почали робити заявки на експортні погодження в завищених обсягах, за допомогою "кишенькових" судів забороняти експортні відвантаження, вести дезінформаційну кампанію щодо брухтозаготівельної галузі. 

В цей же період з’являються міфи щодо дефіциту металобрухту як стратегічної сировини, скорочення виробництва сталі та робочих місць тощо. 

Ці тези за допомогою популістських сил у Верховній Раді трансформуються в закон і експортне мито на металобрухт зростає протягом наступних трьох років до з 10 до 58 євро/т. Така ставка мита призвела до фактичної заборони експорту. 

Про результати такого "ефективного" регулювання красномовно свідчать виробничі показники брухтозаготівельної галузі в 2020 рік (в порівнянні з 2015 роком):

  • заготівля металобрухту впала з 4,6 млн тонн до 3,1 млн тонн (на 32,6%)
  • постачання внутрішнім споживачам скоротилося з 3,0 млн тонн до 2,8 млн тонн (на 6,6%)
  • експортні відвантаження впали з 1,2 млн тонн до 0,035 млн тонн.
  • кількість суб’єктів господарювання знизилося з 1800 компаній до 900.

Нещодавно у ВРУ прийняла закон, яким передбачається продовження дії експортного мита на металобрухт в розмірі 58 євро/тону ще на п’ять років, до вересня 2024 року

Законопроєкт був ініційований металургійними підприємствами та підтриманий народними депутатами. При цьому наведені аргументи на підтримку даного законопроєкту традиційні - подолання дефіциту металобрухту, податки, збереження робочих місць, постачання на зовнішні ринки не сировини, а продукції з більшою доданою вартістю тощо.

Аргументи на підтримку законопроєкту, за п’ять років не змінилися: подолання дефіциту металобрухту, податки, збереження робочих місць, постачання на зовнішні ринки не сировини, а продукції з більшою доданою вартістю тощо. 

В 2021 році з’явилися нові аргументи щодо необхідності розвитку "зеленої металургії" та недопущення експорту в країни, які обмежують постачання металопродукції на їхні ринки. 

Термін дії підвищеного мита на експорт металобрухту дозволяють зробити деякі висновки щодо цієї аргументації.

Аргумент про "дефіцит" металобрухту. Відповідно з класичним економічним визначенням під дефіцитом розуміють недостатність засобів або ресурсів (в даному випадку металобрухту) порівняно із заздалегідь запланованим або необхідним рівнем сировини, необхідної для виробництва. 

В українських реаліях цей термін трактується по іншому, виходячи з незрозуміло яким чином визначених потреб металургійних підприємств в металобрухті. 

При цьому металурги наводять показники, що показують перевищення заявлених потреб та значні складські запаси металобрухту, але все рівно вказують на дефіцит металобрухту.

Аргумент про "зелену" металургію. Дійсно, використання металобрухту в процесі виробництва сталі значно економить енергетичні та матеріальні ресурси і суттєво скорочує екологічне навантаження. 

Але таке твердження справедливе лише для електросталеплавильного виробництва. В структурі української металургії частка виробництва електросталі становить близько 4,0-4,5%, а основними виробниками є лише два підприємства (ІНТЕРПАЙП та ДСС). 

Всі інші металургійні підприємства виготовляють сталь киснево-конвертерним та мартенівським способами, в яких граничне максимальне використання металобрухту на тонну виготовленої сталі відповідно становить 250 кг та 450 кг відповідно.

Аргумент про спекулятивну реалізацію металобрухту. Традиційно, головною причиною конфлікту інтересів заготівельних компаній та металургів був ціновий фактор. 

Заготівельні компанії формували ціни, виходячи з собівартості заготівлі та переробки металобрухту, часто орієнтуючись на світові ринки. 

В той же час металургійні комбінати формували закупівельні ціни непрозоро, часто виходячи з власних інтересів. 

В таких умовах саме закупівельні ціни експортерів були дієвим важелем формування справедливої ринкової ціни на металобрухт. Експортне мито фактично дає металургам можливість встановлювати ціну на металобрухт, не зважаючи на ринкову кон’юнктуру.

Високе експортне мито  наносить прямі збитки бюджету від недоотримання надходжень.

Така ситуація пояснюється тим, що у цьому секторі економіки перестають діяти ринкові механізми, а починають діяти картельні змови по встановленню цін, узгоджених металургами між собою. Тому ціни завжди будуть нижче ринкових, як мінімум, на розмір експортного мита.

Аргумент про податки. Протягом 2015 року металурги сплатили податки з 3 млн спожитих тонн металобрухту, при цьому при ставці експортного мита в 10 євро/т. було сплачено до бюджету тільки від експорту цього виду сировини близько 12,1 млн євро. 

У 2020 році металурги сплатили податки з 2,8 млн тонн спожитого металобрухту, при цьому мита від експорту було сплачено лише 2 млн євро.

Аргумент про робочі місця. Якщо у 2015 році металурги виробляли 23 млн тонн сталі, то у 2020 було вироблено лише 20,5 млн тонн. 

Порівняльні індикатори ринку металобрухту в 2015 та 2020 рр.

2015 р.

2020 р.

Експортне мито, євро/т.

10,0

58,0

Виробництво сталі, млн т.

23,0

20,5

Заготівля м/брухту, млн т.

4,6

3,1

Постачання м/брухту на МК

3,0

2,8

Коефіцієнт використання м/брухту, кг на 1 тонну сталі

130,0

136,0

Порівняльні обсяги експорту металургійної сировини з України в 2015 та 2020 рр.

2015 р.

2020 р.

Експортне мито, євро/т.

10,0

58,0

Експорт чавуну, млн т.

2,1

3,1

Експорт залізорудної сировини, млн т.

45,7

46,3

Експорт металобрухту, млн т.

1,2

0,036

Складно уявити, що при зменшенні обсягів виробництва сталі кількість зайнятих у цій галузі збільшилась чи навіть збереглася на тому ж рівні. 

В той же час, якщо у 2015 році 1800 підприємств заготовляло 4,5 млн тонн металобрухту, то у 2020 році цих підприємств було вже 900, а заготівля склала 3,1 млн тонн.

Аргумент про постачання продукції з високою доданою вартістю. Один з поширених аргументів, який застосовується для обґрунтування необхідності продовження експортного мита. 

Адже саме через зростання постачань металобрухту металурги зможуть постачати продукцію з високою доданою вартістю на зовнішні ринки. 

Статистичні дані засвідчили дещо іншу ситуацію. За п’ять років, коли експортне мито "захищало" національних виробників, експорт чавуну збільшився на 47,6% та експорт залізорудної сировини – на 1,3%. В той же час зовнішні відвантаження металобрухту скоротилися в тридцять чотири рази!!!

Вся аргументація щодо продовження терміну дії експортного мита – не про розвиток галузі, в якому передбачено збільшення виробництва, а через це і споживання, не про захист національного виробника через протекціонізм на внутрішньому та зовнішніх ринках, не про справедливе ринкове ціноутворення, без якого страждають як приватні, так і державні підприємства, на яких утворюється металобрухт. 

Всі наведені аргументи свідчать про свідоме бажання збереження тенденцій до деградації та згортання ділової активності в брухтозаготівельній галузі, скороченні інвестицій та відтоку кваліфікованих кадрів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, в найближчій перспективі варто очікувати суттєвого скорочення заготівлі металобрухту та загострення конкуренції на ринку за якісний металобрухт серед металургійних та ливарних компаній, і відповідні не прогнозовані цінові коливання. Не виключені санкції щодо металургів на експортних ринках з боку Туреччини та ЄС.

Що очікувати в таких умовах?

Опитування операторів ринку виявило очікування, які на нашу думку є реалістичними. Насамперед в найближчій перспективі варто очікувати подальшого скорочення заготівлі металобрухту, зниження ділової активності та реального скорочення робочих місць. 

Дивує також повне несприйняття брухтозаготівельної галузі, як повноцінного сегменту металургійної промисловості України, здатного забезпечувати безперервне постачання сировини виробникам. 

Цікаво, чи настане той час, коли ми досягнемо дна, падати буде вже нікуди і до нас нарешті почнуть відноситись як до повноцінного бізнесу, а не до сировинного придатку металургів. Чекати залишилося недовго. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!