Екоподаток має стимулювати економіку України, а не вбивати її

Екоподаток має стимулювати економіку України, а не вбивати її

У Верховній Раді зареєстровано більше 15 законопроєктів, які регулюють питання екологічного податку, але жоден з них не вирішує питання його справедливого розподілу і ефективного використання.
П'ятниця, 23 квітня 2021, 08:05
Політичний консультант. Президент "Розвиткової Агенції Досліджень та Аналітики "RADA"

На початку квітня у Верховній Раді відбулося обговорення концепції реформування екологічного податку.

Податок сплачується підприємствами за забруднення довкілля від їх діяльності і розподіляється наступним чином: 45% – до загального фонду держбюджету, 30% – до спецфонду обласного бюджету, 25% – до спецфонду місцевого бюджету.

Екологічний податок має природоохоронну природу, тобто повинен компенсувати шкоду, яка заподіюється природі через забруднення від діяльності підприємств. Проте, сьогодні він не виконує такої функції - це стало причиною його перегляду.

Екологічний податок — це загальнодержавний обов'язковий платіж, що калькулюються з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року. 

На згаданому заході у Верховній Раді були присутні народні депутати, представники міністерств, громадськості, бізнесу, промисловості. 

Варто зазначити, також, що скоро очікують на голосування законопроєкти, які суттєво посилюють екологічні нормативи і вимоги. Зокрема, це проєкти законів №4167 про промислове забруднення і №3091 про екологічний контроль.

Для того щоб виконати ці досить жорсткі вимоги і нормативи, потрібна суттєва модернізація або повна заміна обладнання на підприємствах. 

А це мільярдні інвестиції, яких у повному обсязі немає ні у бізнесу, ні у держави. Обговорюючи в комітеті ВР звідки брати кошти на зменшення шкоди навколишньому середовищу і "за чий рахунок" це буде відбуватися, йшлося зокрема про такі дві концепції: 

Перша (від Міндовкілля) – кошти податку на СО2 мають надходити до спеціального кліматичного фонду, який буде окремою юридичною особою, а звідти розподілятися (підприємствам для сплати відсотків по кредитам, органам місцевої влади – для співфінансування проєктів). 

Фонд також стане своєрідним гарантом для міжнародних партнерів і надасть можливість залучати грантові кошти, міжнародну фінансову і технічну допомогу. 

Друга (від Міненерго) – кошти від сплати податку на СО2 повинні надходити до фонду декарбонізації, а звідти направлятися на модернізацію підприємств, для того аби їхні викиди відповідали новим екологічним нормативам. 

Громадськість від бізнесу наголошувала на тому, що у всіх розвинутих країнах, до екологічних нормативів яких ми прагнемо, на модернізацію промисловості держава передбачала кредити, дотації, пільгові періоди, звільнення від сплати податків тощо. 

Коли підприємство здійснює багато викидів, це означає перш за все те, що воно потребує значних інвестицій.

Щоб отримувати інвестиції, у країни має бути високий кредитний рейтинг у світі, проте, жодне підприємство не зможе отримати вищий рейтинг, ніж загальний рейтинг його країни. 

Отже, позиція Міндовкілля, яке проти надання коштів зі сплати підприємствами податку на СО2 для їх модернізації і пропонує здійснювати таке переобладнання за рахунок коштів самих підприємств, видається відірваною від реального стану справ.

Позиція Міненерго більш наближена до реальності, адже Європейський Союз здійснював модернізацію промисловості протягом 15 років, а вимоги, які ставляться до нашої промисловості сьогодні повинні відбутися за кілька років. 

І без державної допомоги на модернізацію із цією задачею навряд чи можна впоратися в такі короткі терміни.

Позитивним сигналом є те, що підприємства готові змінюватися і модернізуватися, але поступово, планомірно виділяючи ресурс на нові технології і обладнання. 

Адже ті виробництва, які реалізують свою продукцію до ЄС, розуміють важливість відповідності екологічним вимогам через введення вуглецевого регулювання на кордоні з ЄС в рамках Європейського зеленого курсу (англійською СВАМ), яке вже є "не за горами".

Такий фінансовий тягар для промисловості може стати непідйомним. Без дотацій і допомоги від держави більшість промислових підприємств можуть закритися. 

У часи пандемії, а також, коли наша країна так потребує наповнення держбюджету це значний ризик, потрібно пам’ятати про це і зважувати всі "за" і "проти". Це також питання національної економічної безпеки. 

На обговоренні майбутньої концепції екоподатку представники Міністерства фінансів також озвучили, що з січня 2022 року податок на СО2 зросте до 30 грн за тонну викидів. Сьогодні це 10 гривень. 

Підсумовуючи, варто сказати, що національні інтереси – це те, що нас має об’єднати в цій ситуації. Ми всі хочемо жити у країні, яка має здорову економіку і чисте довкілля. 

Всі рішення мають прийматися за одним столом, де мають співпрацювати представники кабінету міністрів, різних міністерств, законотворці, бізнес, промисловці, громадськість.

Разом вони мають напрацювати покроковий план дій, який надасть підприємствам можливість переобладнатися і не закритися, не звільняти працівників. 

У той же час він повинен мати реальні, узгоджені строки та домовленості щодо посилення екологічних вимог і механізми фінансування цього процесу. 

Приймаючи рішення, ми точно маємо орієнтуватися на вже прийняту Кабміном стратегію економічного розвитку України до 2030 року, з орієнтиром на документ, який дуже скоро опублікує Україна – Другий національно визначений внесок (НВВ-2), а також майбутній карбоновий тариф ЄС в рамках Європейського зеленого курсу (СВАМ).

ЄС має представити нововведення вже у червні 2021 року. Це може суттєво вдарити по українських експортерах, які дають близько 40% ВВП України. Тому їхні інтереси мають бути національними інтересами України. 

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!