Чотирикімнатна квартира у центрі Києва по вул. Пушкінській вартістю 10 млн грн, якою володіла одинока літня пенсіонерка, після її смерті мала перейти у комунальну власність, проте за підробленими документами опинилася у власності шахраїв. 

Такі новини час від часу з’являються у інформаційному просторі. Проте мало хто взагалі задумується, яких неймовірних масштабів сягає кількість шахрайського привласнення квартир померлих власників, у яких немає спадкоємців. 

Разом з тим, в реаліях сьогодення це є системним бізнесом.

Адже навіть за найбільш скромними підрахунками (на підставі аналізу кримінальних проваджень органів Національної поліції) лише в межах Києва протягом одного року до рук шахраїв потрапляє більше 500 "безхазяйних" квартир, які мали бути успадковані територіальною громадою та розподілені між громадянами, які перебувають на квартирному обліку. 

До речі, за даними КМДА лише у столиці на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, станом на кінець 2020 року перебували 75 тис. сімей. 

Як правило, люди перебувають на обліку десятиліттями, і більшість з них так ніколи і не отримає таких бажаних квадратних метрів.

Як працює схема?

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців у особи належне їй майно може бути визнано відумерлою спадщиною судом за заявою відповідного органу місцевого самоврядування. 

При цьому, орган місцевого самоврядування може ініціювати процедуру визнання спадщини відумерлою лише після спливу одного року після смерті власника. 

Більше того, жоден нормативно-правовий акт України, який регулює процедуру виявлення та взяття на облік безхазяйного майна, не передбачає прямого обов’язку працівників відповідних державних та правоохоронних органів інформувати про факти виявлення такого майна. Втім, вони звичайно, інформують, — але не того, кого потрібно.

Шахраям, які отримали інформацію про смерть одинокого власника цілком вистачає року, щоб дістатися до оригіналів документів на квартиру та шляхом підробленого заднім числом договору купівлі-продажу, дарування чи заповіту, через "свого" нотаріуса чи реєстратора зареєструвати квартиру на себе в реєстрі речових прав. 

Нерідко стороною таких правочинів виступає особа з реєстрацією на непідконтрольній території України, часто договір укладається з використанням підробленої довіреності.

Проблема доповнюється тим, що нерухомість таких людей в більшості випадків не "оцифрована", тобто не перенесена в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а право власності підтверджується лише паперовими документами. 

Тому й махінацію з "підміною" власника "свій" нотаріус при бажанні може з легкістю "не помітити". Для надійності така квартира ще раз відчужується на контрольованих осіб уже за легальним правочином, після чого виставляється у вільний продаж.

Оскільки на таке майно не претендують будь-які спадкоємці, то і нікому оспорювати незаконні оборудки. Ідеальна схема, чи не так? 

Сусіди померлого переважно не "пхають носа" у такі справи, а для чиновників Київської міської ради, КМДА та РДА взагалі як з "гуся вода" – вони ж лише через рік набудуть повноважень.

Хто є вигодонабувачами?

Зрозуміло, що реалізація таких схематозів потребує неабияких професійних знань, навиків, серйозної підготовки та координації. І займаються таким бізнесом добре скоординовані злочинні угруповання з використанням зв’язків в реєстраційній сфері та правоохоронних органах.

Як правило, учасниками, а нерідко навіть організаторами злочинних груп виступають керівники або ж рядові працівники органів соціального захисту КМДА та районних державних адміністрацій Києва, які в силу своїх службових обов’язків мають інформацію та, що більш важливо, можливість фізичного доступу до потенційно безхазяйних квартир.

Нерідко полюють на таку нерухомість працівники поліції, які приїжджають на виклики про смерть і на власні очі бачать потенційну наживу у вигляді квадратних метрів.

Варто зауважити, за сталою неформальною традицією, вплив на розподіл безхазяйних квартир, які офіційно визнані відумерлою спадщиною, між громадянами за квартирним обліком мають керівники тих же служб соцзахисту та прокуратури, які і дерибанять таку нерухомість між своїми, начебто в порядку забезпечення згідно з квартирним обліком. 

Проте це не заважає окремим особливо кмітливим службовцям паралельно привласнювати квадратні метри на підставних осіб у один з вищезгаданих способів, пускаючи їх, "мимо каси", так би мовити.

Як з таким явищем бореться держава?

А ніяк, власне. Більше того, жоден з зацікавлених суб’єктів державної та місцевої влади в рамках своїх компетенцій не те що не протидіє, а навіть повністю сприяє такому свавіллю своєю мовчазною згодою, бездіяльністю та саботажем.

Чиновники Київської міської ради, КМДА та РДА в Києві внаслідок безалаберності чи злого умислу вперто не "помічають" безхазяйної власності. 

І це при тому, що в Києві 75 тис. сімей перебувають на квартирному обліку, і збитки від такої бездіяльності для бюджету столиці лише в річному розрізі обчислюються сотнями мільйонів, якщо не мільярдами гривень. Важко навіть уявити, які це цифри в масштабах країни за останні кілька десятків років.

В свою чергу, не демонструють ефективності при розслідуванні таких кримінальних проваджень і правоохоронні органи: іноді — через відсутність відповідної кваліфікації оперативного складу та слідчих, проте частіше — через небажання "вийти самим на себе". 

Варто зауважити, що ті поодинокі випадки, коли правоохоронцям таки вдається припиняти протиправні дії і домогтися обвинувальних судових вироків для шахраїв, не мають нічого спільного з реальною боротьбою із квартирними аферами. 

В реальності, це є або імітацією діяльності для звітності, або ж проявом "міжусобної" боротьби за таку нерухомість, коли одна "конкуруюча структура" перейшла дорогу іншій. Власне, саме так і відбулося у випадку згаданої вище столичної квартири по вул. Пушкінській.

Профільний комітет ВРУ та Міністерство юстиції, достеменно знаючи про описані вище явища, також не пропонують необхідних законодавчих ініціатив для запобігання таким шахрайським посяганням, хоча, насправді, для цього достатньо прийняти лише кілька законодавчих змін – запобіжників.

Як врегулювати проблему?

В першу чергу необхідно на законодавчому рівні передбачити обов’язок відповідних посадових осіб органу місцевого самоврядування після смерті власника негайно з’ясовувати наявність родинних зв’язків у померлого, та у випадку відсутності даних про ймовірних спадкоємців, звертатися до нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи та вжиття заходів охорони спадкового майна 

При цьому, такі звернення потрібно проводити в автоматичному режимі щодо фактів смерті "ризикової" групи власників – самотніх літніх людей, які перебувають на обліку в органах соціального захисту. 

За таких обставин така нерухомість буде на юридичному і технічному рівні захищена від шахрайських посягань протягом встановленого річного строку, після спливу якого орган місцевого самоврядування отримав би змогу розпочати процес визнання спадщини відумерлою.

Крім того, на місцеві органи соцзахисту повинен бути покладений обов’язок щодо ведення реєстру потенційно безхазяйних квартир на основі обліку громадян, що потребують соціального захисту. Звичайно, структурні підрозділи КМДА та РДА ведуть такі реєстри, проте роблять це неформально та зовсім з іншою метою.

Доцільним також є прийняття на державному рівні спеціального нормативно-правового акта, який би встановлював єдиний порядок виявлення та обліку безхазяйного майна, оскільки такі правила регулюються актами на місцевому рівні, та часто є суперечливими, непослідовними, та не адаптованими до застосування. 

І найбільш важливим є те, що всі ці ініціативи стануть ефективними лише тоді, коли професійно запрацюютьправоохоронні органи, запровадиться реальний механізм притягнення до відповідальності за такі правопорушення та принцип невідворотності покарання. 

Для цього потрібна політична воля на найвищому рівні Держави, яку дуже важко проявити, коли на кону стоїть такий ласий шматок пирога.