Нам потрібні заводи: з чого починати

Нам потрібні заводи: з чого починати

Заводи, розташовані по всій країні, гарантуватимуть робочі місця і розвиток територій. З чого починати?
П'ятниця, 8 травня 2020, 15:23
голова Дніпропетровської обласної державної адміністрації

Україна перебуває в точці, коли можна впевнено робити змістовні і, на жаль, не дуже втішні висновки щодо майбутнього економічного зростання країни.

Пандемія Covid-2019 та початок світової економічної кризи вносять свої корективи.

Міжнародний валютний фонд прогнозує у 2020 році падіння ВВП України на 7,7%. Кожен десятий українець може стати безробітним.

Ціни на базові продукти можуть зростати, а малому та середньому бізнесу доведеться докладати ще більше зусиль, щоби втриматися в нових умовах.

Однак ця оглядова точка – не лише для фіксації негативних факторів. Вона змушує шукати рішення й стратегії для перевантаження системи.

Акумулювати ресурси, здійснювати стратегічні інвестиції, створювати робочі місця та переглядати пріоритети. Від простих короткострокових рішень варто переходити до реальної економіки та стратегічного планування.

Хочеш врятувати економіку – побудуй завод

Ви прочитали підзаголовок і думаєте: до чого ще може закликати голова ОДА одного з найбільших індустріальних регіонів країни? Однак працювати на розвиток реального сектору економіки повинна не тільки Дніпропетровська область. Заводи потрібні всій Україні. Ось кілька аргументів на користь цього.

Заводи – це інвестиції з відносно коротким терміном окупності

Цей аргумент завжди дивує міжнародних партнерів. Навіть враховуючи корективи кризи, інвестиція в завод, який коштує 10 млн дол, повертається в Україні за чотири-шість років – 18-25% на рік.

Досвідчені спеціалісти, різноманіття ресурсів, посильні порівняно із США та ЄС зарплати, низька конкуренція, вихід на західні та східні ринки (порти, аеропорти, дорожні сполучення). На Заході окупність часто вимірюється десятиліттями.

Заводи – це невеликі інвестиції

Часто чую, що заводи – це дорого. Реальні цифри говорять про інше. Щоб запустити завод на 40-50 робочих місць, вистачить 2-3 млн дол.

У цю вартість входять стандартний промисловий ангар на 2 500-3 000 кв м з під'єднаними базовими комунікаціями та нове обладнання. Ця вартість ще більше знизиться, якщо починати виробництво на території індустріального парку.

Заводи – це регіональний розвиток і робота на децентралізацію

В Україні концентрація грошей, ресурсів та спеціалістів зосереджується у великих регіональних центрах: Києві, Одесі, Львові, Дніпрі, Харкові. Однак для реального розвитку економіки децентралізація грошових потоків – необхідна умова. Заводи, розташовані по всій країні, гарантуватимуть робочі місця і розвиток територій.

Один працівник заводу створює три-чотири супутні робочі місця. Тобто один невеличкий завод на 30-40 працівників створює для регіону близько 200 робочих місць, враховуючи економічні ланцюги доданої вартості.

Інвестиції в регіони запускають зворотний інфраструктурний та соціальний ефект. Збільшуватиметься фінансування доріг, опорної інфраструктури (школи, медичні заклади), культурних та соціальних програм – гроші починають працювати.

Loading...

З чого починати? З індустріальних парків

За даними UNIDO, у 2006 році в світі було 3 500 індустріальних парків. Зараз їх понад 16 тис. Спочатку тренд задавали США, Китай та Сінгапур, а згодом у світову конкуренцію вступили Туреччина, Польща, Аргентина і Бразилія. Наразі це величезний ринок і серйозний інструмент розвитку промисловості.

Туреччина

Думаю, багато хто пам'ятає ситуацію в Туреччині в середині 1990-х років. Це була затяжна політична, економічна та соціальна криза. Ситуація змінилася на початку 2000-х років, коли влада Туреччини вирішила підтримати власну промисловість.

За 2002-2010 роки там було створено 148 індустріальних парків. За цей період ВВП та експорт країни зросли більш ніж утричі. Туреччина, близько 50% експорту якої у 1980-х роках становили продукти, у 2010-х роках знизила цей показник до 10%, збільшивши частку експорту продукції машинобудування до 25%.

Менш ніж за десять років Туреччина змогла переорієнтуватися з країни, яка експортувала продукцію легкої промисловості та харчового сектору, на одного з найбільших промислових гігантів у європейському регіоні.

У 2013 році країна повністю розрахувалася з МВФ, а у 2015 році продала легкових автомобілів на 12,8 млрд дол, основний покупець – країни ЄС.

Чим корисний досвід Туреччини? Він показує, що активізація промисловості не вимагає мільярдних кредитів. Однак без державної підтримки на рівні пільг і національних програм з підтримки бізнесу такий ривок зробити складно.

Польща

Мало хто пам'ятає, що на початку 1990-х років за рівнем ВВП на душу населення Україна перебувала на одному рівні з Туреччиною та випереджала Польщу.

Поки Україна робила основний акцент на аграрному секторі та жила завдяки дешевим енергоносіям, Польща і Туреччина розвивали національні економіки. Саме промисловість стала чи не основним орієнтиром для зростання.

У Польщі в 14 спеціальних економічних зонах функціонують 83 індустріальні і технологічні парки. Перша СЕЗ в країні була створена у 1995 році. За 25 років індустріальні парки, розташовані в СЕЗ, принесли економіці Польщі понад 25 млрд євро інвестицій і створили понад 300 тис сучасних робочих місць.

Це лише прямі показники, сукупний ефект набагато вищий. Зокрема, з допомогою індустріальних парків поляки за десять років збільшили експорт продукції втричі.

Індустріальний парк "Павлоград"

Тепер про український досвід. За даними МЕРТ, у лютому 2020 року в реєстрі індустріальних парків було 43 об'єкти. Переважна більшість парків працює на половину потужності або перебуває на етапі запуску. Серед небагатьох прикладів – ініційований Дніпропетровською ОДА проєкт "Індустріальний парк "Павлоград".

Трохи про проєкт

Індустріальний парк "Павлоград" розділений на шість територіальних секторів залежно від виду виробництва: машинобудівний – 65 га, хімічної промисловості і будматеріалів – 50 га, логістичний – 50 га, легкої промисловості – 30 га, електроніки та IT – 55 га. У сумі це 250 га з можливістю розширення до 1 тис га.

Серед переваг, які можуть зацікавити підприємців і дозволяють проєкту постійно розвиватися, – географія та великий кадровий потенціал регіону.

Розміщення парку дозволяє використовувати всі транспортні маршрути для збуту продукції: 1 км – до автомобільної дороги М-04, 1 км – до залізничної станції "Павлоград-2", 90 км – до річкового порту в Дніпрі, 194 км – до морського порту в Маріуполі та 93 км – до міжнародного аеропорту "Дніпро".

Наші очікування

Проєкт розрахований на десять років, 90% фінансування залучається від приватних інвесторів, 10% – з державного та місцевого бюджетів. У наших планах – запустити перші три-чотири виробництва вже у 2021 році.

ОДА зробить безкоштовну дорогу першим трьом заводам. Якщо один завод займає 2-3 га, то 250 га парку можуть розмістити 80 заводів. Це близько 200 млн дол інвестицій і 2,5-3 тис високопродуктивних робочих місць.

Підтримка

Найголовніший пункт – механізми стимулювання інвестицій. Почну з негативних моментів. Підтримка індустріальних парків з боку держави, особливо порівняно з Польщею, Чехією чи Туреччиною, наразі обмежена.

У нас нема системи зменшення податку на прибуток, єдиного вікна, прозорих стимулів – відсотка від інвестицій чи програми компенсації за створення робочих місць. Це переваги, які дозволили Туреччині та Польщі здійснити різкий ривок.

З іншого боку, не все так погано. Серед преференцій для інвесторів на рівні держави передбачені нульова ставка мита на обладнання й комплектуючі, нульовий податок на землю, звільнення від пайової участі в розвитку місцевої інфраструктури, підтримка місцевої влади та спрощена система реєстрації.

Це небагато, однак з урахуванням окупності дає реальний шанс для інвестора створити ефективний промисловий об'єкт з перспективою розвитку.

Замість висновку

Український шлях успіху – це сучасна, еко-орієнтована, гнучка до ринкових змін промисловість та створення орієнтованих на експорт виробництв. У руслі економічних і соціальних викликів розбудова промисловості та інфраструктури є реальним ефективним рішенням. Це те, що допоможе українцям подолати кризу.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!