Спостерігаю за ярими дискусіями навколо ініціатив уряду щодо впровадження практик державно-приватного партнерства (ДПП) і вирішив долучитися до діалогу.

Перше і найголовніше, що треба розуміти при залученні приватного бізнесу до партнерства з державою, — це терміни дії прописаного предмету партнерства.

Вони повинні бути однозначно довші, ніж будь-який електоральний термін!

Згадаймо, як застосовують інструмент державно-приватного партнерства країни з розвиненою економікою. Ідея спільної роботи держави та бізнесу у місцях, де вони поодинці не впораються, сягає Середньовіччя. Відомий факт, що 800 років тому в Лондоні був побудований міст через Темзу за участю приватної особи та Корони.

До первісних практик ДПП ще можна віднести спорудження Вавилонської вежі: усі зібралися разом, щоб перевершити бога. Єгипетські піраміди — та ж історія. Це спільна робота людей різних класів та соціальних станів з побудови об'єктів, які паморочать голови своїм масштабом вже тисячі років!

США вже понад 200 років активно використовують практики ДПП. Тисячі проектів впроваджуються у сферах водопостачання, каналізації, транспорту, міського розвитку і надання соціальних послуг. Проте апогеєм розвитку ДПП стало створення Федеральної резервної системи (ФРС) США саме за цим принципом.

З погляду управління, ФРС є незалежним органом, але як національний центральний банк ФРС має повноваження від Конгресу США. Незалежність у роботі забезпечується тим, що рішення ФРС щодо кредитно-грошової політики не схвалюються президентом або будь-ким з виконавчої чи законодавчої влади США.

Історія становлення ФРС проходила етапами і з великими труднощами, але ж інфляцію потрібно було якось контролювати! Американці це розуміли, тож першим закладом, який виконував функції центрального банку, був Перший банк Сполучених Штатів, створений Ґамілтоном ще наприкінці 18-го століття.

Його повноваження тривали 20 років і не були продовжені. Далі був створений Другий банк Сполучених Штатів. Його також довелося переформовувати через шалену критику з боку президента Ендрю Джексона.

Через нежиттєздатність попередніх спроб створення ФРС було ухвалене рішення про баланс інтересів між республіканцями та демократами в Конгресі.

Перші виступали за цілком незалежний від уряду центробанк, але голосів для такого рішення не вистачало. Через це був досягнутий компроміс, за яким ФРС є структурою, що поєднує державні та приватні компоненти.

Коли я навчався в Пітсбурзі, в Карнегі-Мелон, пригадую, як мої колеги зауважували, що при формуванні ФРС 20 поважних сімей стали фактичними акціонерами резервної системи та отримали доступ до емісії долара.

Тих, хто був проти формування ФРС за принципом ДПП, усунули від можливості ухвалювати рішення. Найвідомішим прикладом був президент Кеннеді.

Від схвалення Акта і до сьогодні в структуру ФРС входять: призначувана президентом США Рада керівників ФРС, Федеральний комітет з відкритого ринку, дванадцять регіональних Федеральних резервних банків — фіскальних агентів Казначейства США, численні приватні банки та різноманітні консультаційні ради.

Більше того, ФРС не отримує фінансування від Конгресу, а термін повноважень членів Ради керівників становить 14 років, що більш ніж утричі перевищує строк повноважень президента і Конгресу. І це найголовніше!

Саме такий інституційний механізм забезпечує реальну незалежність ФРС від політичної кон'юнктури та голодних поглядів лобістів, що також не проти використовувати ФРС у приватних політичних цілях.

Тепер, враховуючи досвід США, зробимо висновки.

ДПП найчастіше є вимушеним кроком, де найголовніше — терміни дії домовленостей. Практики державно-приватного партнерства запрацюють тільки за умови, що ці терміни будуть довшими за електоральний строк у нашій країні.

Далі — все інше: створення механізмів мотивування та стимулювання підвищення ефективності ДПП, вдосконалення законодавчої бази для його функціонування на національному та регіональному рівнях. За майже 30 років спроб було чимало. Чи вдасться цього разу втілити амбітні плани в життя?