Як квартали айтішників і наукові хаби врятують обласні центри від занепаду

Як квартали айтішників і наукові хаби врятують обласні центри від занепаду

Як уникнути формування прірви між креативним і робітничим класами, маргіналізації останнього і витіснення його з великих міст?
Вівторок, 8 жовтня 2019, 09:04
кандидат юридичних наук

Постіндустріальна епоха ставить перед людством нові виклики: як компенсувати втрату виробничих потужностей, що стали неактуальними; як працевлаштувати молодь, орієнтовану на інтелектуальну і творчу працю; як перерозподілити людські потоки в містах, де життя сконцентроване на невеликій території, в центрі.

Близько 20 років тому відповіддю на всі ці виклики стала концепція креативної економіки, в основі якої лежить так званий креативний клас.

Потім буде пізно

Теорію креативного класу розробив американський економіст Річард Флорида. І ця теорія так швидко зрезонувала з суспільством, пропонуючи прості рішення дуже складних проблем, що вже зараз на мапі світу є як мінімум десяток країн, які можна назвати провідними центрами креативної економіки.

Це, наприклад, Великобританія, Китай, США. Щоправда, креативна економіка – це не стільки про країни, скільки про міста (Сінгапур, Лондон, Сідней, Шанхай і Нью-Йорк) та території.

І не стільки про складні законодавчі зміни, скільки про місцеві ініціативи та проекти, які задовольняють потреби конкретного ком'юніті.

В Україні потреба в активізації креативного кластера давно назріла. І якщо не дати йому поштовх зараз, ми остаточно втратимо наш науковий і творчий потенціал, забезпечивши Європу і США сотнями висококласних фахівців, здатних змінити нашу країну.

І хоча сьогодні прийнято говорити про крах ідей Флориди (нібито завдяки фундаментальним змінам в інфраструктурі й економіці міст на користь молодих, освічених і креативних, робітничий клас втратив перспективи і засоби до існування), у нас є можливість врахувати помилки світових креативних столиць і забезпечити економічний і соціальний баланс у своїх містах.

Проблеми, з якими зіткнулися міста-першопрохідці, пов'язані, в першу чергу, з цінами на нерухомість.

Квадратні метри в районах, де виникли осередки креативного бізнесу (коворкінги, офіси, супутня інфраструктура) стрімко зросли в ціні.

Тим, хто заробляв на цьому або збирався продавати нерухомість і переїжджати, це було вигідно – такі люди отримали несподівано високий прибуток без власних інвестицій, а лише за рахунок зміни ситуації на ринку.

Loading...
Але ті, хто залишався і не належав до креативного класу, опинилися в скрутному становищі.

Інфраструктура, створена для нових "креативних сусідів", не відповідала потребам корінних мешканців.

Вони втратили звичні місця відпочинку і маршрути, а їхні навички і кваліфікація знецінилися на фоні "золотої молоді", що заробляє, сидячи за ноутбуком у кафе.

Новоприбулі багатіли, бізнес підвищував ціни, а корінні мешканці все біднішали та відступали на міські околиці.

Отже, як уникнути формування прірви між креативним і робітничим класами, маргіналізації останнього і витіснення його з великих міст?

По-перше, паралельно створюючи майданчики для розвитку традиційних секторів економіки: сільського господарства і промисловості в масштабах, необхідних для конкретної спільноти.

Наприклад, це повинна бути не одна гігантська ферма на тисячі голів худоби, а 10-15 "сімейних" підприємств різного профілю, що випускають крафтовий продукт. Таким бізнесам потрібно сприяти, але найважливіше – не заважати.

По-друге, підвищуючи рівень освіти місцевого населення. Місцеві жителі, незалежно від соціального статусу, повинні мати доступ до якісних шкільних знань і позакласної освітньої діяльності (її можуть забезпечити бібліотечні медіатеки, мовні курси, гуртки).

Для кого старатися?

Внесок креативного класу в економіку України дуже недооцінений. Чому? Та тому що його представники залишаються невидимими в міському середовищі.

Вони не інтегровані або погано інтегровані в міські процеси. І часто навіть не оформлені у спільноти.

Формування українського креативного класу логічно почати з IT-сектора, наукових центрів і закладів культури.

Першому потрібні нові простори – сучасні коворкінги і супутня інфраструктура. Другим – матеріально-технічне забезпечення. Третім – смислове перезавантаження.

У цьому плані наша країна має незаперечні переваги: інфраструктуру, яка потребує перезапуску (будівлі колишніх заводів і фабрик, адмінбудівлі, які вже не використовуються і т.д.), великі освітні центри з науковим потенціалом практично у всіх великих містах (університети, інститути, академії) і розгалужену мережу театрів, бібліотек і музеїв.

Завдяки цьому можна уникнути появи колосального розриву між трійкою мегаполісів і невеликими обласними центрами. А саме цей розрив зазвичай стимулює внутрішню міграцію і знекровлює регіони.

Чому саме IT, культура і наука? Згідно з дослідженням The State of European Tech 2018, в Україні проживає понад 170 тис. професійних розробників. А Львів за підсумками 2017-2018 рр став одним з найбільш швидкозростаючих європейських технологічних спільнот.

Щодо наукового потенціалу, то національним мастодонтом залишається НАН України, яка, за даними на 2016 рік, має 46 організацій дослідно-виробничої бази, 168 наукових установ, включаючи п'ять регіональних наукових центрів (у Львові, Краматорську, Одесі, Харкові та Дніпрі), і більше 37 тис. співробітників.

Сфера культури – це знову-таки сотні тисяч людей, які працюють у більш ніж 100 театрах, 16 тис. бібліотек, 500 музеїв і тисячах інших закладів.

Чому це вигідно?

Інвестиції в креативний клас – це можливість економічного стрибка для українських міст. Київ, наприклад, уже демонструє позитивну динаміку.

Воно й не дивно: більше половини всіх айтішників – це Київ і область, тут же – найбільші українські медіа, видавництва, наукові та освітні центри, завдяки чому столиця тримає першість за показниками внутрішнього регіонального продукту, сума якого більш ніж удвічі перевищує суму ВРП наступної у списку Дніпропетровської області.

Але у регіонів є всі можливості скласти Києву конкуренцію і відтягнути на себе (або навіть повернути з-за кордону) креативну молодь.

Це дозволить вдихнути нове життя в обласні центри, наповнити муніципальні бюджети і ефективно розпорядитися тими ресурсами, які зараз простоюють через корупційні схеми або через незатребуваність.

На прикладі Одеси (проблематика цього міста мені найближча) потенційними майданчиками для базування IT-кластеру можуть стати район Пересипу, будови колишнього заводу Краян; освітньо-культурний кластер можна створити на базі Одеської кіностудії; науковий – на базі університету ім.Мечникова, медуніверситету.

Упевнена, що в кожному великому місті є такі майданчики і можливості співпрацювати з бізнесом в напрямку їх розбудови.

Сьогодні в Одесі близько 5% працівників уже зайняті в креативному секторі (у Києві – близько 14%).

Цього достатньо, щоб почати змінювати логістику їхньої роботи і створювати нові простори, наприклад, за принципом креативних кварталів (дуже часто українська забудова дозволяє це зробити).

Такі квартали у світових креативних столицях часто стають майданчиками для тестування новітніх технологій у муніципальній безпеці, транспортній сфері та сфері благоустрою.

Виходить, що новий виток розвитку міста, більш масштабний і значущий, слідує за розвитком конкретної області/району/майданчика. І це те, чого нашим обласним центрам так не вистачає.

Давайте подивимося правді у вічі: старі економічні моделі вже не актуальні, а в містотворчих підприємств і корпорацій-гігантів більше мінусів, ніж плюсів.

Їх відродження – це шлях в нікуди і нові ризики (екологічні, соціальні, економічні). У свою чергу шлях розвитку креативного класу – це шлях творення, що мінімізує процес "відтоку мізків".

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!