Загальне декларування доходів: чи шляхетні мотиви?

Загальне декларування доходів: чи шляхетні мотиви?

Ідею загального декларування її апологети завжди розглядали як механізм стягнення додаткових податків. Чи стане Зеленський "новим Азаровим"?
П'ятниця, 31 травня 2019, 09:01
президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

У команді новообраного президента Володимира Зеленського висловили намір запровадити декларування доходів усіма громадянами.

Якщо цю ініціативу втілять на законодавчому рівні, то всі працездатні українці змушені будуть щорічно звітувати про свій майновий стан і заробітки.

На перший погляд, ця новація видається позитивною, тим паче, що загальне декларування закріплене в Конституції і застосовується у розвинутих державах.

Водночас, як і в кожному державному нововведенні, що стосується громадян, тут існують підводні течії, які можуть суттєво погіршити становище українців.

Не повторити "азарівщини"

Економічний радник президента Данило Гетманцев розповів, що загальне декларування буде реалізовуватися після "амністії капіталів".

За його словами, воно виходить за межі податкової системи, оскільки впливає на формат взаємовідносин держави і громадянина, стимулюючи у нього відповідальність, а отже —- породжує право вимагати у держави надання якісних публічних послуг. Загальне декларування відбуватиметься в електронній формі.

Хай там як, але існують певні сумніви в тому, що в контексті загального декларування все обмежиться деклараціями радника. До чого зводилася "логіка" попередньої державної політики у податковій сфері?

Оскільки держава у нас залишилася олігархічною, то її головною "економічною" метою є перерозподіл бюджету і матеріальних благ від менш заможних громадян до вузького олігархічного прошарку. При цьому основний податковий тягар намагалися перекласти на плечі пересічних українців.

Загальне декларування його ідеологи завжди розглядали як механізм стягнення додаткових податків. Правдивість даних у деклараціях збиралися перевіряти за допомогою так званих непрямих методів визначення податкових зобов'язань.

Тут варто зробити невеличкий екскурс в історію. Спробу узаконити непрямі методи ініціював тодішній головний фіскал країни Микола Азаров у далекому 1998 році. Тоді щось не склалося, та реінкарнація ідеї мала місце через чотири роки. Проте тоді відбулася економічна "відлига" завдяки прем'єрству Віктора Ющенка.

На початку 2013 року на рівні законопроекту ідею загального декларування, звісно ж, із застосуванням податківцями "непрямих методів", реанімував очільник "Мінздоху" часів Януковича Олександр Клименко. Реалізувати цю небезпечну новацію йому, на щастя, завадила Революція гідності.

Здавалося, з тих пір про непрямі методи безповоротно забули.

Втім, про це згадали і в Петра Порошенка. У "Середньостроковому плані пріоритетних дій уряду до 2020 року" зафіксована мета ввести загальне декларування доходів і витрат фізичних осіб та податкового контролю за відповідністю доходів і витрат громадян з використанням непрямих методів.

Суть цього фіскального механізму полягає в тому, що податківці отримують дані про статки й витрати людини не з офіційних даних, а з "інших джерел". Ними можуть бути не лише відомості з відкритих та закритих реєстрів, а й навіть інформація, яка в цивілізованому суспільстві становить банківську таємницю.

Та й це ще не все. "Непрямою" інформацією, за якою фіскали додатково нараховуватимуть податкові зобов'язання, можуть стати дані від туристичної фірми, у якої людина замовляла путівку на відпочинок, або від приватного медичного закладу, де громадянин проходив лікування.

"іншими" джерелами інформації можуть бути навіть сусіди, бабусі на лавочках чи двірники, як у "старі добрі" радянські часи. Якщо пересічних українців, на відміну від чиновників, навряд чи реально змусити звітувати щодо їхніх витрат, то непрямі методи визначення податкових зобов'язань можуть замінити цей інструмент.

Тут для громадян виникає цілком реальна небезпека, адже застосовування непрямих методів визначення їхніх доходів для оподаткування, вочевидь, наділить податкову службу дискримінаційними повноваженнями.

Фіскали зможуть накласти на будь-якого громадянина податкові санкції, наприклад, з приводу придбання дорогих товарів, закордонного відпочинку чи оплати навчання дитини в приватному освітньому закладі. Зайве прогнозувати, як це позначиться на економічних мотиваціях громадян та їхній фінансовій свободі.

Головне — щоб нова влада не взяла на озброєння цей та інші фіскальні інструменти "азарівщини" заради наповнення держбюджету за будь-яку ціну.

Loading...

За яких умов запрацює

Лишається сподіватися, що президентська команда вводитиме загальне декларування поступово, застосовуючи перехідні періоди. Оскільки Україна — найбідніша держава в Європі, а тіньові доходи для українців є засобом виживання, то про непрямі методи визначення податкових зобов'язань наразі слід забути.

Тим паче, нова команда декларувала, що скасує шкідливі закони попередньої влади. Починати боротьбу з тіньовими доходами необхідно зверху. Обов'язок чиновників декларувати доходи й витрати в контексті протидії незаконному збагаченню не повинен відразу застосовуватися до простих смертних.

Спочатку варто ліквідувати тіньові потоки на митниці, навести лад у сфері державних закупівель, почати боротьбу з трансфертною оптимізацією податків великим бізнесом, а вже потім — змушувати українців декларувати мізерні доходи.

Аби озвучена Гетманцевим загалом позитивна ідея працювала на загальне суспільне благо, необхідно вжити низку заходів.

По-перше — ухвалити податковий кодекс. Протягом п'яти років після Майдану країна жила за агресивно-фіскальним забюрократизованим Податковим кодексом імені Азарова, що законсервував пріоритетність інтересів держави, а не платника податків. Тим паче, є готовий проект "Податкового кодексу розвитку", розроблений Асоціацією платників податків спільно з представниками вітчизняного бізнесу.

По-друге — реформувати ДФС, змінивши її головну функцію з фіскальної на сервісну. Водночас — розформувати податкову поліцію, яка продовжує "кошмарити" бізнес, забрати повноваження щодо розслідування економічних злочинів в інших силових органів і впровадити Службу фінансових розслідувань.

По-третє — в руслі концепту "держава в смартфоні", анонсованого Зеленським, максимально спростити податкове адміністрування і звітність, повністю перевівши у цифровий режим. Люди бояться не стільки сплати податків, як складної звітності і черг у податковій. Усе це повинно робитися одним комп'ютерним кліком.

По-четверте — здійснити потужні державні інвестиції для створення інформаційної цифрової інфраструктури, впровадити технології штучного інтелекту і великих даних для обробки до 20 млн декларацій від економічно активних громадян. Інакше податкова не "переварить" ці карколомні обсяги інформації.

По-п'яте — започаткувати масштабну освітню кампанію, яка б пояснювала людям суть податкової реформи.

До речі, основною метою загального декларування повинна стати не детінізація доходів населення, а зростання податкової культури.

Декларування доходів має бути не примусовим, а мотиваційним.

Держава може стимулювати сумлінних громадян додатковими податковими знижками або наданням пільгового кредиту на розвиток власного бізнесу чи утеплення оселі.

Інакше ця новація сприйматиметься українцями як чергова спроба держави та її податкових чиновників залізти в їхні кишені. Тотальне шпигунство фіскалів за громадянами в контексті "непрямих методів" може відкинути українське суспільство в минуле століття, коли "Великий Брат" спостерігав за всіма.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!