У чому небепека українського "зеленого тарифу"

У чому небепека українського "зеленого тарифу"

Яких змін потребує ринок "зеленої енергетики" в Україні?
Четвер, 21 березня 2019, 14:08
директор інвестиційно консалтингової компанії IPU Renewable Energy

На сьогодні ситуація в зеленій енергетиці України потребує кардинального перегляду. З одного боку, ми як держава маємо міжнародні зобов’язання нарощувати обсяги відновлювальних джерел енергії (сонце, вітер, біомаса тощо) в структурі енергобалансу.

І це правильно, оскільки весь світ рухається в напрямі декарбонізації і переходу до чистої енергії.

З іншого боку, в Україні склалася ситуація, коли в нас діють одні з найвищих "зелених тарифів" в світі, а зростання обсягу чистої енергії при існуючих правилах створює ряд серйозних проблем.

Що відбувається в галузі?

В Україні станом на початок 2019 року загальний обсяг відновлювальних джерел енергії склав 2,2 ГВт (з них найбільша частка СЕС – 1389 МВт , ВЕС – 533 МВт), в які було інвестовано близько 1,8 млрд доларів.

Лише за 2018 рік було введено нових 813 МВт потужностей. Таким чином, на початку 2019 року в Україні частка відновлювальних джерел склала 2% в енергобалансі країни.

У 2019 році ринок буде ще більше "перегрітий", очікується введення нових 1,4 ГВт потужностей.

Лише один ДТЕК Р.Ахметова планує побудувати і ввести в експлуатацію цього року близько 750 МВт нових потужностей СЕС і ВЕС.

Така динаміка пояснюється в першу чергу тим, що відповідно до законодавства, це останній рік коли ті, хто побудує нові потужності цього року, встигнуть отримати максимально високий "зелений тариф", а саме на сонце 0,15 євроцентів/КВт*г (близько 5 грн за КВт*г), на вітер 0,1018/КВт*г (близько 3,3 грн за КВт*г), по якому будуть розраховуватися аж до 2030 року.

Усе було б добре, однак тягар оплати таких тарифів лягає на державу в особі ДП "Енергоринок", тобто на по суті на всіх українців.

Наведу лише кілька цифр. За 2018 ДП "Енергоринок" сплатив за зелену електроенергію 16,6 млрд грн, а в 2019 році при прогнозних 1,4 ГВт нових потужностей ця сума може скласти 25-30 млрд грн.

Це космічна сума навіть в світових масштабах!

Крім того, треба відкрито сказати, що реальна ціна на сонячну та вітрову електроенергію в Україні, так звана leverage cost of electricity (LCOE), що враховує уже всі затрати, вартість капіталу та повернення інвестованого капіталу, складає: на сонячну енергію 10,7 євроцентів/КВт*г та вітрову енергію 7,7 євроцентів/КВт*г.

Чому така різниця з розміром "зеленого тарифу"? Тому що вартість технологій (сонячні панелі/вітрові турбіни) суттєво падає кожного року через масове виробництво, особливо в Китаї.

Однак в Україні це жодним чином не враховується зараз через фіксований високий тариф.

Loading...
Тому вся різниця між реальною вартістю і тарифом стає надприбутками, за які держава сплачує приватним компаніям.

Окремо варто сказати, що шалена динаміка розвитку відновлюваних джерел енергії з чинними тарифами стала створювати ризики дефолту на енергоринку, проблеми в енергосистемі з точку зору балансування та реальний ризик в кінцевому результаті суттєвого зростання цін на електроенергію для промисловості та населення.

Зважаючи на все сказане, очевидно, що виникла потреба перегляду існуючої практики з "найщедрішими зеленими тарифами". Що варто робити в цій ситуації?

Зниження "зеленого тарифу" та механізм аукціонів

У Верховній Раді наразі підготовлений та готується до прийняття в цілому законопроект №8449-Д, що передбачає зниження "зеленого тарифу" та введення нової системи підтримки зеленої генерації через аукціони.

Цей законопроект у цілому є ідеологічно правильним і його треба приймати. Однак він має також і суттєві недоліки, які треба усунути для того, щоб був збережений баланс інтересів "інвестор-споживач".

По-перше, законопроект пропонує знизити "зелений тариф" лише з 1 січня 2020 року, що є категорично не прийнятним.

Доцільно знижувати цей "зелений тариф" уже з липня 2019 року, це стабілізує ринок, збереже десятки мільярдів гривень для держави, беручи до уваги, що "зелений тариф" оплачується державою до 2030 року.

Також, враховуючи наведену вище реальну вартість електроенерії (LCOE), доцільно знизити "зелений тариф" на СЕС -30% та на ВЕС - 10%.

Хочеться нагадати, що спочатку саме такі кроки пониження були запропоновані в Концепції законопроекту про аукціони для відновлювальної енергетики, що є на сайті Комітету ПЕК Верховної Ради.

Однак, видно, інтереси окремих холдингів перемогли і в редакції законопроекту ці кроки пониження стали нижчими.

По-друге, в законопроекті перебачається на великі СЕС та ВЕС обов’язкове застосування аукціонів, що логічно, оскільки право будувати ту чи іншу СЕС чи ВЕС отримає компанія, що запропонує нижчу ціну.

Однак передбачений в цьому законопроекті дизайн аукціонів створює бар’єр для входу на ринок потужних іноземних та міжнародних компаній, які можуть скласти реальну конкуренцію за нижчу ціну.

Прописані надто жорсткі вимоги доступу/перекваліфікації – потенційний учасник аукціону має надати документи на землю, договір на підключення, дозвіл (повідомлення) на будівництво.

Це відлякує іноземних інвесторів, оскільки можна понести високі затрати на весь девелопмент/проект і нічого не отримати.

Локальні гравці тут матимуть перевагу. Чому б не зробити доступ спрощеним, щоб в Україну зайшли реальні світові гравці, які зможуть конкурувати з локальними, пропонуючи нижчі ціни за будівництво потужностей?

До речі, прогресивним є недавній приклад Казахстану, де подаватися на аукціони можуть лише ті компанії, що сплатили високу банківську гарантію, а держава гарантує отримання землі, резервує потужність для підключення тощо.

Що в результаті? У 2018 році на аукціони в Казахстані прийшли 113 компаній із 9 країн, і через аукціон було відібрано 857 МВт, а ціни впали на 48% на сонячну енергію і на 23% на вітряну.

Також уряд має надати чіткі гарантії для інвесторів в реалізації механізму аукціонів, які повинні запрацювати з 2020 року.

Зважаючи на те, що уряд "спустив на гальмах" реформу ринку електроенергії і не координує як слід вирішення ключових проблем, в інвесторів є побоювання, що з аукціонами для зеленої генерації може повторитися те ж саме.

Нова Green Agenda для України

Треба сказати, що аукціони та зниження "зеленого тарифу" - це лише окремі "пазли" до всіх змін, які потрібні для створення максимально інвестиційно привабливої галузі зеленої енергетики.

Зверніть увагу, що незважаючи на діючий захмарний "зелений тариф", в Україну чомусь не вистроїлась черга потужних іноземних компаній та інвесторів, які мають своє фінансування та технології та можуть скласти серйозну конкуренцію на ринку.  Досі на ринку продовжують, як правило, домінувати локальні компанії.

Зважаючи на потребу приходу в Україну світових лідерів в зеленій енергетиці, що можуть пропонувати кращі технології за реальними ринковими цінами, вважаю, що Україні потрібна своя "Green Agenda" як стратегічна програма розвитку зеленої енергетики.

Вона має врахувати світові тренди розвитку галузі зеленої енергетики та кращі світові практики, а також передбачатиме, зокрема, системну державну політику щодо:

1) дерегуляції та діджиталізації послуг держави/місцевого самоврядування/операторів мереж на різних стадіях підготовки проектів (електронні послуги по землевідведенню, підключенню до мереж, отримання дозволів та ліцензій тощо);

2) максимального залучення територіальних громад в девелопмент проектів та застосування механізмів співінвестування громад у проекти (equity crowdfunding);

3) упровадження нових технологій промислового зберігання електроенергії (energy storage);

4) залучення в Україну провідних інвестиційних фондів, що працюють в сфері зеленої енергетики;

5) ліквідації регуляторних бар’єрів по вільному доступу до дешевого іноземного боргового капіталу;

6) застосування механізмів державно-приватного партнерства (public-private partnership) у важливих для держави проектах;

7) створення в Україні вигідних умов для будівництва нових сучасних заводів з виробництва сонячних панелей, інверторів, вітрових турбін, обладнання для промислового акумулювання елекроенергії тощо через залучення технологій/інвестицій світових гравців.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua