Замість газової формули "Дюссельдорф+" - внутрішні резерви економіки

Замість газової формули "Дюссельдорф+" - внутрішні резерви економіки

Якими є альтернативи підвищенню ціни на газ як умові МВФ?
Вівторок, 19 березня 2019, 14:39
президент ГО "Українська організація захисту споживачів послуг"

Перед початком аналізу цього питання стисло означу, як основні претенденти на посаду глави держави бачать проблему зниження ціни на газ і умови співпраці з МВФ.

Серед чотирьох найрейтинговіших кандидатів у президенти України лише Юлія Тимошенко зобов’язалася – в разі перемоги на виборах – знизити ціну на газ для побутових споживачів у 2 рази.

При цьому вона підкреслила, що співробітництво з МВФ є надзвичайно важливим і його необхідно продовжувати, але на умовах, які не будуть шкодити інтересам українців.

Чинний президент Петро Порошенко, вочевидь, продовжуватиме співпрацю з МВФ на раніше затверджених умовах.

А це означає подальше зростання ціни на газ для населення до рівня промислових споживачів.

Володимир Зеленський виступає за співпрацю з МВФ, при цьому не конкретизуючи умов.

Щодо Анатолія Гриценка, то він обстоює припинення співпраці з МВФ, проте щодо ціни на газ однозначно не висловлюється.

На мій погляд, сьогодні надзвичайно актуальним є визначення варіантів, які слід запропонувати Міжнародному валютному фонду, аби зберегти для України транші за програмою stand-by – і таким чином уникнути фінансової катастрофи.

При цьому необхідно пам’ятати: хоч ці кредити нині – критично необхідні для України, з часом від них слід остаточно відмовитися.

Горе-реформатори: ні кроку без МВФ

Альтернативи підвищенню цін на газ як головній умові МВФ все ж таки існують.

Але для цього урядові потрібно проводити реальні, а не імітаційні реформи, аби бюджет України отримував потужні й прозорі ресурси від економічної діяльності.

У будь-якому разі виплата зовнішніх боргів за рахунок збіднілого населення є неприпустимою.

Як виявляється, на щось більше наші "реформатори" не здатні?

Та й  реальний ефект від такого конгеніального рішення уряду, як підвищення ціни на газ, є доволі сумнівним.

Поясню чому. Як відомо, за програмою stand-by МФВ протягом поточного року має позичити Україні З,9 млрд дол., з яких 1,4 млрд вже було отримано в грудні 2018 р.

Нагадаємо, що український уряд взамін на позику погодився поетапно, протягом року підвищити ціну на газ в цілому на 60%, щоби врешті-решт зрівняти вартість палива для побутових споживачів з ціною для промислових.

При цьому вітчизняний держбюджет у 2019 році витратить на субсидії для соціально-вразливого населення аж 58 млрд грн, що дорівнює більше, як 2 млрд дол.

Відтак вигода від урядової позики становитиме всього 1,9 млрд дол.

Проте і ця сума може вивітритися з бюджету через карколомне зростання заборгованості населення за опалення й гарячу воду.

Loading...
Так, лише за даними Державної служби статистики України, борги споживачів за житлово-комунальні послуги лише за грудень минулого року зросли на 7,38 млрд грн і нині становить 50,76 млрд грн.

А це означає недоотримання бюджетом значної суми у розмірі 20% ПДВ, що становить близько 10 млрд грн (0,3 млрд дол.).

Тобто фактично кредитний "профіцит" для держави становитиме 1,6 млрд доларів. Але чи варто було за таку суму вчергове ще більше пригноблювати економічно і без того найбідніше в Європі населення?

Невже ці гроші не можна було знайти всередині української економіки – завдяки реалізації "144 реформ", якими так хизується нинішнє державне керівництво?

Реальні альтернативи, щоб не чіпати газ.

Пропоную розглянути, з яких найвірогідніших джерел можна було б не лише компенсувати підвищення ціни на газ для населення як запоруку надання кредитів МВФ, а й у перспективі відмовитися від них.

Ціна на газ для населення нині в ручному режимі регулюється урядом. Назагал це мало би відбуватися згідно з законом України "Про ціни і ціноутворення".

У ньому прописано, що ціна на газ для потреб населення, якщо вона встановлюється державою, повинна визначатися на основі собівартості й економічно обґрунтованого відсотка прибутку.

Сьогодні після минулорічного жовтневого підвищення ціни на газ цей "гешефт" складає аж 250%!

Водночас достатнє економічне обґрунтування таких надприбутків державного монополіста відсутнє.

На думку деяких експертів, адекватною б була вартість газу для населення на рівні 4000-4500 грн за тис. куб.

Тоді б і монополістичні "вовки" лишалися б ситими, і переважна більшість населення могла б самостійно сплачувати рахунки за ЖК-послуги, найперше ж – за постачання тепла й гарячої води.

А головне держбюджет міг би зекономити 58 млрд грн і виплатити самостійно за рахунок цих коштів цьогорічні 1,9 млрд дол. боргу перед МВФ.

Усе це наочно демонструє, що "страшилки" від топ-можновладців щодо економічного краху без підвищення ціни на газ для населення до рівня промисловості – як мінімум, безпідставні.

Держбюджет міг би отримати мільярди гривень від приватизації архаїчних державних та комунальних підприємств.

За оцінкою самого прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, ці структури приносять Україні збитків на 82 млрд грн, будучи осередками неефективності та корупції.

У 2018 році уряд планував отримати від приватизації таких підприємств 22,5 млрд грн. Це трохи менше чверті всієї суми, що її наша держава має отримати за програмою МВФ stand-by. Та план приватизації був цілковито провалений.

Протягом останніх п’яти років (та й раніше) майже кожен політик чи урядовець просторікував на предмет того, як нам потрібно боротися з офшорами і контролювати трансфертне ціноутворення.

За часів Януковича навіть був прийнятий спеціальний закон, аби запобігати ухилянню від сплати податків шляхом продажів олігархічної (і не тільки) продукції власним офшорам за сміховинною ціною.

Проте і донині державна боротьба з "трансфертами" лишається на папері, оскільки олігархічний бізнес сьогодні ще міцніше зрісся з державним апаратом.

Тим часом, 75 % українського експорту проходить через офшорні "прокладки" і на цих схемах Україна щороку втрачає близько 54 млрд грн.

Цієї суми якраз би і вистачило на обов’язкову виплату, що її має здійснити Україна Міжнародному валютному фонду у поточному році.

Через корупцію, що процвітає на митниці, Україна втрачає щороку понад 4 млрд євро. Лише вдумаймося: це – більше однієї десятої усієї дохідної частини держбюджету-2018!

Водночас, якби уряд ліквідував корупційні потоки на митниці, то отримав би суму, яка б з головою покрила кошти, що їх вижебрали верховні можновладці у МВФ за програмою stand-by.

Ще одна стаття доходів, яка б однозначно уможливила безболісну виплату Україною боргу МВФ (апріорі без підвищення ціни на газ у ЖК-секторі) – це детінізація економіки.

За різними експертними даними, поза банківською системою перебуває від 50 до 100 млрд доларів у гривневому еквіваленті. 

Значна частина цих коштів циркулює в "тіньовій" економіці. Чи хтось чув про якусь дієву і притомну президентську чи урядову програму щодо комплексного виводу цих мільярдів з "тіні"?

Хто буде цим займатися, якщо численні топ-чиновники й депутати вписують в е-декларації мільйони гривень, доларів і євро у "кеші", офіційне походження яких вони пояснити не в змозі?

Тим паче, що згідно зі свіжим резонансним рішенням Конституційного суду, відтепер вони не зобов’язані цього робити взагалі.

Тут перераховано лише декілька найдієвіших альтернатив, які дозволили б не лише не мордувати людей безпрецедентним підвищенням цін на газ, не лише виплачувати поточні зовнішні борги, а й навіть уможливили б узагалі обійтися без непідйомних для української економіки кредитів від МВФ.

На жаль, нинішня політична еліта просто-таки не зацікавлена проводити чи не найважливішу реформу економіки, що полягає в ліквідації вищеназваних гіперкорупційних схем.

Сьогоднішні ж можновладці не мотивовані це робити саме тому, що тоді вони будуть геть позбавлені корупційної ренти і злочинних надприбутків.

Вочевидь до цих питань можна буде повернутися лише після системного перезавантаження всіх гілок влади.

Так, ці проблеми не вирішуються за помахом чарівної палички. Проте останні 5 років у цьому сенсі були безнадійно втрачені.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua