Шанс для енергоефективності

Шанс для енергоефективності

Щорічні втрати України через низьку енергоефективність економіки сягають 1,5 млрд дол — це один транш кредиту МВФ. Пора діяти.
Четвер, 14 лютого 2019, 13:22
академік НАН України

У 2018 році події на світовому ринку нафти характеризувалися певним драматизмом.

Поступове, але впевнене зростання до 81-82 дол за бар змінилося різким падінням до 60 дол за бар.

Якщо взяти за точку відліку жовтень 2014 року, момент прискорення обвалу цін на нафту, і порівняти з початком жовтня 2018 року, коли багато експертів вважали, що на ринку не вистачає нафти і тому ціни піднялися вище 80 дол за барель, то сумарно у країнах-членах ОПЕК був приріст видобутку на 1,6 млн бар на день.

Наростили обсяги видобутку і найбільші нафтовидобувні держави, що не входять в картель: США — на 2,3 млн бар на день, Росія — на 0,8 млн бар, Канада — на 0,6 млн бар. Сумарно виходить приріст обсягу видобутку на 5,3 млн бар на добу.

При цьому попит за чотири роки ріс в середньому на 1,25 млн бар на добу, тобто збільшився на 5 млн бар. Приріст видобутку випереджає приріст споживання.

Уповільнення темпів зростання світової економіки, про що не раз попереджали МВФ і СБ, не сприятиме зростанню попиту на нафту та інші енергоносії. США, найбільший світовий добувач, продовжить збільшувати обсяги видобутку.

Згідно з прогнозом Управління енергетичної інформації США, обсяг видобутку нафти у 2019 році зріс на 1,14 млн бар на добу до 12,07 млн бар на добу, а в 2020 році виросте ще на 0,8 млн бар на добу до 12,86 млн бар на добу.

Уже мало хто вірить у дієвість ОПЕК. Не раз все обмежувалося деклараціями про зниження видобутку, але солідарності і спільних дій не було. До того ж Саудівська Аравія, найбільший добувач нафти з країн-членів ОПЕК, декларує бажання наростити виробництво нафти. Аналогічні заяви можна почути і з Росії.

Таким чином, судячи з усього, ціна на нафту увійшла у вузький коридор коливань навколо позначки 60 дол за бар і навряд чи є підстави чекати її на зростання.

Якщо ціни на нафту не будуть рости, то не ростимуть і ціни на газ. У тактичному плані це позитивно позначиться на економіці України з її високою енергоємністю.

Однак у стратегічному плані можуть бути проблеми: низькі ціни на енергетичні ресурси можуть в черговий раз загальмувати стимулювання зниження енергоємності української промисловості. Побоювання мої не безпідставні.

Серед доповідей, які щорічно публікує Всесвітній економічний форумом (ВЕФ), є і "Доповідь про індекс ефективності глобальної енергетичної системи".

Цей індекс, розроблений експертами ВЕФ та іменований EAPI (Energy Architecture Performance Index), базується на 18 показниках, що групуються за трьома "вершинами" так званого енергетичного трикутника: економічне зростання і розвиток, екологічна стійкість, доступ до енергії і безпека.

Іншими словами, на підставі постійного моніторингу спеціальних показників ВЕФ дає свою оцінку ефективності енергосистеми тієї чи іншої держави.

Які тут досягнення України? Розглянемо дані з останніх п'яти доповідей. 2013 рік: 72-е місце із 105-ти країн, EAPI = 0,49. 2014 рік: 77-е місце із 124-х країн, EAPI = 0,46. 2015 рік: 73-е місце із 125-ти країн, EAPI = 0,56. 2016 рік: 72-е місце із 126-ти країн, EAPI = 0,58. 2017 рік: 73-е місце із 127-ми країн, EAPI = 0,58.

Не беручи до уваги (зі зрозумілих причин) результати 2014 року, можна було б радіти. Як кажуть, стабільність — запорука майстерності!. Якби не деякі "але".

По-перше, у 2017 році показник "економічне зростання і розвиток" України становив 0,3. Ми опинилися в одній компанії з Венесуелою, Еритреєю та Оманом, випередивши лише Туркменістан, Іран, Киргизію і Бахрейн.

По-друге, за співвідношенням витрат на імпорт енергоносіїв і ВВП Україна посіла 122 місце серед 127 країн, за витратами енергії на одиницю ВВП — 119 місце.

По-третє, перші сім місць у рейтингу EAPI посіли європейські держави, а в топ-20 їх виявилося 16. Цілком звичайна справа для даного рейтингу (15-16 країн Європи у двадцятці), з огляду на ту пильну увагу, яка приділяється у Євросоюзі проблемі енергоефективності національних економік.

У нашій країні енергоефективність начебто теж не на узбіччі. 1 липня 1994 року був ухвалений закон "Про енергозбереження", у травні 1996 року Верховна Рада затвердила "Національну енергетичну програму України до 2010 року". Через десять років Кабмін схвалив "Енергетичну стратегію на період до 2030 року".

Загалом у сферах енергоефективності та енергозбереження ухвалено понад 250 актів, включаючи державні, галузеві та відомчі програми, на підставі яких регулярно формуються законодавчі акти регіонального та муніципального рівнів.

До яких результатів ми прийшли? У 2014 році енергоефективність української економіки не перевищувала 60% від середнього рівня країн-членів ЄС. Однак скорегована на структуру економіки енергоємність в Україні була в 1,7 разу вище.

Наприклад, за підсумками 2013 року ВВП Німеччини перевищував ВВП України майже у 25 разів, при цьому витрати первинних енергетичних ресурсів були більші всього лише у 3,2 разу. Загальне енергоспоживання Польщі становило 96% від українського, тоді як ВВП цієї країни був більший у 3,6 разу.

Після двох десятків років напруженої боротьби за підвищення енергоефективності та ухвалення кількох сотень відповідних нормативно-правових документів —потрібних і правильних за своєю суттю, але які так і залишилися на папері, — економіка нашої країни перебуває серед світових лідерів за енерговитратністю.

Обсяг успішно реалізованих енергоефективних проектів настільки малий, що він не співвідноситься з масштабами нераціонального споживання енергоресурсів і не впливає на якісні показники вітчизняної економіки в цілому. Так це була реальна боротьба за енергоефективність чи імітація бурхливої діяльності?

Восени 2018 року Мінекономіки оцінило втрати України через низьку енергоефективність: майже 1,5 млрд дол щорічно або один транш кредиту МВФ.

До 2014 року основними споживачами первинних енергоресурсів в Україні були промисловість (35-40%) і ЖКГ (30-33%). Найбільш витратними були металургія, хімічна промисловість, машинобудування, видобуток корисних копалин.

Високі показники енергоємності в цих галузях обумовлені використанням старих технологій та обладнання, термін служби якого часто вимірюється десятками років, небажанням власників підприємств фінансувати модернізацію, нераціональним використанням енергетичних ресурсів на підприємствах.

Безперечно, не можна сказати, що для зниження енергоємності нічого не робилося.

У металургії почали відмовлятися від споживання газу в доменних печах і впроваджувати установки вдування пиловугільного палива, переходити від виплавки сталі в мартенівських печах на користь конверторного виробництва з одночасним використанням машин безперервного лиття заготовок, замінювати енергоємні кисневі блоки на повітряно-розділові установки нового покоління.

Поступова модернізація йшла і в інших галузях, проте її темпи були недостатніми.

Так, енергоефективність хімічної промисловості становила 51% від середніх європейських показників, машинобудування — 22%. Житлово-комунальний сектор залишається "чорною дірою" у використанні первинних енергетичних ресурсів: втрати у системах централізованого теплопостачання сягають 60%.

Чи варто дивуватися, що об'єм енергії, який використовується в Україні для виробництва одиниці товарів і послуг (тобто на одиницю ВВП), перевищує середнє світове значення удвічі, а середнє значення для ЄС — у 3,8 разу.

Всерйоз займатися проблемою енергоефективності у світі почали після арабо-ізраїльської війни Судного дня 1973 року. Після неї почалася нафтова криза, яка стала першою енергетичною кризою і досі вважається найбільшою.

Це принесло відчутні результати.

Так, у 1973-2011 роках завдяки підвищенню енергоефективності було забезпечено більше половини приросту потреби людства в енергії. За цей період світовий ВВП зріс у 3,3 разу, тоді як споживання первинної енергії — у 2,1 разу.

Якби енергоємність світового ВВП залишалася на рівні 1973 року, приріст споживання енергії становив би 14,1 млрд тонн нафтового еквівалента, фактично ж він становив 7 млрд тонн нафтового еквівалента. Таким чином, підвищення ефективності використання енергії забезпечило половину приросту, ставши головним засобом виходу світової економки за "межі зростання" після 1973 року.

Настільки вражаючий результат привів до того, що в стратегії побудови "Енергетичного союзу" в Європі, схваленої на саміті ЄС у березні 2015 року, енергоефективність розглядається як ще одне джерело енергії.

Зараз в України з'явився шанс по-справжньому зайнятися підвищенням енергоефективності економіки завдяки порівняно низьким цінам на енергію.

Зазвичай це розслаблювало, мовляв, навіщо економити, якщо ресурси недорогі? Ось тільки за періодом дешевих ресурсів завжди приходила черга дорогих, і тоді економіка України повною мірою відчувала всю "красу" дорогих нафти і газу.

Нинішні помірні ціни на енергетичні ресурси вивільняють частину грошей, які можна і потрібно направити на зниження енергетичної ємності нашої економіки.

Зволікання з ефективним вирішенням цієї проблеми призведе до гальмування економічного зростання, зниження конкурентоспроможності промисловості та інвестиційної привабливості країни, підвищення рівня забруднення навколишнього середовища, а також створить додаткові загрози енергетичній безпеці країни.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua