Ювілей євро: як змінив ЄС день народження єдиної валюти

Ювілей євро: як змінив ЄС день народження єдиної валюти

Чому деякі країни ЄС не поспішають вводити в обіг євро на своїй території?
Четвер, 17 січня 2019, 15:39
академік НАН України

У перший день 2019 року єдина європейська валюта відсвяткувала двадцятирічний ювілей.

Утім в євро є ще кілька днів народження - наприклад 1 січня 2002 року, коли він з'явився в готівковому обігу.

Чи не менше підстав вважати днем народження європейської валюти і 13 березня 1979 року, коли її прообраз з'явився під ім'ям "екю" (походить від European Currency Unit - "європейська валютна одиниця").

 1 січня 1999 року екю був замінений на євро з розрахунку 1:1.

У валютний союз увійшли Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція.

Через два роки в єврозону увійшла Греція. У 2007 році перейшла на євро Словенія, в 2008 році - Кіпр і Мальта, в 2009 році - Словаччина.

У 2011 році в зону євро увійшла Естонія. У 2014 році за нею пішла Латвія, в 2015 році - Литва. Таким чином, в єврозону входять 19 держав.

 Щоб увійти в зону євро, країна повинна відповідати п'яти умовам:

 - інфляція не може перевищувати усереднений рівень трьох країн ЄС з кращими показниками більш ніж на 1,5 відсоткових пункти;

 - середній рівень відсоткових ставок за довгостроковими кредитами не може перевищувати середній показник тих же трьох країн більш ніж на 2 відсоткових пункти;

 - бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% від ВВП;

 - загальний держборг не повинен перевищувати 60% від ВВП;

 - країна повинна два роки бути членом Європейського механізму регулювання валютних курсів (ERM II).

За рахунок відмови від грошово-кредитного суверенітету країни, що увійшли до єврозони, розраховували знизити вартість запозичень і забезпечити більшу свободу для торгівлі, капіталу і робочої сили.

Номінальне зближення інфляції і процентних ставок одразу після введення євро справді спостерігалося.

Однак країни з більш високою інфляцією поступово втрачали конкурентоспроможність і можливості для зростання економіки.

Притоки капіталу в менш розвинені країни єврозони посилювали циклічні коливання, підвищуючи системні ризики і закріплюючи розрив у продуктивності праці.

Уряди країн єврозони виявилися нездатними запровадити належний рівень бюджетної дисципліни і провести структурні реформи, що призвело до макроекономічних дисбалансів.

Важко пояснити, чим керувалися ідеологи створення валютного союзу, які благословили вступ до нього країн з настільки різними станом держфінансів: Німеччина з дефіцитом держбюджету і колосальним профіцитом торгового і платіжного балансів, Ірландія і Іспанія з профіцитом бюджету (так, на момент вступу у зону євро було саме так) і дефіцитом балансу зовнішньоторговельних операцій, Греція, в якої держбюджет, торговий і платіжний баланси були хронічно дефіцитними.

У результаті реального зближення навіть між "старими" членами валютного союзу так і не відбулося.

Якщо в Німеччині розмір ВВП вже значно перевищив докризовий рівень, то в Італії він повернеться до колишніх значень не раніше середини 2020-х років.

Передбачалося, що єврозона стане вдосконаленою версією золотого стандарту - країни із зовнішнім дефіцитом в разі потреби зможуть отримувати фінансування ззовні.

Але якщо джерело фінансування вичерпається, економічна активність в країнах, які розраховували на зовнішнє фінансування, почне скорочуватися.

Безробіття зросте, рівень заробітних плат впаде, що призведе до "внутрішньої девальвації". Це ми і бачили на прикладі Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Португалії після кризи 2008 року.

У довгостроковій перспективі це зможе привести до балансу між зовнішніми платежами та фіскальними рахунками. Але тільки через багато років мук і поневірянь.

 Економічний оглядач The Financial Times Мартін Вульф у 2014 році висловився досить влучно: "Жителі єврозони проявили вражаюче терпіння перед обличчям високого безробіття і сильного економічного спаду. Але їх терпіння не може бути безмежним. Якщо можновладці будуть і далі захищати існуючу політику, результатом, ймовірно, стане популістська реакція".

 Вульф як у воду дивився - за останні 5 років партії з популістськими вподобаннями прийшли до влади в Греції, Італії, Польщі, посилилися популістські нахили влади Угорщини.

 Показово, що свого часу Великобританія і Данія залишили за собою право не приєднання до майбутнього валютного союзу.

Швеція, яка приєдналася до ЄС у 1995 році, не була настільки передбачливою, як Данія і Великобританія, щоб відразу домовитися про право залишити власну валюту.

Тепер, згідно з договором, вона зобов'язана ввести в обіг євро на своїй території.

Швеція легко виконує чотири перших умови для вступу в зону євро, проте від участі в ERM II ухиляється.

У країні прийнятий закон, згідно з яким Швеція поміняє крону на європейську валюту тільки після того, як це питання буде схвалено на референдумі.

Влада Польщі чотири рази переносила дату вступу в зону євро, і ця дата так і не встановлена.

Відповідно до соцопитувань, 64% поляків вважають, що після введення євро їхнє фінансове становище погіршиться, і лише 11% сподіваються на позитивні зміни.

Декілька років тому лідер правлячої в Польщі партії "Закон і справедливість" Лех Качинський сказав - "Ми вступимо в зону євро років через 40 ...".

Не тільки Польща, а й Чехія з Угорщиною так і не визначилися з датою вступу в зону євро.

Чому деякі країни не поспішають приєднуватися до євро? Справа в тому, що введення євро передбачає відмову від монетарного суверенітету.

Члени єврозони передають контроль над ключовими ставками до Франкфурта, де знаходиться штаб-квартира Європейського центрального банку (ЄБЦ), і відмовляються від девальвації валюти - заходу, без якого в кризові часи буває дуже складно обійтися.

У важкі часи подібні мінуси можуть переважувати переваги відсутності обмінних транзакцій і привабливості для інвестора інструментів, номінованих в євро.

 Швидше за все, перші 20 років єдиної європейської валюти пройшли не зовсім так, як хотілося її ідеологам.

Але євро визнаний невід'ємним елементом європейської інтеграції. Згідно з останнім опитуванням Євробарометра, підтримка євро знаходиться на дуже високому рівні - 74%, тоді як проти цього виступає менше 20% населення країн єврозони.

Навіть Італія, одна з найбільш скептично налаштованих до євроінтеграції країн (італійський популістський уряд без сорому планує порушення правил єврозони), демонструє переважну більшість у підтримці євро - 68% проти 18%.

Системоутворюючий недолік єврозони полягає в тому, що міністерства фінансів країн єврозони мають право оподаткування в євро, який емітує незалежний ЄЦБ, але при цьому загального мінфіну в єврозоні не існує.

 Отже, відсутня можливість проведення узгодженої фіскальної політики. Як подолати цю проблему? Обрано нетривіальне рішення.

 

У червні минулого року А.Меркель і Е.Макрон виступили з пропозицією сформувати єдиний бюджет єврозони паралельно з існуючим бюджетом ЄС (правда, як буде наповнюватися цей бюджет, поки не вирішено).

За словами Меркель, він повинен сприяти зростанню інвестицій і привести до поступового згладжування різниці в розвитку економік країн, в яких діє єдина європейська валюта.

Макрон заявив, що це буде "справжній бюджет з щорічними статтями доходів і витрат".

Перед цим МВФ відкрив експертну дискусію про необхідність створення в зоні євро "центрального податкового стабілізаційного механізму" - стабфонду єврозони.

На його формування, за розрахунками МВФ, буде потрібно виділяти 0,35% ВВП країн зони євро в рік.

Розроблена і "дорожня карта" Єврокомісії щодо поглиблення економічної і валютної інтеграції союзу: вона передбачає створення Європейського валютного фонду і введення посади загальноєвропейського міністра економіки і фінансів, посилення бюджетної дисципліни та підтримку країн в проведенні структурних реформ.

 Напевно, з урахуванням намірів реалізувати ці плани міністр фінансів Німеччини О.Шольц заявив в інтерв'ю газеті Rheinische Post, що зараз європейська валюта досягає успіху.

Він підтвердив, що міністри фінансів країн-членів єврозони будуть робити все можливе, щоб зберегти євро.

Однак ще одна фраза з того ж інтерв'ю Шольца не віє оптимізмом щодо єдиної європейської валюти: "Тепер в хороші для нас часи необхідно переконатися, що зона євро готова до гірших часів".

Будемо сподіватися, що гірші часи, якщо вони все ж мають бути, єдина європейська валюта переживе гідно.

Але як би там не було, вважаю, що двадцятий член європейського монетарного союзу в найближчі роки не з'явиться ...

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua