Нова книга. Злет і занепад країн: кого переслідує сировинне прокляття

Нова книга. Злет і занепад країн: кого переслідує сировинне прокляття

"У країнах-експортерах нафти керівництво стає дедалі менш залежним від податкових надходжень, а згодом — і від того, як люди голосують на виборах".
П'ятниця, 2 листопада 2018, 15:30
індійський інвестор та письменник

Уривок з книжки Ручира Шарми "Злет і занепад країн. Хто виграє та програє на світовій арені". Переклад видавництва "Наш формат".

Більшість країн, що розвиваються, які вкладають значні кошти у виробництво сировини, не виявляють здатності до швидкого зростання протягом тривалого часу, чи то йдеться про нігерійську нафту, бразильську сою чи південноафриканське золото.

Жоден інший об'єкт інвестування не вселяє таких незмінно високих сподівань і не викликає таких глибоких розчарувань.

І нині, у 2010-х роках, майже третина всіх глобальних інвестицій спрямовується у сировинні галузі. Це рівень, аналогічний частці інвестицій у високотехнологічний сектор під час манії доткомів кінця 1990-х років.

У період 2005-2014 років капітальні витрати у нафтових і гірничодобувних компаніях зросли на 600%, і досі їхня продукція затоплює світовий ринок, незважаючи на уповільнення зростання попиту на неї в Китаї та інших країнах.

Згубна дія сировинного прокляття зумовлюється тим, що видобуток нафти призводить до запеклої боротьби серед еліт за гарантування частки доходів від її продажу. Ця боротьба унеможливлює адекватне інвестування в будівництво доріг, електростанцій і заводів.

У країнах-експортерах нафти керівництво стає дедалі менш залежним від податкових надходжень, а згодом — і від того, як люди голосують на виборах.

Уряди таких країн дедалі більше покладаються в гамуванні суспільного невдоволення на спрямування частини нафтових доходів на субсидований газ, дешеву їжу та інші непродуктивні витрати. Тим часом потерпають інші галузі.

Іноземці вкладають гроші в купівлю нафти, що веде до дорожчання національної валюти, а це, своєю чергою, ускладнює для місцевих виробничих підприємств, яких і без того мало, експорт товарів. Нафтовий "золотий дощ" зазвичай знищує усі галузі промисловості, крім нафтової.

Це — класична "голландська хвороба", термін, що виник внаслідок падіння виробництва в Нідерландах після того, як у Північному морі 1959 року було відкрито поклади нафти. Хоча термін походить з розвинутої країни, лихо, яке він описує, найважче вражає бідні. За останнє десятиліття ця хвороба вразила Бразилію, Росію, Південну Африку і переважну частину решти африканських країн.

 

Здебільшого тільки країни, які були достатньо багаті і достатньо диверсифіковані до того, як відкрили у себе ресурсні багатства, як-от Норвегія і Канада, інвестували сировинні доходи мудро й уникнули становища, за якого розвиток економіки в цілому починає залежати від зростання і зниження цін на сировину.

Для багатших сировинних країн новий ресурс — не єдине джерело багатства, тому він не стає непереборною корупційною спокусою.

Потужне зростання відбувається слідом за сировинним бумом, якщо країні вдається або заощадити "щасливі" доходи у спеціальному фонді, яким можна скористатися для протидії циклічним коливанням цін на сировину, або інвестувати в галузі, які перетворюють бензин на нафтопродукти, залізну руду на сталь або необроблені алмази на діаманти.

З моменту відкриття алмазів у 1960-х роках Ботсвана в партнерстві з компанією DeBeers не тільки перетворила доходи від добування дорогоцінних каменів у джерело постійного зростання доходів на душу населення, а й спрямовує їх на розвиток інших галузей. Проте Ботсвана є одним із рідкісних винятків з правила "сировинного прокляття".

Розповідаючи про "нафтове прокляття", слід зробити одне застереження. Полягає воно в тому, що сировина може стати благословенням у короткостроковій перспективі навіть для не надто диверсифікованих країн.

Довгострокові "економічні дива" — це винятково індустріальні країни, проте в моєму списку з 56 країн, у яких відзначалося щонайменше десять років дуже швидкого економічного зростання, 24 — це країни із сировинною економікою, зокрема Бразилія та Індонезія. І це не дивно.

Двохсотлітня історія цін на сировину свідчить, що, з поправкою на інфляцію, середня ціна сировини не змінюється.

Підйоми, як правило, тривають протягом десятиліття, однак потім ціни стрімко падають, залишаючись на низькому рівні близько двох десятиліть, тягнучи слідом за собою економіки, що ґрунтуються на сталі, нафті чи сої, якщо тільки керівництво цих країн не вживе належних заходів, щоб припинити дію "прокляття".

Розгляньмо горбисту траєкторію Саудівської Аравії, де середні доходи збільшилися удвічі — до 20 тис дол, коли в 1970-х і на початку 1980‐х ціни на нафту стрибнули догори, і вдвічі скоротилися — до 10 тис дол, коли ціни на нафту у 1990-х роках знизилися, а у наступному десятилітті виросли більш ніж у два рази — до 25 тис дол, коли ціни на нафту зросли знову.

Коли на початку 2010-х ціни на нафту стабілізувалися, а потім 2014 року різко впали, те саме відбулося і з показником середніх доходів на душу населення в Саудівській Аравії. У Бразилії, Аргентині, Колумбії, Нігерії і Перу з 1960 року відбувалися дуже схожі події — середні доходи їх мешканців зростали і падали разом із цінами на їхню основну експортну сировину.

Нині вони можуть зіткнутися із ще одним періодом застою. Існує історична закономірність, згідно з якою ціни на сировинні товари, як правило, зростають протягом одного десятиліття, а потім знижуються протягом двох. Тобто той факт, що ціни 2011 року почали коливатися, свідчить про те, що сировинні економіки сьогодні перебувають на порозі нового тривалого періоду застою.

Якщо промислові інвестиційні буми, як правило, стимулюють інші, інфраструктурні або технологічні, інвестиційні буми в сировинній галузі зазвичай приносять однаково погані інвестиційні буми в комерційну та житлову нерухомість. Це ще більше посилює важливість розуміння природи інвестиційного буму, розуміння того, куди йдуть гроші.

Ручир Шарма — один з найбільших інвесторів світу, керівник напряму нових економік у Morgan Stanley. Працював редактором Newsweek, постійний автор Wall Street Journal та Economic Times.

Всесвітній економічний форум назвав його одним із передових молодих лідерів світу, а журнал Bloomberg Markets вніс до переліку 50 найвпливовіших людей світу. Один із провідних світових мислителів за версією журналу Foreign Policy. Автор книжки "Передові країни".

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua