Транш МВФ — питання життя чи дефолту для України

Транш МВФ — питання життя чи дефолту для України

Якщо до кінця зими Україна не знайде бодай 3 млрд доларів США під 2-3% річних, цілком імовірно, що весну ми зустрінемо з курсом далеким за прогнозований.
Четвер, 4 жовтня 2018, 15:45
голова Ради Незалежної асоціації банків України, голова Наглядової ради Альфа-Банку Україна, представник ABH Ukraine

До грудня 2019 року Україна повинна сплатити понад 10 млрд доларів США за державним боргом. Це майже третина бюджету країни на наступний рік, проект якого уряд уже подав на розгляд до Верховної ради.

Також, це дуже близько до всього обсягу золотовалютних резервів країни, які вже впали нижче комфортного рівня у три місяці майбутнього імпорту.

Звісно, 2 млрд доларів США, які передбачає черговий транш МВФ, не покриють цієї суми навіть на чверть. А за словами окремих політиків, позика МВФ не вирішить економічних проблем України, а лише ще глибше штовхне нас у боргову яму.

Натомість, нам доведеться суттєво збільшити ціну на газ для населення.

Реклама:

Поверхнево, можливо, все так і виглядає. Проте, давайте розглянемо, які реальні економічні ризики очікують Україну без отримання коштів від МВФ і, як це насправді відобразиться на добробуті громадян.

Якщо Україна і надалі експериментувати "скільки можна протягнути без МВФ", то вже доведеться констатувати протягування ніг. Накопичених валютних ресурсів замало, аби безболісно пройти 2019 та 2020 роки.

Ба більше, ринки реагують із випередженням, і ніхто не буде очікувати самого моменту дефолту. Якщо така динаміка скорочення золотовалютних резервів триватиме, всі більш менш розумні економічні агенти стануть переходити в іноземну валюту. Фінансові ринки зірвуться у неконтрольоване піке, кредити стануть недоступними для бізнесу і населення.

НБУ буде просто змушений зупинити валютну лібералізацію, але всі потоки валютні обмеження не зупинять. Врешті-решт Україні доведеться визнати технічний дефолт.

Дефолт, тобто фактичне банкрутство країни, означає для нас світову економічну ізоляцію. Зовнішні ринки фінансування повністю закриються або процентна ставка за такими кредитами буде надто висока.

Можливості внутрішнього ринку обмежені і їх не вистачить, щоб задовільнити всі потреби країни.

Проти України будуть введені фінансові обмеження і квоти.

Якщо до кінця зими Україна не знайде бодай 3 млрд доларів США під 2-3% річних, цілком імовірно, що весну ми зустрінемо з курсом далеким за прогнозований.

Гіперінфляція роз'їдатиме економіку країни з неймовірною швидкістю. Ми знову переживемо всі фінансові жахіття середини 90-х, кризи 2008-го та 2014-15 років, коли за лічені місяці реальний дохід громадян впав одразу в кілька разів.

Зменшення купівельної спроможності потягне ВВП до низу. Всі надбання останніх років у вигляді скорочення співвідношення борг/ВВП, стабілізація банківської системи, фіскальна консолідація почнуть роз’їдатися девальвацією.

Розірвання програми з МВФ означатиме припинення усіх донорських проектів фінансування від Європейського союзу та Світового банку, які є частиною єдиного пакету фінансової підтримки та не можуть просуватися без прогресу за програмою МВФ.

Проте, кошти саме за цими програмами є цільовими і йдуть на покращення соціацільної сфери, наприклад, будівництво доріг та інші.

Умови МВФ, виконання яких є обов'язковими для отримання траншу, часто називають вимогами. Насправді, це зобов’язання України здійснити зміни, які забезпечать відновлення нашої платоспроможності у довгостроковій перспективі і, таким чином дадуть змогу заробити на повернення зовнішніх кредитів, відсотків за ними і відчутно збільшити добробут громадян.

Той же шлях непростих економічних викликів проходили практично всі розвинені наші європейські сусіди. Якщо ми хочемо наздогнати Польщу чи Словаччину, то нам потрібно робити ті самі непопулярні реформи, на які у 1990-ті роки наважилися ці дві країни.

І до ЄС їх взяли не тому, що їм хтось був щось винен, а тому що вони на той момент довели, що справді можуть якісно змінюватися та рухатися до визначеної цілі, навіть, коли ліві уряди змінюють праві та навпаки.

Не популізм, а реальні та послідовні реформи дозволили забезпечити Польщі середій дохід своїх громадян у 1999 році понад $400 на місяць. Тоді ж як заробітня плата українців у ці роки ледь дотягувала $50.

Нажаль, ми дуже повільні у здійсненні реальних реформ. Політикам приємніше стрибати як білка у колесі невгамовних обіцянок і фантазій, аніж поступово працювати на довгостроковий результат. Тому я вважаю, що наступний 2019 рік стане чи не найбільшим викликом для України.

В рік двох виборчих компаній не піддатися популізму, а неухильно йти вперед до своєї фінансової незалежності та справжньої свободи, міцний фундамент для якої може створити тільки сильна економіка.

На завершення хочу ще висловити тривожні застереження і прохання одночасно до депутатів Верховної Ради. Не дай Боже вам, шановні народні обранці, прийняття бюджету перетворити в передвиборчу боротьбу, затягувати, або і взагалі не прийняти його у встановлені терміни.

Це буде боротьба не з кандидатами, а проти України.

Ми, вірніше, ви, представники влади, вимагаєте багато винятків та особливих підходів від кредиторів до України. І міжнародні партнери йдуть вам на зустріч.

Тож зробіть свою роботу — ухваліть своєчасно збалансований бюджет країни.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: