Чи відповідає Конституції вихідний на День Конституції

Чи відповідає Конституції вихідний на День Конституції

Для працівників бюджетної сфери та державного апарату мати зайвий оплачуваний вихідний, може, й важливо, але ж не за рахунок тих, з чиїх податків вони утримуються.
Четвер, 28 червня 2018, 16:30
журналіст, медіаконсультант

Не працювати в свята суто релігійна традиція. "Гріх робити у святдень".

Після 1919 року, поразки визвольного руху в Україні, прийшла епоха секуляризації й ліворадикальних цінностей. Місце більшості релігійний свят заступили спеціально вигадані під них "робітничо-селянські" аналоги.

Червоним дням календаря автоматично передалася й практика тотального неробства...

Хоча на всі без виключення свята це стало поширюватися лише з початку 60-х років, з того моменту державні свята стали вихідними днями на дачах, огородах, у пивнушках.

Як провести цей вихідний, залежало від конкретної соціальної практики та наявності поруч інфраструктури відпочинку.

З часом девальвувалися марксистські цінності, тремтіння перед партійними лідерами конвертувалося в анекдоти про "Вовочку" та "Леоніда Ілліча". Працювати "за ідею" стало немодно.

Прийшли "лихі" 90-ті. Пала монопартійна система, змінилася економічна парадигма суспільства. Місце командно-адміністративної економіки заступило приватне підприємництво. Ну, і "прихватизація" із кримінальним капіталізмом, ясна річ…

Але відбулася одна докорінна ментальна зміна ставлення до праці. Це більше не було даниною соціального розподілу, або "пролетарським" обов'язком. Праця стала джерелом реального поліпшення добробуту, інструментом виходу за межі своєї соціальної ніші, здобуття реальної свободи в широкому сенсі. Свободи на індивідуальну трудову діяльність, політичний вибір, світоглядні уподобання, кар'єрний і соціальний розвиток.

"Гріх робити у святий день" стало якось інакше сприйматися тими, для кого підприємництво це особиста харизма, а не "панщина" чи інша форма кріпацької повинності.

Сьогодні, на 26-му році декомунізації сама ідея робити вихідним 1 травня чи День Конституції позбавлена будь-якого первинного сенсу.

Через перетворення Дня Конституції на день "неробства" із притаманними "народними" девіаціями громадяни України краще знати чи поважати Основний закон не стали.

Але в мене питання риторичне чи відповідає інтересам Конституції сам вихідний на День Конституції? І чи не суперечить він, власне, статті 43 самої Конституції України про право на працю та заробляння на життя працею? І обов'язку держави на створення умов для повного здійснення громадянами права на працю?

Адже в такі позачергові свята з "приаттаченими" вихідними у країні фактично паралізується фінансова система і мережа надання адмінпослуг підприємцям.

Так, я усвідомлюю, що для працівників бюджетної сфери та державного апарату мати зайвий оплачуваний вихідний, може, й важливо низька зарплатня і таке інше…

Але ж не за рахунок тих, з чиїх податків утримується ця зарплатня та бюджетні дотації. Сьогодні саме приватний сектор є драйвером національної економіки і основним джерелом обороноздатності країни.

Де в цьому пропаганда Конституції як основи суспільного договору?

Останні роки чимало уваги приділяється системній декомунізації країни в частині топоніміки та символіки пам'яті. Переважна більшість географічних назв і міської навігації в Україні до останнього часу справді була самим лише відлунням тріумфального кривавого наступу радянської влади 1918-1944 років. На то нема ради…

Проте, хто сказав, що зміна символіки не передбачає зміни сенсів, руйнування стереотипів, прийняття нових світоглядних імперативів, на яких будується громадянське суспільство та універсальні ринкові відносини?

А між тим саме в політиці вихідних днів цей стереотип зазнав чи не найбільшої консервації.

Пригадаємо походження найнародніших вихідних. Наприклад, 8 березня чи не найулюбленіша сієста чарівної половини людства походить з ідеї маніфестації гендерної рівності.

На один день в рік навіть радянське суспільство готово було оголосити цю рівність. Проте про жодні ідейні коріння цього дня вже кілька десятиліть ніхто з палких шанувальників і не згадує. Та й вихідним у Радянському союзі 8 березня стало лише з середини 70-х років.

Аналогічно й для Дня всесвітньої солідарності трудящих 1 травня лівих трудящих.

Принаймні, останні два-три десятиліття на моїй скромній пам'яті на жодній з "майовок" на вулицях біля фонтанів чи в парках "культуры и отдыха" про права трудящих точно не йшлося. А вся солідарність завершувалася санітарною катастрофою та розбитими по-п'яні пиками…

Причому відсутність прив'язки до "класового" контексту цих днів в радянські часи чудово усвідомлювали, і ніхто з девальвацією не боровся. Адже ці вихідні в умовах системної кризи "робітничо-селянської" економіки 80-х стали вже прямою економічною необхідністю!

Для тих, хто не пам'ятає ці часи, нагадаю, що на початку 80-х вперше за післявоєнну добу світ сколихнуло радикальне падіння цін на нафту. Причин було багато, зокрема й антирадянські санкції уряду республіканця Рональда Рейгана.

На той час Радянській союз практично нічого, крім енергоносіїв і зброї на експорт вже не постачав. Причому зброю "дружнім режимам" постачав умовно в "борг", а не за валюту. Це спричинило різкий дефіцит в СРСР на товари першої необхідності, ба навіть запровадження у 80-ті продовольчих карток на основні інгредієнтів споживчого кошику.

І це було в часи, коли в США почали масове виробництво персональних комп'ютерів, а персональний автомобіль в Європі вже давно не був предметом розкоші.

Натомість в СРСР космічній країні, як любили повторювати з пропагандистських майданчиків, при цьому вироблялося лише 0,3% світових технологій. І ця частка переважно припадала на елементи суто військового призначення.

Радянське вище керівництво, яке бувало закордоном, чудово усвідомлювало цю проблему і не знайшло нічого кращого, як дозволити людям компенсувати нестачу в продуктах за рахунок присадибного агровиробництва. Звісно, на численних вихідних із нагоди державних свят точно як у наші дні.

Так само закривало воно вічі на повальне пияцтво, спровоковане видачею напередодні державних свят позачергових "преміальних". Це було ефективним засобом приховання соціально-економічних проблем суспільства, перефокусування уваги з безпорадності системи на гріхи окремих "опустившихся" соціальних елементів.

Роздача статусів "передовика" чи "відмінника" почасти заміняла відсутність реальної фінансової мотивації, ставала замінником можливостей кар'єрного зростання, суворо регламентованого номенклатурою.

Отже вихідні в умовах планової економіки працювали в цілком іншій модальності. Оплачувані вихідні! Тим більше, що перебування людей на роботі на схилку історії СРСР вже не призводило ані до інтенсифікації виробництва, ані підвищення його якості.

Так було за часів ставлення до праці як до соціалістичної "повинності". І так воно, як не дивно, лишається досі…

З тою лише різницею, що економіка, яка ледве жевріє в умовах конкурентного світового ринку, стала недоотримувати цілком прогнозованої частки прибутку. І Україна від цього лише програє.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua