Нова книга: "Валютні війни". Чому у них немає переможців

Нова книга: "Валютні війни". Чому у них немає переможців

"У валютних війн є один парадокс: попри те, що вони ведуться між країнами, їхньою причиною є внутрішньодержавний розлад".
П'ятниця, 16 березня 2018, 15:30
американський правник, економіст і фінансист

Уривок з книги Джеймса Рікардза "Валютні війни". Переклад: видавництво "Наш формат".

Незважаючи на очевидний міжнародний тиск, що повністю сформувався до 2010 року, серед світової фінансової еліти досі накладено табу на вислів "валютна війна".

Замість цього міжнародні експерти, щоби описати свої намагання врівноважити обмінні курси, використовували слова "збалансування" та "регулювання", що здавалося тоді основною метою. Використання евфемізмів не послабило напруженість у валютній системі.

Валютна війна, яку веде одна країна за допомогою конкурентної девальвації своєї валюти відносно іншої, є одним із найбільш негативних та небажаних явищ у міжнародній економіці.

Вона оживляє привидів Великої депресії, коли нації починали грабіжницьку девальвацію валюти і встановлювали тарифи, які обвалили світову торгівлю.

Вона змушує згадати 1970-ті, коли ціна на нафту підвищилася в чотири рази через намагання США послабити долар, усунувши його підкріплення золотом.

Нарешті, вона нагадує про одну з криз британського фунта стерлінгів 1992 року, мексиканського песо 1994 року та російського рубля 1998 року.

Тривалі чи миттєві, ці й інші валютні кризи асоціюються зі стагнацією, інфляцією, спадом економіки, фінансовою панікою та іншими болісними економічними наслідками. Із валютних воєн ніколи добра не буде.

У валютних війн є один парадокс: попри те, що вони ведуться між країнами, їхньою причиною є внутрішньодержавний розлад.

Валютні війни починаються в атмосфері недостатнього внутрішнього розвитку. Країна, що починає йти цим шляхом, зазвичай потерпає від високого рівня безробіття, зниження темпів економічного розвитку, слабкості банківського сектора та погіршення державного фінансування. За таких умов досить важко викликати зростання лише завдяки внутрішнім засобам.

Тому стимулювання експорту за допомогою девальвації валюти — це останній з можливих рушіїв економічного зростання. Щоб зрозуміти чому, корисним буде пригадати чотири основні складники зростання валового внутрішнього продукту (ВВП).

Цими складниками є особисті витрати населення на кінцеве споживання товарів та послуг (С), валові інвестиції (І), державні витрати на придбання товарів і послуг (Д) та чистий експорт, який складається з експорту (X) й імпорту (M). Отже, формула має такий вигляд:

ВВП = C + I + Д + (X – М)

Про нестабільність економіки свідчитиме низький показник кінцевого споживання (C), спричинений високим рівнем безробіття та/або високим зовнішнім боргом.

Валові інвестиції(І) у бізнес, промисловість, обладнання та нерухомість оцінюються окремо від кінцевого споживання, але, попри це, вони тісно пов’язані між собою. Бізнес не інвестуватиме повною мірою, якщо не очікуватиме, що споживачі купуватимуть кінцевий продукт негайно чи в найближчому майбутньому.

Отже, коли знижується рівень споживання, бізнес-інвестиції теж починають зменшуватися. Державні витрати на придбання товарів і послуг (Д) можуть збільшуватися, навіть якщо показники кінцевого споживання та валових інвестицій низькі.

Ба більше, це саме те, що економісти-кейнсіанці радять робити, щоб утримувати зростання економіки, навіть коли окремі споживачі чи підприємства залишаються поза грою.

Проблема в тому, що уряд розраховує на податки чи запозичення, щоб збільшити рівень споживання в період спаду, а виборці зазвичай без ентузіазму реагують на такі дії, оскільки тягар податків уже досить великий і громадянам доводиться сильніше затягувати паски.

Демократичний лад передбачає серйозні політичні перешкоди для можливості уряду збільшувати державні витрати під час економічних труднощів, навіть якщо деякі економісти радять саме це.

Якщо окремі споживачі чи підприємства нічого не купують і державні витрати обмежені, єдиний спосіб поліпшити стан економіки — підвищити показник чистого експорту, а найшвидше і найлегше цього досягти — зменшити вартість власної валюти.

Без прикладу не обійтися. Уявіть, що німецька машина коштує 30 тисяч євро, а 1 євро = 1,4 долара. Тобто ціна німецької машини в доларах становить 42 тисячі. А тепер припустіть, що євро впав до 1,1 долара. Тоді вартість тієї самої машини, яка коштує 30 тисяч євро, становитиме 33 тисячі доларів.

Таке зниження ціни в доларах із 42 до 33 тисяч робить автомобіль набагато привабливішим для американських покупців, що сприятиме збільшенню кількості придбаних машин.

Прибуток для німецького виробника в обох випадках становитиме 30 тисяч євро. Унаслідок девальвації євро німецька автомобільна компанія зможе продати більше машин без зниження вартості в євро. Це збільшить ВВП Німеччини та кількість робочих місць для задоволення попиту на нові автомобілі в США.

Спокуса валютної девальвації в тяжких економічних умовах може здаватися непереборною.

Проте проблеми та непередбачувані наслідки від таких дій з'являються майже одразу. Почнімо з того, що дуже мало товарів проходять повний цикл виробництва в одній країні.

В умовах нинішньої глобалізації окремо взятий товар може містити американські технології, італійський дизайн, австралійську сировину, китайське складання, тайванські компоненти і швейцарський відділ збуту, а свого кінцевого споживача досягне в Бразилії.

Кожна ланка цього ланцюга отримає свою частину від загального прибутку залежно від внеску в спільну справу. Річ у тому, що аспект обмінних курсів глобального бізнесу охоплює валюту не тільки кінцевого продажу товару, а й усіх попередніх етапів.

Коли подивитися збоку, то здається, що країна, яка знецінює свою валюту, зменшує кінцеву вартість, але така держава може самотужки завдати собі шкоди, оскільки їй потрібно витратити більше своєї дешевої валюти для придбання різних матеріалів.

 Коли країна-виробник має великі обсяги не тільки експорту, а й імпорту, щоб закуповувати матеріали й деталі, потрібні для виробництва товарів, що підуть на закордонні ринки, її валюта майже не впливає на чистий експорт, порівняно з іншими складниками, як-от: вартість робочої сили, низькі податки та розвинена інфраструктура.

Зростання вартості матеріалів — не єдиний негативний бік девальвації. Ще більшою проблемою може стати конкуренція або девальвація за принципом "зуб за зуб".

Повернімося до наведеного раніше прикладу з німецьким автомобілем за 30 тисяч євро, ціна якого в доларах зменшилась із 42 до 33 тисяч, коли вартість євро стосовно долара знизилася з 1,4 до 1,1. Наскільки впевнений німецький виробник у тому, що курс євро до долара залишиться на позначці 1,1?

Сполучені Штати можуть захистити власну машинобудівну промисловість, знизивши вартість долара до євро, змістивши євро з позначки 1,1 до рівня навіть більшого, ніж 1,4 долара за євро.

Інколи конкурентні девальвації не мають жодних наслідків: кожна сторона час від часу здобуває тимчасову перевагу, але постійно втримувати позиції лідера не вдається нікому.

 
фото "наш формат"

Джеймс Рікардз — американський правник, економіст і фінансист. Інвестиційний банкір із понад 35-річним досвідом роботи на Волл-стрит. Головний економіст компанії West Shore Group, засновник і редактор інвестиційного вісника Strategic Intelligence. Радник із питань фондових ринків при службах розвідки США. Запрошений лектор Університету Джона Гопкінса та Школи менеджменту Келлоґа. Автор п’яти книжок, а також статей у New York Times, Washington Post і Financial Times.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!