Приватизація "по-новому": чому зараз не потрібен розпродаж держпідприємств

Приватизація "по-новому": чому зараз не потрібен розпродаж держпідприємств

На тлі збільшення державної присутності у світовій економіці нав'язування Україні рецептів тотального розпродажу держактивів за безцінь неприпустиме.
Середа, 31 січня 2018, 10:20
консультант апарату Верховної Ради

У січні 2018 року парламент підтримав написану за участю міжнародних донорів нову редакцію закону про приватизацію.

Нині ми знову на порозі великого розпродажу державних активів.

Основний мессидж закону — максимально спростити процедуру приватизації та захистити права покупців-інвесторів. Усі об'єкти замість шести діляться на дві групи: малої приватизації —вартістю майна до 250 млн грн та великої — понад 250 млн.

Об'єкти малої приватизації підлягатимуть продажу на електронних аукціонах. За відсутності попиту передбачено стрімке зниження їх вартості — аж до 1 грн. Деякі положення прийнятого закону посилюють корупційні ризики, порушують права окремих категорій громадян, суперечать інтересам держави.

Агітаційна інфографіка розробників закону містила відверті маніпуляції, як то твердження про лише 102 держпідприємства у Китаї, або те, що приватні підприємства створюють більше робочих місць, ніж державні.

З 1991 року "завдяки" приватизації стали безробітними або заробітчанами 13 мільйонів українців.

"Турботу" про створення робочих місць характеризують дії приватного власника "Криворіжсталі", який не маючи права скорочувати штат, пропонував працівникам "добровільне" звільнення з отриманням разової компенсації розміром 15-25 місячних окладів.

На фоні світової тенденції посилення боротьби із податковими гаванями Україна зміцнює позиції офшорних компаній. До 2018 року діяла повна заборона зареєстрованим в офшорних зонах або країнах з "чорного списку" FATF компаніям брати участь у приватизації. За новим законом такі компанії допускатимуться до приватизації, якщо їх частка у статутному капіталі покупця становитиме менше 50%.

Аналогічна ситуація і з резидентами держави-агресора. Купівля ними українських активів буде можливою, якщо вони не є юридичними особами з істотною участю держави-агресора. Тобто, компанія із 49+9% акцій відповідно офшорного і російського представництва матиме право участі у приватизації.

Не передбачає закон і належного постійного моніторингу змін у структурі власності покупця. Отже, один постприватизаційний "навмисно-безнадійний" кредит у російському держбанку може змінити структуру власності покупця на користь держави-агресора.

Скасування передприватизаційної підготовки, обов'язковим елементом якої була інвентаризація усіх активів підприємств, перевірка діяльності керівника та органу управління, створює загрозу амністії усіх злочинних доприватизаційних  оборудок.

Новий порядок формування стартової ціни об'єктів приватизації несе небезпеку значного заниження бюджетних надходжень. На об'єкти великої приватизації її формуватиме радник. Від цієї ціни не зможе відступити навіть уряд. Заявлено, що радниками будуть міжнародні інвестбанки або аудиторські компанії "великої четвірки", натомість в законі про це не йдеться.

Формула "балансова вартість мінус кредиторська заборгованість", передбачена для визначення ціни об'єктів малої приватизації, призведе до поширення схем умисного укладання керівником невигідних для підприємства угод напередодні приватизації.

При продажі акцій початковою ціною буде їх копійчаний номінал.

За суттєвого збільшення майнового цензу та скасування критерія чисельності працюючих при віднесені об'єктів до малої приватизації — на розпродаж на Prozorro-аукціонах можуть потрапити не те що середні, а і деякі стратегічні, зокрема, наукові підприємства.

Їх приватизація без жодних зобов'язань покупця у виробничій, екологічній і соціальній сферах є небезпечною, особливо для містоутворюючих підприємств.

Єдиним цінним активом багатьох занедбаних підприємств є земельна ділянка. Оформлення на неї правовстановлюючих документів та включення до статутного капіталу значно підвищило б інвестиційну привабливість і вартість таких підприємств при їх продажі.

Приватизація без включення прав на земельну ділянку у приватизаційну масу закладає потенційний конфлікт між власником приватизованого об’єкту і власником земельної ділянки, яка раніше входила до складу підприємства.

Легітимізація мораторію на банкрутство з дня прийняття рішення про приватизацію до спливу одного року з часу її завершення створює широке поле для зловживань і значно погіршить умови кредитування підприємств держсектору.

У зв’язку із втратою чинності закону про приватизацію в агропромисловому комплексі працівники сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб втратять право на отримання майна сільгосппідприємства. Можливості зловживань чиновників при розпаюванні земель такого держпідприємства погіршує права селян.

Звужує права та інтереси держави норма про оскарження приватизаційних угод лише протягом 3 років з дня їх укладання. Включення на вимогу покупця у договір купівлі-продажу положень про вирішення спорів у міжнародному комерційному арбітражному суді погіршить можливості держави здійснювати судовий захист своїх прав.

При хронічному недофінансуванні держустанов та Фонду держмайна цілком вірогідні затримки або відмови від відстоювання інтересів держави в суді за браком коштів.

Приватизація не є панацеєю прогресивних реформ. Вона є лише одним із можливих управлінських рішень щодо об'єктів держвласності. У Франції, Англії та інших країнах приватизація і націоналізація змінюють одна одну і мають циклічний характер.

Українська приватизація була хаотичною, неконкурентною, непрозорою. Її результати є одними з найгірших у світі. Масштаби дерибану під назвою "приватизація" характеризує такий факт: виробнича потужність Криворіжсталі становить всього 0,7% від всеукраїнської, натомість чесний і конкурентний продаж цього одного підприємства принесла до бюджету 4,8 млрд доларів або 44% усіх надходжень за всі 26 років приватизації.

Сучасний світовий досвід і українські офіційні дані розвінчують міф, що держпідприємства завжди поступаються приватним в ефективності.

Результати дослідження приватизації водопостачання у США приголомшливі: тарифи збільшились на 60%, якість води і обслуговування споживачів погіршились, третина робочих місць була втрачена.

В Україні навіть при поточному неефективному державному менеджменті у першому півріччі 2017 року внесок держкомпаній (36 млрд грн чистого прибутку) у загальний позитивний фінансовий результат всієї економіки (19%) все одно був більшим ніж питома вага держсектору в економіці (15,8%).

На тлі збільшення державної присутності у світовій економіці (частка держкомпаній у рейтингу Fortune Global 500 збільшилась у 2014 році до 23%) нав'язування Україні-2018 рецептів тотального розпродажу держактивів за безцінь за європейськими рецептами початку 1990-х не припустимо. Тим більше без "роботи над помилками" щодо вже приватизованого майна.

Найважливішим елементом цієї роботи могло б бути запровадження грошових компенсацій за раніше приватизовані великі стратегічні об'єкти за прикладом Великобританії, де у 2007 році до бюджету стягнуто 10 млрд фунтів одноразового податку.

Припинення тіньових схем відчуження держвласності та покарання найбільш зухвалих його розкрадачів відновило б справедливість і суспільну довіру до приватизаційних процесів.

В умовах війни і політичної турбулентності, що природньо зменшує вартість держактивів, обґрунтованим державницьким рішенням є не форсування приватизації як способу закриття бюджетних дірок, а концентрація зусиль на підвищенні ефективності держсектору, акумуляції коштів на модернізацію, інновації, науку.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua