Концесія 2.0. Фінальний проект ухвалено: що далі

Концесія 2.0. Фінальний проект ухвалено: що далі

Кабмін ухвалив фінальну версію законопроекту про концесію. Що це означає, і чому інвестори не можуть дочекатися ухвалення документу в Раді.
Середа, 27 грудня 2017, 17:00
голова офісу Національної інвестиційної ради

Більше року тому уряд розпочав реформу концесійного законодавства.

Сьогодні Кабінет міністрів схвалив фінальний проект закону про концесії, таким чином вивівши реформу на фінальну пряму.

Концесія — найрозповсюдженіший у світі тип державно-приватного партнерства, в якому об'єкт залишається у державній власності, але право користування, інвестування й отримання прибутків від його експлуатації — а заодно й можливі операційні ризики — відходять до приватного інвестора. 

Ефективний механізм концесії дозволить частково подолати одну з найбільших проблем українського ринку для міжнародних компаній-інвесторів — відсутність room to invest. Room to invest — це, буквально, простір, місце, ніша, у яку можна інвестувати. 

Справа в тому, що надто багато ринків в Україні займає держава. Щоб вирішити цю проблему, необхідно провести швидку та прозору приватизацію, а також створити ті самі механізми державно-приватного партнерства. 

Над новим концесійним законодавством працювала ціла команда експертів. За підтримки ЄБРР ми змогли залучити до роботи британських юристів. Гармонізацією нового законодавства займалися представники усіх профільних міністерств. А у обговоренні брали участь представники бізнесу та асоціацій.

В результаті ми маємо закон, написаний з урахуванням найкращих світових практик та особливостей українського законодавства.

Закон охоплює значну кількість сфер. Звичайно, основною галуззю його застосування стане інфраструктура: порти, аеропорти, залізниці та дороги — це те, що можна віддати у концесію найближчим часом.

Втім, міжнародний досвід демонструє, що не менш успішним є державно-приватне партнерство й у інших сферах: житлово-комунальному господарстві, енергетиці, туризмі, медичній та освітній галузях. 

Закон враховує інтереси усіх учасників відносин. Інвестор отримує гарантії та право звернутися до міжнародного арбітражу, держава позбавляється непритаманних для неї функцій.

Оскільки більшість концесій — це великі капіталомісткі проекти, варто було врахувати й права потенційного кредитора. Так, закон передбачає ряд гарантій кредиторам, а також процедуру зміни концесіонера, що є важливою умовою для залучення до проекту міжнародного інституційного кредитора. 

Конкурсна процедура змінена таким чином, щоб переможцю не доводилося оббивати пороги різних інстанцій, отримуючи десятки окремих дозволів та узгоджень.

Перемога на концесійному конкурсі автоматично врегульовує питання виділення землі, надання дозволів тощо, щоб інвестор мав можливість реалізації проекту "під ключ".

Складні проекти, що потребуватимуть глибокої експертизи (фінансової, юридичної, технічної) та маркетингу, будуть реалізовуватися із залученням професійних радників, відповідальних за підготовку об'єктів до концесійного конкурсу.

Закон вводить так зване "право приватної пропозиції", тобто ініціатором конкурсу може бути не лише держава, але й інвестор, зацікавлений у тому чи іншому об'єкті. Така новела дозволить розпочинати та реалізовувати проекти швидше та якісніше. Для великих проектів передбачається також залучення радника.

Інвестори, які сьогодні вже співпрацюють з державою на умовах оренди, отримають можливіcть перейти на механізм концесії до кінця терміну дії існуючої угоди. За умови їх відповідності вимогам до концесіонера. 

Маю надію, що парламент ухвалить новий закон найближчим часом та дозволить перевести політику залучення іноземних інвесторів на якісно новий рівень.

Ми ж зі свого боку підтверджуємо інтерес інвесторів до реалізації подібних проектів в Україні.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.