Три запитання у річницю націоналізації Приватбанку

Три запитання у річницю націоналізації Приватбанку

Українці дорого заплатили за порятунок ключової фінансової установи, але витрачена сума не остаточна. Єдиний спосіб не платити — продати банк.
Вівторок, 19 грудня 2017, 17:11
старший економіст Центру економічної стратегії

Минув рік з дня націоналізації Приватбанку.

Після зміни власника установи НБУ заявив, що 97% корпоративного портфеля банку — це кредити пов'язаним особам, які й стали його найбільшою проблемою.

Платникам податків націоналізація коштувала 139,3 млрд грн, але ця цифра, скоріше за все, не остаточна. Тривають суди з власниками облігацій банку та колишніми власниками установи.

Після націоналізації держава як власник отримала домінування у всіх сегментах банківських послуг, починаючи від кредитів та депозитів і закінчуючи картками та платіжними терміналами.

За даними НБУ, в третьому кварталі 2017 року частка активів державних банків зросла до 56%, 6 грн з кожних 10 грн, покладеними громадянами на депозити, перебували у державних банках, три з чотирьох карток випустили держбанки.

Хоча минуле ще буде переслідувати банк у вигляді численних судових позовів, у річницю націоналізації Приватбанку хотілось би поміркувати про його майбутнє.

Мене як одного з інвесторів уже державного Приватбанку хвилюють відповіді на три питання. Яка повинна бути стратегія Приватбанку? Як держава уникатиме ризиків, пов'язаних з володінням державним Приватбанком? Коли є шанс хоча б частково повернути цю інвестицію та зробити Приватбанк знову приватним?

Яка повинна бути стратегія державного Приватбанку

У нашому спільному з колегами дослідженні "Що робити державі зі своїми банками" ми робимо висновок, що держави зазвичай володіють банками для виконання соціально важливих функцій, у яких не зацікавлені приватні банки.

Наприклад, вони можуть фінансувати довгострокові інфраструктурні проекти або забезпечувати доступ до фінансових послуг усіх громадян.

Чи є така функція у Приватбанку? Завдяки системі "Приват24" та іншим продуктам банк, на думку багатьох експертів, є найбільш інноваційним в Україні. Однак такі ж послуги, хоч, можливо, й менш інноваційні, надають й інші банки. Отже, якоїсь унікальної суспільної користі, на нашу думку, Приватбанк не приносить.

Тому в перспективі банк необхідно продати. До цього часу слід докласти максимум зусиль для збільшення його привабливості. Цього можна досягнути шляхом підтримки його інноваційності та розчищення балансу від проблемних активів.

Як держава уникатиме ризиків володіння Приватбанком

У дослідженні ми виділяємо чотири ризики володіння державним банком.

Перший — держава часто є менш компетентним власником, ніж приватний власник. Другий — держава може використовувати державні банки для фінансування бюджету. Третій — держава може фінансувати за допомогою державних банків державні підприємства. Четвертий — політики у разі "захоплення держави" можуть фінансувати через державні банки власний бізнес.

В українській новітній історії є приклади реалізації всіх чотирьох ризиків для різних державних банків. За даними НБУ, рівень проблемної заборгованості вищий у державних банках, ніж у приватних.

Прикладом кредитування держбанками бізнесів політиків є фінансування за попередньої влади Ощадбанком та Укрексімбанком бізнесів братів Клюєвих, які тоді були впливовими політиками. Андрій був першим віце-прем'єр-міністром, Сергій — депутатом. Результат — 140 млн дол проблемного боргу Ощадбанку. За останніми даними, частка проблемних кредитів в Ощадбанку становить 63,8%.

Після витрачених на порятунок приватного банку 139,3 млрд грн не хотілось би, щоб держава наступила на граблі, через які банк довелось би докапіталізовувати через погану якість управління вже державного банку.

У короткостроковій перспективі уникнути граблів може допомогти реформа корпоративного управління. Держава створила незалежну і професійну наглядову раду, на черзі — політика власності банку. У довгостроковій перспективі єдиний гарантований спосіб уникнути ризиків — продати банк приватному інвестору.

Чи є шанс повернути інвестицію

Насправді інвестиція вже повернулася. Однак це повернення важко порахувати, бо витрати на докапіталізацію — ціна стабільної роботи фінансового сектора. Банкрутство банку могло би призвести до колапсу банківської системи.

Чи можливо повернути інвестицію грошима? Можливо, але лише частково. Втім, це не найважливіше в майбутній історії Приватбанку. Важливіше, щоб прийшов новий інвестор з чітким планом розвитку та досвідом у банківському бізнесі.

Стабільний розвиток банку буде найкращою інвестицією, бо це сприятиме економічному зростанню. У разі відсутності стратегічних приватних інвесторів держава повинна залучити у капітал одну з міжнародних фінансових інституцій.

У цій колонці я лише окреслив можливі відповіді на найбільш важливі, на мою думку, питання щодо подальшої долі Приватбанку. Хотілось би, щоб відповіді на ці питання намагалися дати не лише експерти, а й держава як власник установи.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua