Коли державі варто стимулювати попит, а коли — ні

Коли державі варто стимулювати попит, а коли — ні

Україні потрібне не кейнсіанство, а болісні структурні реформи.
Середа, 7 червня 2017, 08:10
член Ради НБУ

Останнім часом можна спостерігати закономірність: чим повільніше економіка виходить з кризи, тим гучніша риторика про необхідність державного втручання в економічні процеси.

Такі заклики про посилення кейнсіанської складової в макроекономічній політиці, що означає монетарну та фіскальну експансію для стимулювання внутрішнього попиту, спираються на відповідний теоретичний фундамент.

Однак автори цієї тези не беруть до уваги фактичні дані: рівень інфляції, характер інфляційних очікувань, якість інститутів, залежність від стану платіжного балансу.

У таких дискусіях розвинуті країни часто ставляться за приклад успішного проведення кейнсіансько-орієнтованої макрополітики.

Проте політики, дослідники, вчені та експерти, які беруть рецепти та дії в розвинутих країнах, ігнорують очевидне: країни з ринками, що формуються, або взагалі країни, що розвиваються, мають зовсім іншу структуру економіки і відмінні алгоритми взаємодій між макроекономікою та інститутами.

У чому магія прикладу розвинутих країн?

Внутрішня логіка така: якщо ми хочемо жити, як в розвинутих країнах, то і робити повинні те, що вони. Якщо в таких країнах випускаються надійні, технологічні, та прекрасні автомобілі, то і ми повинні мати бюджетний дефіцит, соціальний захист і рівень перерозподілу ВВП через бюджет на відповідному рівні.

Аналогії, побудовані на основі "зміщення композиції", можна продовжувати.

Проте наслідування прикладу розвинутих країн у сфері подолання наслідків кризи в багатьох аспектах може породити ще більшу кризу або навіть наразити країну на суттєвий перерозподільчий конфлікт, коли необхідні структурні реформи сприйматимуться окремими групами як зазіхання на їхню "важко здобуту" ренту.

Коли кейнсіанство корисне і чому

Попри сказане, політика стимулювання попиту має низку виправданих передумов, завдяки чому вона розглядається як обов'язкова складова антикризових заходів.

По-перше, в багатьох випадках у розвинутих країнах макроекономічний, а особливо фінансовий стрес позначається на стисненні попиту і появі сильної невизначеності в поведінці банків та економічних агентів. При цьому чим більш глобалізованими стають фінансові системи, тим сильнішає така невизначеність.

Ця невизначеність перетворюється на самостійний фактор обмеження попиту, бо економічні агенти реагують на неї підвищенням схильності до заощаджень.

По-друге, в таких ситуаціях інфляція чітко реагує на стиснення попиту та невизначеність. Вона завмирає або знижується.

Це спричиняє падіння процентних ставок. Причому падіння ставок зумовлюється як природною реакцією центральних банків на зниження інфляції та необхідністю її повернення на середньострокову траєкторію, сумісну з потенціалом економіки, так і звуженням надбавок за інфляційні ризики.

По-третє, фіскальна політика реагує майже автоматично зменшенням податків та збільшенням видатків. В окремих випадках спостерігається навіть збільшення податків для того, щоб державними витратами компенсувати надмірну заощадливість у приватному секторі.

По-четверте, державні інвестиції стають локомотивом відновлення економіки. Однак здійснюються вони або для розвитку інфраструктури, або для створення передумов для майбутнього посилення конкурентних позицій в інноваційному світі.

По-п'яте, збільшення величини перерозподілу ВВП через бюджет здебільшого не стосується розширення функцій держави. При цьому ефективні процедури колективних рішень та недискримінаційні заходи в рамках експансії публічного сектору не призводять до сильного спротиву з боку громадськості.

Навпаки — довіра до уряду є принциповим фактором успішності програм із стимулювання попиту. Коли економічний агент знає, що інвестиції з бюджету підвищують його добробут, а не добробут функціонерів та власників офшорних компаній, ухилення від сплати податків є маргінальною соціальною поведінкою.

По-шосте, програми стимулювання попиту працюють тоді, коли вони не входять в конфлікт з режимом валютного курсу та не загрожують фінансуванню поточного рахунку платіжного балансу.

Зрозуміло, що чим більш відкрита економіка, тим вужчий потенціал стимулювання попиту. При цьому відкритість за товарами експортної спеціалізації не виключає відносної закритості за товарами повсякденного споживання. Вона виникає внаслідок глибини внутрішнього ринку, що забезпечується, зокрема, завдяки високій продуктивності експорту.

Коли кейнсіанство не працює і чому

Чи відповідають країни з ринками, що формуються, наведеним вище ознакам, особливо ті, де є явні проблеми з якістю інститутів, верховенством права та відтоком капіталів за будь-яких ознак соціальної чи політичної дестабілізації?

Очевидно, що ні.

По-перше, інфляція в таких країнах у відповідь на шок зазвичай реагує не падінням, а прискоренням. Це відбувається через негативні очікування з приводу неспроможності подолати виклики кризи неінфляційним шляхом.

Сприяє цьому також підвищення чутливості цін до змін валютного курсу. Валютні активи виконують роль безпечного активу за аналогією з облігаціями державного боргу в розвинутих країнах.

По-друге, відплив капіталів та підвищення попиту на іноземну валюту посилюють проблему інфляції та фінансової нестабільності. Чим більшими будуть грошові ін'єкції для стимулювання, тим ширшою стає база для внутрішнього попиту на безпечні активи — іноземну валюту.

Процентні ставки реагують протилежним чином порівняно з розвинутими країнами і замість падіння вони зростають. Далі починається довга політична дискусія про необхідність їх зниження, тому що саме так відбувається в розвинутих країнах.

По-третє, валютний курс і фінансова стабільність, зав'язані на приплив капіталу у фінансовий сектор, стають детонаторами кризи. Для цього достатньо зупинки припливу капіталів. Цей тип кризи так і зветься: sudden stop — раптова зупинка.

По-четверте, фіскальна політика поглиблює кризу, оскільки уряд не може покращити збір податків. Економічні агенти йому не довіряють, а окремі зацікавлені групи сприймають ухилення від податків як приховану субсидію.

Посилення фіскального тиску обертається суспільним спротивом. Малий і середній бізнес сприймає це як тиск на користь олігархічних кланів, а великий бізнес — як спроби політичного перерозподілу активів та зміни статусу-кво в розподілі сил політико-економічних бізнес-груп.

По-п'яте, ефективність державних інвестицій низька, а механізми колективних рішень суперечать суспільним інтересам. Програми підтримки або політично вмотивовані, або компенсують недоотриману ренту окремим бізнес-групам.

Таку порівняльну характеристику можна продовжувати, проте вже з цього зрозуміло, коли кейнсіансько-орієнтована політика працює, а коли — ні.

Вона працює тоді, коли ціни негнучкі або знижуються у відповідь на стиснення попиту, інститути достатньо ефективні, щоб попит був адресований тим, хто його конвертує у відновлення економіки, а валютний курс та платіжний баланс не є загрозою для фінансової стабільності.

Виникає питання, чи відповідає Україна, як і багато країн з ринками, що формуються, цим ознакам?

Відповідь очевидна, тому аналогії з розвинутими країнами є запрошенням у яскравий світ популізму, де можна все: знизити незалежність центрального банку і роздати гроші певним секторам, збільшити бюджетний дефіцит і надати субсидії прибутковим компаніям, будувати дороги, які не можуть пережити зиму, підвищувати зарплати працівникам бюджетних установ безвідносно до продуктивності їх праці та доцільності функцій, які вони виконують.

Посилення попиту не розв'язує проблему ефективності публічного сектору, корпоративного управління, укорінених негативних стереотипів економічної поведінки, глобальної конкурентоспроможності.

Для вирішення цих проблем потрібне не кейнсіанство, а болісні структурні реформи, які потребують інтелектуальної витонченості, політичної майстерності та суспільної раціональності.

Чи є кейнсіанство і популізм синонімами за змістом? За своєю природою — ні, але в більшості країн з низькими та середніми доходами — так.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua