Чи потрібен Україні хімпром

Чи потрібен Україні хімпром

Три підприємства групи Ostchem не працюють уже майже місяць. Це загрожує національній економічній і продовольчій безпеці.
Понеділок, 3 квітня 2017, 12:42
голова Спілки агрохіміків України

Три підприємства групи Ostchem не працюють уже майже місяць.

Це означає втрату близько третини обсягу мінеральних добрив, що постачалися українським аграріям в цей період.

Частка Ostchem у постачанні селітри в 2014 році становила 86%, у 2016 році — 79%, у постачанні карбаміду в 2014 році — 44%, у 2016 році — 32%.

Проблемою є те, що група отримала попередню оплату за продукцію — 2-3 млрд грн. Втрати учасників ринку у розпал сезону вже склали 100-150 млн грн через зростання цін, відсотків за простроченими зобов'язаннями і необхідність залучення нових кредитів для повторної купівлі добрив. Втрати лише зростатимуть.

Реклама:

Крім того, інвестиції в засоби захисту рослин, регулятори росту, мікроелементи, швидше за все, не дадуть очікуваного ефекту. Все це, за оцінками УКАБ, може призвести до втрати аграріями у цьому сезоні 2-3 млрд дол валютної виручки.

Малі і середні підприємства опинилися на межі виживання. З кожним тижнем простою заводів перспектива повернення коштів стає все більш примарною.

Ситуація екстраординарна. Коли зусиллями керівництва НБУ черговий комерційний банк стає неплатоспроможним, вмикається механізм компенсацій вкладникам. Як ми розуміємо — переважно коштом додаткової емісії.

У ситуації з Ostchem владні структури майже місяць не ухвалюють ніяких рішень, і це в аграрному секторі, який вважається локомотивом української економіки і є генератором валютних і податкових надходжень.

Існувати у такому режимі група не може. Її доля не залежить ні від боргів, ні від конфлікту з державою чи іншими олігархічними групами, ні від кулуарної політики.

Долю групи визначать лише два фактори: налагодження каналу постачання доступного газу та можливість збільшення постачання продукції на внутрішній і зовнішні ринки. Останнє, на жаль, викликає сумніви. Введення нових виробничих потужностей лише збільшує профіцит світового ринку азотних добрив.

Сценарій повної ліквідації підприємств стає більш ніж реальним, і не тому, що Дмитро Фірташ не має ресурсів на їх підтримку. Як і будь-який бізнес, хімічна промисловість мусить бути прибутковою і перспективною для інвестицій, а Group DF у поточній ситуації такої перспективи, судячи з усього, не бачить.

Необхідність втручання держави в кризу на агрохімічному ринку не підлягає сумніву. Шок від зупинки підприємств групи Ostchem призведе до переформатування ринку. Агрохіміки та аграрії диверсифікують джерела постачання добрив, і частині учасників ринку доведеться піти.

Найгіршим сценарієм для українського аграрного ринку є ліквідація національної хімічної промисловості і домінування імпортерів. Твердження, що повне відкриття ринку України для імпорту з Росії дозволить забезпечити ринок дешевими добривами, помилкове та дилетантське.

Російські компанії не є незалежними, їхнє домінування на українському агрохімічному ринку несе ризики національній економічній і продовольчій безпеці.

Вони не приховують, що їх головною метою є максимізація прибутку. Ціна добрив для України буде настільки високою, наскільки собі зможе дозволити український агарний сектор, як тільки стане зрозуміло, що українські хімічні підприємства не відновлять роботу. А обсяги постачання будуть залежати не лише від можливостей виробників і покупців, а й від політичних рішень керманичів Росії.

Єдиною гарантією низьких цін і безперебійного постачання добрив є створення конкурентного ринку мінеральних добрив в Україні з обов'язковою участю імпортерів і потужного національного агрохімічного сектору.

Якщо він не може розвиватися без підтримки і контролю держави, то це необхідно забезпечити. Лише баланс між закордонними і вітчизняними постачальниками може бути стабільною основою забезпечення аграріїв добривами. Неприпустимим є будь-який монополізм: ні з боку національних компаній, ні з боку імпортерів.

На відміну від фосфорних і калійних руд, природний газ є доступним, легким в транспортуванні та універсальним видом сировини. Якщо бізнес-процеси в компанії працюють правильно, виробництво готового продукту з природного газу на ринку споживання є більш вигідним, ніж імпорт добрив з-за кордону.

Імпорт сировини завжди дешевший, ніж імпорт продукції з включеною додатковою вартістю. У світі не існує регіонів із суттєво дешевшою сировиною, ніж на світовому ринку. Можуть бути тимчасові фактори, які забезпечують національним виробникам конкурентні переваги при експорті готового продукту за кордон.

Такими перевагами є надлишок газу на російському ринку і регульована ціна на нього для російських виробників. Сумнівно, що таке субсидування триватиме вічно. Настане момент, коли російські виробники платитимуть за газ повну ринкову вартість. І в цей момент українські аграрії повинні мати альтернативу.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: