Чому банки не кредитують аграріїв, навіть якщо стверджують протилежне

Чому банки не кредитують аграріїв, навіть якщо стверджують протилежне

Вважається, що кредитуванню аграрного сектору, крім мораторію, перешкоджають два фактори: високі процентні ставки та претензії до якості даних Держземкадастру щодо меж ділянки. На щастя, це лише міфи.
П'ятниця, 14 квітня 2017, 12:45
перший заступник міністра аграрної політики та продовольства

Бізнесмен — представник найбільш активно зростаючої галузі української економіки із значною  експортною складовою, на якій майже не позначилися девальвація і внутрішній економічний спад.

Це портрет ідеально диверсифікованого позичальника, за яким банки повинні шикуватися в чергу.

Однак цього недостатньо, якщо потенційний клієнт — аграрій.

Наприкінці лютого 2017 року кредити, видані сільськогосподарським компаніям, становили всього 50,9 млрд грн або 6,4% від усієї суми позик, отриманої підприємствами реального сектору.

Майже 40% з них — 19,6 млрд грн — терміном до року, що дозволяє зрозуміти їх цільове призначення: фінансування касових розривів, притаманних сільському господарству.

Водночас довгострокові кредити, понад п'ять років, які видаються на інвестиційні проекти, для переоснащення фондів і розширення виробництва, становлять 11,2 млрд грн або лише 4% від доданої вартості, створеної сільським господарством у 2016 році.

Для порівняння: підприємствам оптової та роздрібної торгівлі банки видали 263,9 млрд грн кредитів, що є рекордним показником по системі. Срібло — у переробної промисловості, куди спрямовано 201,3 млрд грн.

Обидві галузі значно поступаються за динамікою зростання сільському господарству. Переробка показала зростання на 3,6%, оптова торгівля — на 4%, тоді як сільське господарство при несприятливій кон'юнктурі зовнішніх ринків зуміло досягти 6%. Однак це не заважає торгівлі та переробній промисловості залучати кошти в необхідних обсягах.

Водночас АПК з його рекордними врожаями, третиною експортної виручки та 12% ВВП надихає усіх, крім банкірів. Можливо, причина в тому, що аграрії — ненадійні позичальники?

Зовсім ні — обсяг прострочених боргів компаній сектору становить всього 5,9 млрд грн або 12% від виданих їм позик. При цьому більша частина прострочення припадає на валютну складову кредитів (71%), що з огляду на рівень девальвації 2014-2016 років — цілком допустимий показник.

Для порівняння: в галузях-фаворитах банків співвідношення набагато гірше. У торгівлі рівень прострочення становить 15%, у переробці — 46%, а загальна питома вага проблемних кредитів у банківській системі в кінці 2016 року досягла 52%.

Отже, об'єктивно — аграрії більш дисципліновані позичальники, але все одно не популярні.

Причина цієї невідповідності — у відсутності якісної застави, яку вони могли б запропонувати фінансистам. Я виношу за дужки представників агрохолдингів, у яких є можливість залучати позикові кошти на внутрішніх і світових ринках капіталу. До того ж, у більшості випадків вони можуть самі формувати умови позики: ставки, терміни і механізм реструктуризації.

У більшості ж представників сектору заставою є аграрні розписки, забезпечені майбутнім урожаєм, а це малоцікавий для банків актив. Твердою заставою поряд з інфраструктурними об'єктами і сільськогосподарською технікою могли б стати земля і споруди, розміщені на ній.

Однак, зважаючи на дію мораторію, перший актив втрачає функцію застави, а другий оцінюється в рази менше вартості його реалізації, оскільки також не може бути відчужений у позичальника.

Це ситуація lose-lose, оскільки, з одного боку, у банківській системі сформований значний надлишок ліквідності, який банки через відсутність надійних позичальників змушені розміщувати у депозитні сертифікати НБУ (з початку 2017 року реальний сектор недоотримав кредитів приблизно на 60 млрд грн), а з іншого — сільгоспвиробники постійно відчувають дефіцит коштів.

Зняття мораторію на продаж аграрної землі уточнить юридичний статус цього активу і зробить таку заставу цікавою.

На противагу цій тезі часто можна почути, що взаємовигідній співпраці фінансового та аграрного секторів, окрім мораторію, перешкоджають два фактори: високі процентні ставки та претензії до якості даних Державного земельного кадастру, через що межі ділянки в кадастрі розходяться з реальністю. На щастя, це лише міфи.

Справді, вартість кредиту в національній валюті становить 13,9%, що істотно обмежує потенційний попит фермерів. Однак нагадаю, що рівно рік тому вона була 20%.

Очевидно, що ми знаходимося на довгостроковому падаючому тренді вартості грошей і протягом наступних двох років процентна ставка опуститься нижче 10%, тобто до прийнятного рівня для невеликих аграрних виробників.

Масштаб же територіальних розбіжностей перебільшений. Вони характерні для всіх видів нерухомості, включно з ділянками для комерційної нерухомості, яку приймають в заставу банки. До того ж, у 2017 році Держгеокадастр почав виправляти помилки у земельній базі даних.

Я впевнений, що при скасуванні мораторію аграрний сектор може стати надійною базою відновлення банківської системи, отримавши натомість величезні вигоди у вигляді готівкових коштів і стабільно відкритих кредитних ліній у необхідних фермерам масштабах.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua