Чому один з найбільш тяжких злочинів 2015 року залишився безкарним

Немічність та беззахисність людини в Україні змушують зриватися на крик.

На крик, який, сподіваюся, буде почутий, а відлуння від нього не буде поглинене байдужою, бездушною, глухою та сліпою до прав людини державою.

Державою, яка хоч і має ознаки держави, але деякі з них - фіктивні.

Чи можемо любити її такою і називати її так?

Чому один з найбільш тяжких злочинів 2015 року залишився безкарним?

Чому наша держава не відреагувала на нього?

Чому на очах у всієї країни зухвало, нахабно та з особливим цинізмом пограбовано безліч громадян?

Наслідки злочину стосуються лише декого, однак якщо мовчатимемо сьогодні - постраждаємо від подібного завтра.

Досвід деяких правовідносин з державою вбиває віру одних та посилює почуття безкарності в інших.

Однак повернімося до злочину. Одним з окружних адміністративних судів у червні 2015 року прийнято ухвалу про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою заборонено Державній виконавчій службі та її органам, Нацбанку, його територіальним управлінням та комерційним банкам вчиняти будь-які дії щодо арешту та списання коштів з рахунків одного з вітчизняних банків. Для тих, хто не знає: Державна виконавча служба за законодавством виконує судові рішення.

Арешт коштів на рахунках та примусове списання коштів з рахунків - спосіб, у який органи державної виконавчої служби виконують рішення суду.

Ухвалою окружного адміністративного суду, незважаючи на відсутність прямого формулювання, фактично заборонено виконувати безліч судових рішень на користь невизначеної кількості фізичних та юридичних осіб.

Неважко здогадатися, що згодом до банку, на догоду якому суд заборонив виконувати судові рішення, введено тимчасову адміністрацію.

При цьому безліч судових рішень залишилися невиконаними, безліч сімей залишилися без заощаджень, безліч юридичних осіб - без обігових коштів, а держава Україна стала потенційною учасницею у безлічі справ, що розглядатимуться у Європейському суді з прав людини.

Держава відповідатиме, оскільки порушення норм Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод очевидне.

Виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження за законом про виконавче провадження, тому невиконання судового рішення з вини держави - грубе порушення норм конвенції.

Потенційним заявникам буде нескладно довести Європейському суду факт вичерпання національних способів захисту та домогтися розгляду їх заяв.

Навіщо нашій країні судова реформа, якщо виконання будь-якого судового рішення можна заблокувати в окружному адміністративному суді, зневажаючи Конституцію, Конвенцію з прав людини і прецедентну практику Європейського суду з прав людини?

Якщо держава зневажає Конституцію, міжнародні договори, залишає безкарними злочинні спроби заборонити виконання судових рішень, якщо держава вважає за необхідне Верховний суд України перейменувати у "Верховний суд", однак дозволяє зневажати його категоричну позицію щодо недопустимості заборони виконання судових рішень, - любити таку державу та поважати її закони можна лише всупереч, а не тому що.

Не вперше ставлю запитання: чому окружний адміністративний суд на догоду одним забороняє виконання судових рішень, які набрали законної сили на користь інших? Питання, звісно ж, риторичне. Суд, банк та сторін у справі не називаю, оскільки впевнений: ця ситуація відома багатьом.

Моя мета - не вирішити конкретну проблему або захистити конкретну особу, а покласти край прецедентам заборони адміністративними судами виконання судових рішень, які ухвалені в порядку цивільного та господарського судочинства й набрали законної сили.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.