Корпорація "Нафтогаз" для українців. Як це зробити?

Корпорація "Нафтогаз" для українців. Як це зробити?

Розвинений світ вже давно перехворів розділенням різних функцій держави, наприклад, відокремлення її ролі як власника.
Четвер, 15 жовтня 2015, 12:30
Андрій Бойцун, директор з досліджень Центру економічної стратегії (ЦЕС)

Минулої середи Рада директорів ЄБРР вирішила позичити Україні 300 млн євро.

ЄБРР наголосив, що однією з головних умов для надання кредиту було прийняття амбітного Плану дій з реформи корпоративного управління "Нафтогазу" та "Укртрансгазу", який розроблено міжнародними консультантами на запит ЄБРР.

Від прийняття цього плану також залежить залучення ще більшого фінансування з інших джерел (ще 300 млн євро від ЄБРР та 300 млн євро від Європейського інвестиційного банку), яке дозволить профінансувати закупівлю газу "Нафтогазом" на західному кордоні.

Натомість невтілення плану дій зірве кредитну угоду, пов'язане з нею додаткове фінансування та поставить під загрозу проходження опалювального сезону. Але ця проблема, хоч і нагальна, не є найголовнішою.

Для чого реформувати корпоративне управління

Менш терміновою, проте набагато важливішою і фундаментальною є сама система функціонування нафтогазового комплексу та "Нафтогазу" взагалі, яка з року в рік створює такі рецидиви, як термінове вирішення проблем з опалювальним сезоном.

Вона зберегла такі типові рудименти радянської економіки, як вертикаль, за якою профільне міністерство управляє діяльністю держпідприємтства, а саме підприємство є підконтрольним не кінцевому власникові (громадянам України), а політикові, що контролює міністерство.

Саме це спричиняє політичну корупцію. На прикладі "Нафтогазу" чітко видно, що громадяни не можуть забезпечити реалізацію своїх прав так, як це можуть зробити акціонери звичайного акціонерного товариства, - компанія є стабільно збитковою.

Усе це - незважаючи на безліч контрольних функцій, закріплених за іншими міністерствами та відомствами.

Натомість народ або, принаймні, велика його активна частина, вимагає європейських реформ. Це стосується як реформи неефективної державної служби, так і реформи системи корпоративного управління такими держпідприємствами, як "Нафтогаз". Завдяки змінам ці компанії повинні стати прозорими, підзвітними та управлятися в інтересах громадян як кінцевих власників.

Саме це призведе до ліквідації корупції - як політичної, так і звичайної.

Ця реформа повинна відбутися за стандартами Організації економічного співробітництва та розвитку - ОЕСР. Наразі вона під загрозою зриву - якщо влада не погодиться довести справу до кінця.

Чому за стандартами ОЕСР

Розвинений світ давно перехворів розділенням різних функцій держави, зокрема, відокремлення її ролі як власника.

Світова спільнота сформулювала свої рецепти у найновіших вересневих Принципах корпоративного управління ОЕСР та Керівних принципах корпоративного управління ОЕСР для державних підприємств. Вони пропонують комплексний підхід до того, як зробити управління державним підприємством ефективним, запобігши корупції.

У науці корпоративне управління давно вважається окремою дисципліною. З 1999 року стандарти ОЕСР неодноразово переглядалися та "шліфувалися" у міру того, як змінювалися практика бізнесу та наукові знання у цій галузі. Як науковець та спеціаліст у цій сфері, який порушував питання про кричущий стан корпоративного управління у "Нафтогазі" 2008 року, я теж пильно стежив за цією роботою.

Тому маю сміливість стверджувати, що стандарти ОЕСР, зокрема, та їх частина, що стосується управління держпідприємствами, за умови їх належного застосування вирішують проблеми, які стоять перед "Нафтогазом". Вони довели свою ефективність в інших країнах світу, суттєво зменшивши кількість скандалів з корпоративного управління.

Кажучи простішими словами, головна мета реформування корпоративного управління в "Нафтогазі" - щоб його керівництво та політики, які його контролюють, не крали, як це вочевидь відбувалося у минулому, а також не використовували "Нафтогаз" для політичної корупції.

У чому полягають стандарти ОЕСР

Навіщо державі володіти підприємствами. Першим принципом ОЕСР для держпідприємств є те, що держава здійснює права власника у такому підприємстві в інтересах громадськості.

За стандартами ОЕСР держава повинна сформулювати політику власності та розробити процедури своєї політичної відповідальності за її здійснення, а також розкрити цю політику громадськості. Іншими словами, держава повинна регулярно пояснювати народові, чому саме вона володіє окремими підприємствами, у тому числі розкривати будь-які цілі публічної політики (тобто неекономічні мотиви для держвласності).

За цією логікою "Нафтогаз" повинен мати лише одного формального власника, а втручання інших органів влади повинно бути заборонене. Створення такого органу ініціює Мінекономіки.

Наразі ж законодавство надає численні можливості для політичного втручання у діяльність "Нафтогазу" різним органам влади, які можуть мати конфлікт інтересів. Головний конфлікт полягає у тому, що Міненерго повинно бути "полісімейкером", тобто розробляти стратегію розвитку галузі та визначати правила гри для всіх компаній, інакше воно матиме конфлікт інтересів як власник однієї з таких компаній.

Місце держпідприємств на ринку. Стандарти ОЕСР передбачають, що юридичні та регуляторні вимоги для держпідприємства повинні забезпечувати рівні умови діяльності та конкуренцію на ринку.

Іншими словами, держпідприємства повинні грати за тими ж правилами, що й будь-які інші компанії на ринку. Взагалі будь-яка дискримінація - чи то на користь, чи то на шкоду держпідприємствам - суперечить стандартам ОЕСР.

Розкриття інформації та прозорість. Принцип ОЕСР у цьому випадку простий - держпідприємства повинні дотримуватися тих самих стандартів прозорості та тієї самої якості звітності, виконання законодавчих та регуляторних вимог й аудиту, що й компанії, акції яких торгуються на біржі.

Відповідальність наглядової ради. Нарешті, найголовніше. За стандартами ОЕСР держпідприємтсво повинне створити Наглядову раду, яка мусить мати необхідні повноваження, компетенцію та об’єктивність, щоб виконувати свої функції із стратегічного керівництва та контролю за менеджментом.

Крім того, наглядова рада повинна діяти добросовісно та бути підзвітною. За найкращою світовою практикою більшість у наглядовій раді повинні мати незалежні директори.

Для цього вона повинна володіти широкими повноваженнями, що ґрунтуються на визначеній державою політиці власності. Саме наглядова рада повинна нести кінцеву відповідальність за результати діяльності підприємства. Тому її функції включають визначення стратегії, контроль за менеджментом, призначення і звільнення голови та членів правління, визначення їхньої винагороди.

Діяльність такої ради підкріплюється системою механізмів: департаментом управління ризиками, департаментом внутрішнього контролю, уповноваженим з комплайенсу (особа, яка на постійній основі стежить за тим, щоб компанія дотримувалася регуляторних та законодавчих вимог).

Запровадження таких стандартних для світової практики механізмів забезпечить набагато ефективніший контроль за діяльністю "Нафтогазу", ніж зараз. Прозорість полягає у тому, що всім громадянам буде зрозуміло, які реальні цілі поставлено перед компанією, а також хто і як контролює реалізацію цих цілей.

Втілення реформи та супротив

До речі, величезна команда радників Мінекономіки уже веде роботу з реформи корпоративного управління у держпідприємствах на законодавчому рівні за стандартами ОЕСР.

"Нафтогаз" міг би стати першим успішним кейсом, який показав би приклад, задав тон і запустив реальну реформу держпідприємств, а згодом - і фондового ринку.

Врешті, якісне корпоративне управління не зменшує контроль за реалізацією прав держави як власника "Нафтогазу", а навпаки - професіоналізує, посилює його та робить набагато менш залежним від персоналій менеджменту і політиків.

Крім того, такий підхід знімає з уряду відповідальність за невластиві для нього питання. Ідея не в тому, щоб усунути механізми контролю, а в тому, щоб замінити неефективні механізми на ефективні.

На словах реформування газового сектора України підтримали і парламент, і уряд.

Перший заклав вимогу здійснити цю реформу за стандартами ОЕСР до Коаліційної угоди 2014 року, а другий разом із Світовим банком сформулював План заходів щодо реформування газового сектора, який передбачає приведення структури корпоративного управління "Нафтогазу" та його дочірніх підприємств у відповідність із стандартами ОЕСР на основі рекомендацій міжнародних консультантів, яких залучив ЄБРР (PwC та Baker & McKenzie).

Більше того, реформа корпоративного управління за стандартами ОЕСР є необхідною умовою для надання ЄБРР кредиту для модернізації газопроводу "Уренгой - Помари - Ужгород".

Відразу зауважу: якщо хтось хоче сперечатися з логікою стандартів ОЕСР, то ви сперечатиметеся не зі мною, не з міжнародними консультантами і навіть не з ЄБРР. Ви будете сперечатися із світовими стандартами організації, яка працює над виробленням найкращої світової практики корпоративного управління з 1999 року. Іншими словами, як реформувати корпоративне управління у "Нафтогазі", нібито давно і абсолютно зрозуміло.

Незважаючи на це, я відчуваю значний спротив та затримку у реалізації цієї реформи. Мені було абсолютно зрозуміло, що реформа не буде безболісною, тому такий спротив не є несподіваним.

Але у мене також склалося враження, що існує й нерозуміння того, чому така реформа нарешті дозволить зробити "Нафтогаз" підконтрольним народові України. Тому на завершення я хотів підкреслити ту логіку, яку детальніше викладено у запропонованому ЄБРР плані дій, і чому ця проблема надзвичайно важлива.

Питання не лише в тому, що Україна повинна виконати якісь формальні зобов'язання. Питання у тому, що така реформа є необхідною для виживання "Нафтогазу" та енергоринків узагалі.

Небажання запроваджувати реформу або запровадження її у половинчастому вигляді означає прагнення зберегти статус-кво, а статус-кво, на жаль, не вирішить проблем з потенціалом для корупції або просто перенесе її на інший рівень. Як показали реформи 1990-х років, це величезна небезпека, і тому я закликаю реформаторів йти до кінця і не погоджуватися на компроміси.

Андрій Бойцун, директор з досліджень Центру економічної стратегії (ЦЕС). З 2000 року - докторант, а потім професор та дослідник в Університеті Антверпена (Бельгія), досліджував корпоративне управління та викладав предмети у галузі менеджменту. Член оргкомітету щорічної конференції Європейської академії менеджменту (співголова секції корпоративного управління).

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!