З 2013 року Китай реалізовує ідею єдиної системи інфраструктурних і торгових шляхів між Європою, Азією і навіть Океанією.

Вона повинна об'єднати кілька частин світу і стати аналогом Великого шовкового шляху у 21 столітті.

Країни Заходу неоднозначно відреагували на цю ідею.

Одні беруть активну участь у створенні банку, що повинен фінансувати її втілення, інші утримуються від приєднання та рішучих коментарів.

Перед Україною, яка перебуває у стані війни, постає вибір її майбутнього місця та ролі у нових глобальних ініціативах, які з часом можуть скласти конкуренцію існуючим міжнародним організаціям.

Один пояс - один шлях

У квітні завершився термін подачі заявок для участі у заснуванні Азійського банку інфраструктурних інвестицій - АБІІ. Проекту, що обіцяє стати гідним конкурентом для таких міжнародних фінансових інституцій, як Міжнародний валютний фонд, Світовий Банк чи Європейський банк реконструкції та розвитку.

За заявою, оприлюдненою Міністерством фінансів Китаю, до складу країн-засновниць АБІІ ввійшло 57 членів. У тому числі - західні країни, серед яких Німеччина, Франція, Іспанія, Польща і навіть традиційні союзники Вашингтона - Великобританія, Південна Корея та Австралія.

На недавній зустрічі країн-засновниць АБІІ у Сінгапурі обговорювалися ключові питання щодо розподілу акцій банку серед учасників. Зокрема, як передає британське агентство новин Reuters, за заявою Китаю 75% акцій банку буде розподілено між азійськими країнами.

При цьому, виходячи з дослідження корейського Інституту економічної політики, близько 30% акцій банку відійде Китаю і 10% - Індії. Також очікується, що Індонезія, Німеччина і Південна Корея стануть трьома наступними найбільшими його акціонерами, а інші учасники будуть володіти частками, меншими за 4%.

Основне завдання АБІІ - фінансування та інвестиції в розвиток азійської інфраструктури. За дослідженням, зробленим у 2009 році Азійським банком розвитку, вона потребує до 2020 року 8 трлн дол інвестицій - 750 млрд дол щорічно.

Однак деякі експерти вважають, що банк здатний підірвати основи сучасного фінансового світового порядку, оскільки може служити реалізації нових геополітичних проектів Китаю, зокрема Економічного поясу шовкового шляху та Морського шовкового шляху 21 століття.

Разом вони уособлюють ідею "один пояс - один шлях". Її мета - створення торговельного коридору, який з'єднає Східну і Південну Азію з більшістю частин Азії, Європи, Близького Сходу та Африки.

Святкова хода Драконів, Львів, 2013 рік. Фото unian.net

Тому США не спішать з виголошенням своєї остаточної позиції щодо цих ініціатив. Наразі невідомо, будуть вони реалізовуватися задля розвитку інфраструктури і торгівлі в Азії чи задля реалізації зовнішньополітичних цілей Китаю.

У разі агресивності цих цілей проекти на зразок АБІІ та Економічного поясу шовкового шляху - ЕПШШ - можуть підірвати світовий порядок, який після економічної кризи 2008 року, конфлікту на сході України та активізації тероризму на Близькому Сході (Ісламська держава), вже сьогодні здається досить хитким.

Однак це не виключає позитивного розвитку ситуації, при якому китайська ініціатива може сприяти відновленню інфраструктури у країнах, задіяних в ідеї "один пояс - один шлях", стимулюванню економічної активності у депресивних регіонах континенту та налагодженню тісних зв'язків між державами.

Новий шовковий шлях через Україну

Такий стан речей змушує Україну знову постати перед вибором зовнішньополітичних орієнтирів між кількома геополітичними проектами. При поточному катастрофічному стані української інфраструктури та економіки загалом не можна не відзначити можливих позитивних наслідків від участі України у АБІІ та проекті ЕПШШ.

Інвестиції у транспортну систему держави вкрай потрібні, а Китай володіє надзвичайним досвідом у реалізації масштабних інфраструктурних проектів.

Можна, звичайно, сказати, що при поточному стані залежності України від західних кредиторів є ризик їх негативної реакції на участь держави у конкуруючих проектах. Відкладення ж чергового кредитного траншу, навіть на короткий термін, може негативно вплинути на стан національної валюти та благополуччя українців.

Однак західні кредитори позичили Україні вже не один мільярд, і вони зацікавлені, щоби Київ міг ці гроші віддавати. Не кажучи про геополітичну зацікавленість Заходу в суверенітеті та стабільності України в умовах конфлікту з Росією.

Тож Україна може вичікувати на остаточну реакцію західних кредиторів на китайські ініціативи або почати активний діалог з Піднебесною щодо участі в цих проектах.

Київ, Український дім. Фото unian.net

У першому варіанті доведеться збоку споглядати урочисте підписання статуту АБІІ в кінці червня, початок інвестування в інфраструктурні проекти Азії та реакцію Вашингтона. При цьому інвестиції в Україну та активне включення її у проекти Китаю можуть початися не раніше кінця 2016 року.

У другому варіанті для Києва відкривається низка перспектив. Як відомо, у квітні Китай запропонував Україні участь у проекті ЕПШШ.

З географічної точки зору Україна є важливим потенційним партнером Азії для побудови транспортних сполучень з Європою. Використовуючи своє геополітичне положення, Київ міг би швидко залучити кредити від Китаю у рамках двосторонньої допомоги. Це дозволило б українській економіці дихати трохи вільніше.

Участь України у проекті АБІІ також автоматично робить Китай зацікавленою стороною у завершенні збройного конфлікту на сході країни. Це спонукало б Пекін схилити Росію до припинення агресивної політики проти України.

У кінцевому підсумку це може стати позитивним сигналом для Вашингтона в процесі налагодження партнерських стосунків з Китаєм на міжнародній арені.

Київ за час незалежності не раз грав пасивну роль у міжнародних проектах, що також призвело до трагічних подій 2014 року і війни на сході держави. Тепер, коли ми визначилися із зовнішньополітичним курсом та однозначно інтегруємося з ЄС, це аж ніяк не означає, що ми не можемо брати участь у нових багатообіцяючих проектах.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.