Опублікована недавно стаття Метта О'Браєна стосовно гіперінфляції в Україні спричинила неабиякий розголос.

Автор посилається на дослідження професора американського Університету Джонса Гопкінса та наукового співробітника Cato Institute Стіва Ганке.

О'Браєн стверджує, що справжній рівень інфляції в Україні становить 272%, незважаючи на офіційну цифру Держстату 28,5%.

Професор Ханке відомий своїм дослідженням гіперінфляції в Зімбабве.

У цій країні влада була неспроможна давати статистику інфляції, тому існувала необхідність застосувати альтернативний метод.

Головним аргументом дослідження Ханке та допису О'Браєна є висновок, що у випадку гіперінфляції "знецінення національної грошової одиниці означатиме вищі ціни на імпортні товари, що своєю чергою виллється у підвищення всіх інших цін".

У цій ситуації, зазначає Ханке, "справжній рівень інфляції" можна обрахувати, "використовуючи випробувану часом економічну теорію" у вигляді паритету купівельної спроможності на основі ринкового обмінного курсу - курсу "чорного" ринку. Такий метод було грубо використано для обрахунку інфляції в Україні.

У чому проблема? Передусім, обмінний курс було використано, коли національна валюта досягла свого найнижчого рівня у період великої нестабільності.

Протягом останніх днів гривня зміцнилася на 20%, проте все ще залишається слабкою. Стосовно валют торгових партнерів України гривня впала менше, ніж стосовно долара. Нарешті, заробітна плата в Україні в середньому знизилася на 45% у доларовому еквіваленті, а частка зарплати у цінах становить близько 50%.

У той же час, офіційний показник інфляції дійсно замалий. Очевидно, споживачі купують дешевші товари, проте з відповідною втратою якості. В результаті, у січні Держстат відзвітував про зростання цін на одяг і взуття лише на 14,3% до січня 2014 року, а на майже повністю імпортовану побутову техніку - на 33,7%.

Показник інфляції розраховується на основі споживчого кошика порівняно бідного жителя України, що готовий за символічну оплату заповнювати детальні звіти про своє споживання. Частка імпорту у його споживанні скоріш за все менша, ніж у більшості українців.

Це означає, що для більшості українців удар по купівельній спроможності через зростання цін - сильніший за офіційний показник інфляції.

Фото unian.net

Якщо є сумніви стосовно даних Держстату, можна скористатися альтернативою. Тричі на місяць Мінекономрозвитку публікує моніторинг цін "на соціально значущі товари" - набір продуктів та пальне. Ці звіти містять дані про ціни у регіонах.

Згідно з останнім випуском моніторингу, 27 лютого 2015 року порівняно з 28 лютого 2014 року найбільше зросли ціни на рис та гречку - на 150-190%, бензин та дизпаливо - 120-150%. Ціни на картоплю впали на 40% до 4 грн за кг. Соціальний хліб подорожчав на 50-60%, м'ясні продукти - на 30-45%.

При цьому регіональні відмінності доволі суттєві. Наприклад, сало у Львові подорожчало з 27 грн до 32 грн за кг, а в Запоріжжі - з 17 грн до 30 грн за кг.

Оскільки показники зростання цін для схожих і взаємозамінних продуктів досить різні, "індивідуальна" інфляція може сильно відрізнятися для людей навіть із схожим рівнем доходів. Все залежить від регіону та особистих смаків.

Тим не менше, середнє зростання цін на "соціально значущі товари" 27 лютого становило 49% - якщо зважувати за офіційним споживчим кошиком медіанне зростання цін в областях.

Отже, до гіперінфляції, яку ми пам'ятаємо з 1990-х років, нам ще далеко, але зростання цін в рази за один, два чи три роки - теж нездорове для економіки явище. Щоб стримувати інфляцію, Нацбанк повинен обмежити коливання обмінного курсу в певних контрольованих межах.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.