Зернові "хунвейбіни"

Зернові "хунвейбіни"

Сьогоднішній голова правління Петро Вовчук свого часу входив до керівного пулу ДАК "Хліб України", очолював ТОВ "ДПЗКУ-Земельний фонд". Теперішньому заступникові Вовчука - Дмитру Чигрину - ДАК "Хліб України" також не чужий. Власне, які кадри, такі і методи роботи.
Четвер, 11 вересня 2014, 10:22
Володимир Чопенко, для ЕП

В "Українській правді" 27 березня 2014 року був надрукований матеріал "Продовольча провінція Китаю".

У ньому йшлося про зловживання ПАТ "Державна продовольча зернова корпорація України" при використанні китайського кредиту на експорт зерна до Піднебесної, порушення українською компанією договірних умов і зриву передбачених контрактом поставок збіжжя.

Після кількох офіційних нот Китайської національної корпорації машинної промисловості і генеральних підрядів (ССЕС) ситуація не поліпшилася. Тому ошукана сторона звернулася із позовом до Лондонського міжнародного арбітражного суду (LCIA).

На згадувану публікацію прес-служба ДПЗКУ відгукнулася "роз’ясненням" під елегантним заголовком "Вісім контртез про китайський кредит". У ньому "інформаційно-ідеологічний" підрозділ ДПЗКУ силився спростувати очевидні факти, які ґрунтувалися виключно на документах.

По-перше, незрозуміло, чию позицію обстоювала прес-служба, датуючи свої "контртези" 31 березня, тоді як 14 березня колективу ПАТ ДПЗКУ був представлений уже новий голова правління Петро Вовчук? Він також беззаперечно поділяв умовиводи підлеглих?

Прес-служба корпорації дивним чином "забула" повідомити про результати аудиту, який підтвердив наявність претензій з боку Китаю щодо виконання контракту з поставки зернових.

Фото pzcu.gov.ua

Аграрний міністр Ігор Швайка сказав дослівно таке: "Ми домовилися прийняти наступного тижня представника Китайської корпорації для можливості врегулювання мирно цієї суперечки, оскільки різночитання мають все одно знаходити своє логічне вирішення. Ми зі свого боку робитимемо ті кроки, щоб інша сторона або відкликала свою заяву, або ми знайшли якийсь інший спосіб мирного врегулювання".

Керманич аграрного відомства згадав і про 500 млн гривень, які із ДПЗКУ вивели в офшорні корпорації.

По-друге, намагання прес-служби за допомогою словесного Vanish’у змити плями з гріховодного керівництва виявилися нікчемними. Матеріал "Продовольча провінція Китаю" разом зі зверненнями фізичних осіб ліг на стіл Тетяни Чорновол, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики. Звідти теку передали відповідним силовим структурам, які й узяли викладені факти у розробку.

По-третє, комплексний внутрішній аудит ДПЗКУ, а затим і перевірка Державної фінансової інспекції виявили набагато більше, аніж містилося у журналістських розслідуваннях. Зрозуміло, негативного.

Я не виключаю, що організатори цього безладу спробують піти на відверті зловживання із корупційної складовою, аби пом’якшити окремі абзаци у висновках Держфінінспекції. Водночас вірю, що порушені кримінальні справи не "розсиплються", а дійдуть до логічного фіналу.

Арбітражні вихляння

Почну з прозаїчного, дотримуючись хронології та спираючись виключно на документи, - причин виникнення арбітражного позову ССЕС до ДПЗКУ.

Як цей позов трактували українська та китайська сторони? Яка його подальша доля?

8 листопада 2013 року ССЕС (позивач) надіслав на електронну пошту ДПЗКУ (відповідач) повідомлення про намір звернутися до арбітражу. У відповіді від 13 листопада відповідач прийняв виклик. Відповідно обидві сторони вдалися до послуг третейських суддів.

Вибір ССЕС зупинився на панові Haylock із компанії LouisDreyfusTradingLimited, а ДПЗКУ – на Hall-Jones, із DormstonManor, Inkberrow.

Зрозуміло, що й аграрне відомство, і ДПЗКУ готувалися захищати заплямовану честь власних чиновницьких мундирів в арбітражі. Для підготовки доказової бази Мінфін залучив юридичну компанію "Лавринович і Партнери". Інтереси китайської сторони за контрактом представляла фірма "Саєнко Харенко".

Одначе ні МінАП, ні ДПЗКУ, попри повідомлення преси про ймовірні зернові тяжби між китайською компанією та українською, не наважилися винести цю інформацію на широкий загал. Більше того, від неї просто відхрещувалися як… надуманої.

26 лютого 2013 року на сайті ДПЗКУ спростували нібито сенсацію про арбітражний позов ССЕС: "ПАТ "ДПЗКУ" не отримувала жодних позовних вимог до Лондонського міжнародного арбітражного суду (LCIA) і не вбачає підстав для їх подання. Поставки зерна в інші країни не суперечать двостороннім угодам й зумовлені об’єктивними причинами. Адже до грудня 2013 року з України на ринок КНР могла поставлятись виключно кукурудза, імпорт якої регламентований у цій країні за обсягами і квотами".

Фото pzcu.gov.ua

Цього ж дня ці бравурні нотки підхопила і прес-служба Міністерства аграрної політики і продовольства, також одхрестившись від позову до арбітражного суду: "Варто зауважити, що обидві сторони з самого початку домовилися уникати судових спорів. Рішення дискусійних і спірних питань між ПАТ "ДПЗКУ" і його китайськими партнерами відбувається шляхом переговорів, консультацій, укладення додаткових угод та меморандумів... Держкорпорація готує звернення до Генеральної прокуратури та МЗС України з наданням всіх підтверджуючих документів для уникнення будь-яких інформаційних спекуляцій і забезпечення умов для подальшого планомірного виконання українсько-китайських угод".

І лише 21 березня Кабмін визнав наявність претензій з боку Китаю щодо виконання контракту із поставок зернових. А декадою пізніше ДПЗКУ підтвердила і суму цих претензій: "Стосовно ціни питання в арбітражі. Мова йде про спірну комісійну винагороду, максимальна сума якої може сягнути 7 млн доларів. Навіть у випадку негативного для ДПЗКУ розвитку подій, після проходження двох стадій арбітражу і гіпотетичного подальшого судового розгляду, ця сума покривається поточними прибутками від зовнішньоторгових операцій".

Проте, запізнілі запевнення державного трейдера виявилися лише напівправдою.

Нагадаю, 24 жовтня 2012 року ДПЗКУ і ССЕС підписали Генеральний договір підряду, який передбачав експорт зерна з України до Китаю (і реекспорт через ССЕС до інших країн). Договір категорично забороняє ДПЗКУ реалізовувати зерно, придбане за кредитні кошти Ексімбанку Китаю, на власний розсуд. Лише за погодженням сторін.

За будь-яких умов, експортуючи зерно до третіх країн, ДПЗКУ мусила ставити до відома китайську сторону. У разі ж відмови останньої від тих чи інших обсягів ДПЗКУ зобов'язана сплатити позичальнику 5 доларів з тонни.

У грудні 2012 року Ексімбанк перерахував Укрексімбанку 1,5 млрд доларів для реалізації зернового контракту. Але ДПЗКУ з грудня 2012 року по травень 2013 року спромоглася поставити безпосередньо ССЕС лише… 100 тис тонн зерна. Зрозуміло, такі темпи аж ніяк не вдовольняли китайського імпортера.

Щоби дисциплінувати постачальника, ССЕС 21 травня 2013 року підписала з ДПЗКУ окрему угоду щодо торгівлі на експорт кукурудзи (Договір 98) та пшениці (Договір 99). За цією угодою усі операції із зерном у другому півріччі 2013 року мали проходити виключно через ССЕС.

ДПЗКУ зобов’язувалася поставити 1,1 млн тонн кормової кукурудзи і 800 тис тонн продовольчої пшениці. Для усунення розбіжностей у механізмі ціноутворення, які мали місце у початковий період торгівлі, ССЕС із ДПЗКУ уклали додаткову угоду.

Здавалось би, фарватер розчищений і кораблям із зерновими партіями не загрожували казуїстичні правові рифи. Більше того, аби підтвердити підупалу репутацію торговельного партнера, ДПЗКУ навіть затвердила помісячний графік поставок, виходячи із прогнозованих запасів і закупок на ринку. Зокрема, кукурудза мала надходити такими порціями:

a. 300 000 тонн +/- 5% у жовтні 2013;

b. 400 000 тонн +/- 5% у листопаді;

c. 400 000 тонн +/- 5% у грудні 2013;

За Договором 99 (пшениця) графік поставок обсягів такий:

a. 50 000 тонн +/- 5% у липні 2013;

b.100 000 тонн +/- 5% у серпні;

c.150 000 тонн +/- 5% у вересні;

d. 300 000 тонн +/- 5% у жовтні;

e. 100 000 тонн +/- 5% у листопаді;

f. 100 000 тонн +/- 5% у грудні 2013.

Проте очікування китайців виявилися марними. Із задекларованих сумарно обсягів 1,9 млн тонн ДПЗКУ "розщедрилася" аж на… 445 тис, що склало 23% плану. Недостача – 1 млн 455 тис тонн.

ССЕС у пункті 46 Арбітражного позову констатує: "Отже, ДПЗКУ порушила контракт, і ССЕС має право на відшкодування збитків. Оскільки ССЕС не було імпортовано зерно, її збитки – а це маржа 5 доларів за тонну, то відповідно означена сума збитків становить 7 млн 275 тис доларів США".

Є ще одна сума, - 1 млн 581 тис доларів, - про яку ні МінАП, ні ДПЗКУ не заїкаються. Але вона не впала зі стелі. ССЕС зафіксувала, що ДПЗКУ фальсифікувала митні декларації контрагента, якому продали зерно, номер контракту, на який посилається, ціну і місце призначення.

Счет

Заказ

Покупатель

Импортирующая страна

Порт загрузки

Вес, Мт

Стоимость,

дол. США

Цена,

дол. США за Мт

Дата выхода полного порта

№ контракта

D36

102382

CCEC

Китай

Николаев

40000

$12,000,000.00

$300.00

18.06.13

130-01.12/325-1/50

3571

CCEC

Китай

Одесса

55000

$13,708,750.00

$249.25

№187

D37

102874

CCEC

Китай

Николаев

55000

$13,708,750.00

$249.25

05.08.13

№187

D38

102488

CCEC

Китай

Николаев

55000

$9,900,000.00

$300.00

29.06.13

130-01-12/325-1/50

D39

2595

CCEC

Китай

Николаев

50000

$15,000,000.00

$300.00

17.06.13

130-01-12/325-1/50

D40

102787

CCEC

Китай

Николаев

11550

$2,907,712.50

$251.75

24.07.13

№187

D41

103356

CCEC

Китай

Николаев

35000

$7,735,000.00

$221.00

13.09.13

№368

D42

4969

CCEC

Китай

Одесса

36750

$8,121,750.00

$221.00

17.10.13

№367

ИТОГО

316,300

83,081,962.00

Тобто, українська компанія потайки продала третім країнам 316 300 тонн зерна, яке мала би експортувати на адресу ССЕС. Причому, у відповідних органах України ДПЗКУ без відома ССЕС заявила останню… покупцем. Очевидна фікція!

Оскільки ДПЗКУ толком не пояснила своїх маніпуляцій із зерном, ССЕС виставила їй рахунок на 1 млн 581 тис доларів. П’ять доларів маржі множимо на 316 300 тонн…

Та найцікавіший момент, як на мене, в Арбітражному позові стосується… кіберзлочинності, до якої вдалося керівництво ДПЗКУ.

Цитую: "Після обговорення питання щодо арбітражу, ДПЗКУ дала зрозуміти ССЕС, що вона отримала доступ і завантажила електронне листування із персональної електронної пошти торгового агента, вказаного ССЕС, для того, щоби (зумисне порушення зобов’язань) опротестувати ССЕС. ССЕС упевнена, що ті електронні листи, незаконно одержані, залишаються у власності і під контролем ДПЗКУ.

Окрім цього, ці листи містять інформацію, яка є конфіденційною для ССЕС і ССЕС залишає за собою право просити Трибунал заборонити ДПЗКУ у подальшому використовувати ці матеріали і/або вимагати конфіскації цієї інформації".

Тому, усупереч велемовним запевненням керівництва МінАП і ДПЗКУ, навряд чи можна сподіватися на мирне врегулювання суперечок. Бо порушення умов Генерального договору, додаткових угод (Договори 98 і 99) у частині поставок зерна – це одне. А наявність кримінальної складової у цих операцій, - хакерство, та ще й на міжнародному рівні, - це зовсім інше.

Можу лише констатувати: китайська сторона не відкликала позову із Лондонського арбітражу. Не здивуюся, якщо з’явиться ще один, цілком умотивований. За приписами Генерального договору, у разі, якщо ДПЗКУ неспроможна експортувати ССЕС мінімальний щорічний обсяг зерна відповідно до контракту, то китайська сторона має повне право повідомити про це Ексімбанк. Він же, у свою чергу, зобов’язаний повернути заборговані кошти, надані ДПЗКУ у вигляді позики під реалізацію зернового контракту. А саме - за недопоставлені майже 1,5 млн тонн збіжжя.

Тим більше, за Гарантійною угодою, Міністерство фінансів України безумовно і безвідклично гарантує кредитору - Ексімбанку Китаю - вчасне виконання ДПЗКУ своїх експортних зобов'язань перед ССЕС. І якщо державний трейдер не погасить заборгованість за Кредитним договором (включаючи основну суму боргу та належні до сплати штрафні санкції), то Мінфін повинен сплатити суму заборгованості протягом 20 робочих днів після отримання письмової вимоги від Ексімбанку Китаю. Із державного бюджету! Причому, це зобов'язання є обов'язковим і підлягає примусовому виконанню.

Отож, чекаймо чергового китайського "ліхтарика"!

Корупційні ланці

Задля реалізації китайського зернового контракту ПАТ ДПЗКУ протягом 2013 року та 1 кварталу нинішнього уклало 2 370 договорів на придбання зернових на загальну суму 4,6 млрд гривень із 1 381 суб'єктом господарювання.

Можна лише порадіти за стільки агроформувань, яких ДПЗКУ підтримала фінансово, стимулюючи у такий спосіб виробництво сільськогосподарської продукції та розвиток аграрного ринку.

Зрозуміло, що при закупівлі зернових пріоритет має надаватися безпосереднім суб'єктам виробництва зерна. Щодо останніх, то стаття 6 Закону "Про зерно та ринок зерна в Україні" чітко трактує, що ними "є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна". На цьому акцентують і внутрішні документи ДПЗКУ. Зокрема, Положення про порядок здійснення закупівель зерна майбутнього врожаю.

Проте колишнє керівництво ДПЗКУ надавало перевагу не їм, а… посередникам. І хоча таких серед загальної кількості назбиралося лише чверть, їм перепала ласа пайка – 2,8 млрд гривень (61% загальної суми договорів).

Наприклад, ТОВ "Гранум Інвест" упродовж 2013 та першого кварталу 2014 року відхопило 607,6 млн грн, Аграрний фонд – 280,5 млн грн, ТОВ "Парліс" - 138,8 млн грн, ТОВ "Дніпромлин" - 97,3 млн грн, ТОВ "Промостітч" - 91 млн грн.

Більшості з них Корпорація забезпечила стовідсоткову попередню оплату. А чотири страхові компанії, - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта", Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії", Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Брокбізнес" та Приватне акціонерне товариство "Українська аграрно-страхова компанія", - за завищеними ставками договорів мультиризикового (комплексного) страхування "доїли" як Корпорацію, так і клієнтів.

Здавалось би, за такого фінансового "екіпірування" можна зернові гори вернути. Та, на біду, форвардну програму закупівлі зерна врожаю 2013 року ДПЗКУ безславно провалила. Замість запланованих 3,5 млн тонн спромоглася засипати лише… 554,1 тис (15,7% планових показників).

Поточний рік вона також почала із фальстарту.

Керівництво ДПЗКУ фаворитом у поставці зерна китайській ССЕС обрало ТОВ "Гранум Інвест". Чи ризикував Ігор Якубович, голова правління ПАТ, підписуючи договір поставки із Миколою Юрчаком, директором ТОВ, і здійснюючи стовідсоткову попередню оплату за власне віртуальний товар? Зазначимо, що це більше півмільярда гривень, тоді як статутний капітал "Гранум Інвест" становив всього-на-всього… півмільйона. Звісно, ризикував. Ще й як!

Фото з сайту ДПЗКУ

Держструктура із численною надбудовою, - силою-силенною департаментів навіть не перевірила достовірність складських квитанцій, які начебто підтверджували наявність у "Гранум Інвест" 200 тис тонн зерна. Насправді ж, у коморах за ним числилося лише 70 тис тонн пшениці другого-четвертого класів.

За такої кількості збіжжя, договір закупівлі за своєю юридичною природою аж ніяк не міг бути спотовим, як на тому наполягають колишні верховоди ДПЗКУ.

Пестунчиком "Гранум Інвест" став неспроста і не сьогодні. Певен, якби хтось із нас був, як Микола Юрчак, радником, хай навіть і на громадських засадах, Ігоря Якубовича, то зміг би потрапити до касти пільговиків.

Більше того, попереднім директором "Гранум Інвест" був Ігор Клепар, який на момент підписання договору працював уже директором юридичного департаменту ДПЗКУ.

Якщо ж попорпатися глибше, то з’ясуємо, що "Гранум Інвест" не такий вже чужий і для Роберта Бровді, першого заступника Ігоря Якубовича…

Для повноти "ідилічного" фінансово-товарного тандему наведу ще такий факт. Верхівка "Гранум Інвест" буяє в Україні, а корінням міцно тримається за кіпрську Нікосію. І його треба було чимось живити. Офшорна компанія готова була прийняти у якості добрив частину китайських коштів.

Згідно з договором поставки № П-14/4-2 ГІ від 4 лютого 2014 року, ТОВ "Гранум Інвест" зобов'язувалося до 1 вересня 2014 року передати у власність покупця (ДПЗКУ) зерно українського походження врожаю 2013-2014 років у кількості 279,1 тис тонн на загальну суму 521,9 млн гривень.

 
 
 

По-перше, зважаючи на терміни поставки (до 1 вересня 2014 року), і предмет договору (зерно врожаю 2014 року), цей документ за своєю юридичною природою є договором закупівлі майбутнього врожаю (форвардним контрактом). Якщо це так, то він суперечить Положенню про порядок здійснення закупівлі зерна майбутнього врожаю ПАТ ДПЗКУ.

Згідно з ним, збіжжя закуповують виключно у сільськогосподарських товаровиробників із обов'язковим укладанням договору застави майбутнього врожаю та підписанням контрагентом договору комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур. Останній документ є невід'ємною частиною договору поставки зерна майбутнього врожаю. За всіма цими ознаками ТОВ "Гранум Інвест" не відповідало означеним вимогам.

По-друге, "Гранум Інвест" можна було би вчасно відсторонити від корита, попередивши вже на початковому етапі протизаконність, якби підрозділи ДПЗКУ сумлінно дотримувалися єдиного порядку ведення договірної роботи.

А саме… Перш ніж потрапити на підпис голові правління, договір мав пройти усі стадії узгодження (візування) у відповідних структурних підрозділах. Тобто, документ мусив бути скріплений підписами керівників департаментів - економічної безпеки; внутрішнього аудиту та ризиків; головного бухгалтера; керівників - планово-економічного департаменту; юридичної служби Товариства; заступника голови Правління.

Договір же із "Гранум Інвест", як колобок, оминув означену поетапну процедуру. Більше того, його навіть не передали для реєстрації. Отже, вдаривши по рукам, Ігор Якубович і Микола Юрчак вчинили, мовою юриспруденції, удаваний правочин, а простіше - прикрили свої оборудки фіктивним папірцем.

Але це не завадило більш як півмільярду гривень наприкінці лютого впасти на рахунок "Гранум Інвест" у "Радикал Банку". Такий крок з боку керівника ДПЗКУ Ігоря Якубовича та його підлеглих, відкинувши навіть кримінальну складову, із позиції здорового глузду навряд чи можна назвати логічним.

 
 
 

Поміркуйте самі: над Корпорацією дамокловим мечем висить сума дебіторської заборгованості – 1,5 млрд гривень. І в цей скрутний час вона відволікає значні обігові кошти китайського кредиту, та передає їх безтоварному покупцеві терміном більш як на півроку. По дорозі втрачаючи значні суми…

Передоплата "Гранум Інвест", спочиваючи на депозитному вкладі, щомісяця приносила 2,4 млн гривень. А ДПЗКУ не долічувалася стільки ж недоотриманого прибутку. Лишень фірма Миколи Юрчака нічого не втрачала. За умовами договору, він міг узагалі півроку нічого не купувати, а жити на відсотки від покладених "китайських" коштів.

Пункт 6,3 цього договору передбачає, що "Гранум Інвест" має право розірвати договір в односторонньому порядку, звістивши про це ПАТ ДПЗКУ за 10 днів до закінчення терміну поставки зерна. Тобто, до 1 вересня 2014 року. І повернути протягом трьох днів після розірвання договору усю суму. Причому, без сплати жодних штрафних санкцій.

Навпаки, якби ДПЗКУ вчасно не перерахувало "Гранум Інвест" гроші за товар, то була би ще й винна, і сплатила би пеню у розмірі 0,01% від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу. Отакі у нас вередливі продавці!

Не зупинило Ігоря Якубовича і те, що у договорі "Гранум Інвест" підтвердив: він не є сільськогосподарським підприємством-виробником, і не здійснює першу поставку збіжжя. ТОВ не виступало підприємством, яке безпосередньо придбало товар у сільськогосподарських підприємств-виробників.

Це означає, що навіть за стовідсоткового виконання договору ДПЗКУ втрачала можливість отримати відшкодування ПДВ на суму близько 87 млн гривень – на відміну він використання коштів на форвардну закупівлю безпосередньо у сільгоспвиробників. Тобто, Корпорація добровільно відмовилася від 87 млн!

Та попри виграшні однобічні умови контракту "Гранум Інвест" не поставив жодної тонни зерна. Хоча замірювався…

Він не збивав носки італійських туфель по бездоріжжю у пошуку зерна, не нишпорив по токах і гамазеях. Сидячи у комфортному столичному офісі, він миттєво підшукав надійного продавця – державний Аграрний фонд. Запускаючи руку у стратегічний схрон, ТОВ планувало спорожнити недоторканий продовольчий запас країни.

За двома біржовими контрактами (№167АБ та №168АБ від 24 лютого 2014 року), "Гранум Інвест" як контрагент планував викупити у державному інтервенційному фонді 278 тис тонн продовольчої пшениці.

 
 
 

Чому дві державні структури, - ДПЗКУ та Аграрний фонд, не можуть взаємодіяти напряму? Чому між ними обов’язково має вигулькнути "бампер"-посередник в особі офшорної компанії "Гранум Інвест", яка не вбачає нічого гріховного поживитися із державної комори, та ще й за рахунок коштів під державні гарантії?! При цьому значно зміцнивши власні фінансові можливості…

Якби не Майдан, ця оборудка матеріалізувалася б і залишилася непоміченою. Як і багато інших на широких просторах українського АПК.

Революційний вітер здмухнув правителів і покровителів верхівки ПАТ ДПЗКУ. Остання намагалася руками й зубами втриматися за доходне місце, проте марно.

Новий голова правління ДПЗКУ Петро Вовчук 9 квітня 2014 року розірвав із ТОВ "Гранум Інвест" договір поставки № П-14/4-2 ГІ. Керівник останнього не відбувся навіть переляком: частину коштів він повернув, а решту "задоволення" розтягнув аж до 1 вересня. Згідно з умовами договору…

"Схему" зламано. Крапка!

Перші спічі Ігоря Швайки у ранзі міністра аграрної політики і продовольства були спрямовані на викорінення корупції: "Якщо хтось продає посади, вимагає хабарі чи якихось неофіційних платежів – звертайтеся до мене, будемо швидко та адекватно реагувати. Як юрист, знаю, як зламати корупційні схеми. Крапка!"

Твердість у словах і розбишацький вигляд спершу налаштовували на мажорний стрій.

Першими під роздачу міністра потрапили Валерій Давиденко, заступник міністра, голова наглядової ради ДПЗКУ, та Ігор Якубович, голова правління ДПЗКУ, - креатура екс-міністра Миколи Присяжнюка. Пізніше із ПАТ посипалися й дрібніші функціонери.

Було за що. За результатами фінансово-господарської діяльності у 2013 році чистий збиток Корпорації сягнув 30,5 млн гривень замість запланованого прибутку 30,1 млн грн. Обсяги поставки зернових у рамках виконання Генерального договору щодо реалізації ССЕС збіжжя загальним щорічним обсягом не менш як 4 млн тонн не виконані.

Ігор Швайка.

Із Укрексімбанку "випарувалися" 300 млн доларів із півтора мільярдного кредиту, наданого Ексімбанком Китаю…

За суттю, державна Корпорація за рахунок китайського кредиту безоплатно фінансувала приватні структури. Серед цих омел є ті, які живилися в тому числі з Аграрного фонду за часів головування у ньому Ігоря Якубовича. Частина "дебіторської заборгованості" через відомі схеми спрямовувалася до офшорів. Такі дії жодним чином не схожі на проступки малолітніх шибеників. Вони скоріше нагадують чітко сплановані масштабні операції державних шахраїв.

Тому цілком закономірно суспільство, учасники аграрного ринку та професійне середовище вимагало від МінАП - одноосібного акціонера державної компанії, - вичерпної інформації щодо її діяльності. На жаль, міністр уникав відвертості, посилаючись то на незавершений аудит, то на конфіденційність українсько-китайського зернового контракту…

Фігура умовчання зіграла з ним злий жарт. У наступ пішов голова Донецької облдержадміністрації Сергій Тарута.

Спершу він забідкався, що "аграріям не повезло" з міністром, і висловив прем’єр-міністру Арсенію Яценюку свою незгоду щодо призначення "свободівця". А на прес-конференції 25 березня ватажок області, по суті, став грудьми на захист ДПЗКУ:

"Щодо експорту нашої продукції і форвардів до Китаю, то за минулий рік виконали усі вимоги китайської сторони. Більше того, уперше в історії туди експортували наші зернові культури… Наші фермери і сільськогосподарські підприємства одержали кошти і розраховувалися урожаєм. Зараз цей контракт під загрозою зриву, і ми будемо порушувати це питання перед урядом".

Сергій Тарута несподівано з металурга перетворився на аграрного експерта. Хоча міг би періодично розповідати, як він хазяйнує на колишніх землях Української академії аграрних наук, що надані йому цілісним масивом за окремою постановою Кабміну.

Цікаво, що заяви чиновника обласного рівня збіглися із перевіркою фінансово-господарської діяльності ДПЗКУта загрозою звільнення Роберта Бровді, з яким Сергія Таруту пов’язують не лише доларові позички, а й ділові стосунки через згадуване уже ТОВ "Гранум Інвест".

Роберт Бровді. Фото trubyna.org.ua

Усупереч йому Ігор Швайка продовжує заколисувати запевненнями щодо несхитності стратегічного партнерства у рамках зернових контрактів. Доказами для громадськості мали би слугувати і зустріч міністра із Послом КНР в Україні Чжан Сіюнем, і засідання Підкомісії з питань співробітництва у галузі сільського господарства, і намальовані спільні проекти у сфері ветеринарної медицини, рослинництва, тваринництва, рибного господарства та меліорації.

Одначе за цими інформаційними блискітками аж ніяк не можна помітити світле майбутнє українсько-китайського зернового контракту за умови участі у ньому ПАТ ДПЗКУ. Відверто кажучи, китайці гірко розчаровані партнерством з Україною.

Перший рік співпраці – і така халепа! Розрекламована урядом сучасна, динамічна, мобільна компанія дискредитувала себе, у злодійський спосіб скористалася інвестиціями.

Мене менше за все цікавить подальша доля склепаного нашвидкуруч чергового державного гравця на аграрному ринкові. Гратимуть йому весілля чи похорон… Більше непокоїть імовірність втрати Україною принадного інвестиційного проекту (у частині поставок Китаю зерна), що розрахований на 15 років.

Це – гарантований ринок збуту майже 80 млн тонн збіжжя загальною вартістю десь 25 млрд доларів. Після провального старту ці кошти можуть вислизнути із державного бюджету і перетекти до приватних компаній – агрохолдингів, які спроможні забезпечити постачання до Піднебесної обумовлених обсягів.

Поки що китайці розмірковують. За наданою мені інсайдерською інформацією, вони активно мусують тему заміни нинішнього менеджменту ДПЗКУ на креативний підрозділ одного із вітчизняних агрохолдингів. А його ватажка бачать у кріслі аграрного міністра.

Задля інтриги скажу лишень, що крім виробництва яєць, згадувана компанія порпається ще й у землі, а її керівник знає аграрний Китай, як я рідний Голованівськ.

Якщо варіант із "імплементацією" не вигорить, то імпортери можуть розкласти зернові обсяги у різні корзини, але вже комерційних структур.

До цього їх підштовхує і серйозне економічне накульгування ДПЗКУ. Другий квартал нинішнього року Корпорація закінчила зі збитками майже 200 млн гривень, а півріччя – 601 млн. Ці мінуси еполетами лежать на плечах повністю оновленого кадрового складу -  проте, я би сказав, не зовсім свіжого.

Сьогоднішній голова правління Петро Вовчук свого часу входив до керівного пулу ДАК "Хліб України", очолював ТОВ "ДПЗКУ-Земельний фонд". Теперішньому заступникові Вовчука - Дмитру Чигрину - ДАК "Хліб України" також не чужий. Щоправда, там він обіймав дещо бруднішу посаду – завгоспа. Але споріднює цих людей те, що вони обидва стояли біля витоків створення ДПЗКУ на базі майна ДАК "Хліб України".

У новій обоймі миготять і зовсім одіозні постаті, як от Олександр Маренець. Саме за його головування Аграрним фондом зник/не закуплений на сотні мільйонів гривень цукор. І лише трирічна тяганина Генеральної прокуратури із розбором цієї оборудки, у якій Олександр Маренець виступає основним фігурантом, не дає йому змоги здійнятися вище посади заступника керівника Головної торгово-експортної філії ДПЗКУ.

Власне, які кадри, такі і методи роботи. Для тих, хто працює у межах китайського зернового проекту, підходи кардинально відрізняються від умов для пересічних клієнтів. Якщо хочете потрапити до привілейованого ранжиру, то передусім мусите сплатити 2-2,5% страховій компанії - навіть при тому, що зерно зберігатиметься на власному елеваторі. Плюс 8% від суми контракту: половина з них залишиться "на потреби" ДПЗКУ, а решта порухається "нагору".

Тепер зрозуміло, чому керівництво ДПЗКУ на численні прохання оприлюднити перелік своїх агентів із контрагентами посилається на… конфіденційність. Чому державна компанії засекречує перелік агроформувань, із якими уклала форвардні контракти, попри те, що така інформація є публічною?

Небажання "засвітити" захребетників, серед яких, імовірно, є бізнес-структури колеги по фракції, порадника і навчителя Ігоря Швайки?

Своєрідним барометром дотримання фінансової дисципліни у ДПЗКУ для мене є персона Ірини Пашкової. За попереднього керівництва вона, як совісний головний бухгалтер, відмовилася займатися фальсифікацією документів та вести подвійну бухгалтерію, і звільнилася. Після зміни менеджменту її знову запросили на керівну посаду. Та протрималася на ній Ірина Пашкова недовго…

Нове керівництво ДПЗКУ. Фото з сайту установи

Зрозуміло, якщо й надалі ПАТ ДПЗКУ родичатиметься-брататиметься із ТОВ "Гранум Інвест", Sonders Trading K/S, страховою компанією ПрАТ "CK "Гарант Престиж", яка завдала Корпорації збитків на суму 162 млн гривень.

Зерно і надалі транспортуватимуть вантажівки Scania із автопарку, яким керують син і брат Ігоря Якубовича, причому за завищеними тарифами, допоки технікою розпоряджатиметься ТОВ "ДПЗКУ-МТС" зі статутним капіталом… 1000 гривень. Засновником цієї контори є сумнозвісний "Хліб Інвестбуд".

Тож, наш державний агент наприкінці 2014 року точно виглядатиме злидарем. Так і не дочекавшись переможної тиради Ігоря Швайки: "Схему" зламано. Крапка!

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua