Вбивча солідарна система

Вбивча солідарна система

Солідарна пенсійна система призводить до того, що народжуваність різко скорочується. Вихід може бути лише один: скасувати пенсії за віком для всіх громадян України, що не досягли на момент прийняття таких змін 30 років.
Понеділок, 22 квітня 2013, 15:08
Роман Скляров, експерт Центру політичних студій та аналітики

Суспільство 70 років виховувалося на твердженні, що держава повинна дбати про народ, як активіст Грінпісу про поранене пташеня. Годувати з ложечки, здувати пилинки, витирати хустинкою лице багатомільйонному населенню - такий принцип соціалізму.

Якщо в нас свого часу перемогли більшовики, які виступали за революційний перехід до соціалізму, то в Європі тишком-нишком верх взяли меншовики, які здійснюють поступовий перехід до соціалістичного раю - так званої держави загального добробуту, welfare state.

Такий "зоопарк для недобитих тварин" формується саме їхньою соціально-орієнтованою політикою та різними видами соціальної допомоги. Остання розширює традиційні функції держави - охорони правопорядку та захисту від зовнішніх загроз - ще й функцією няньки.

Якщо здорову дитину посадити в інвалідний візок, у 20 років вона вже не ходитиме. Бюрократи, щоб перебільшити своє значення, переконують народ, що він хворий, і народ починає в це вірити.

Не заглиблюючись у деталі концепції "держави загального добробуту", варто лише зазначити, що вона стала актуальною в кінці 19 століття. Тоді соціально-економічні протиріччя в країнах Старого світу досягли максимуму, і потрібно було знайти якійсь шляхи для послаблення невдоволення мас.

Прибічники цієї теорії вирішили: якщо людина не може задовольнити власні потреби в поточних економічних умовах, то для неї це мусить зробити держава. Економічні ж умови, які призводять до виникнення соціальних протиріч, при цьому не змінюються.

Однак додається ще один учасник - держава, яка бере на себе функції майже чарівника. Зберігаючи внутрішні алгоритми капіталістичної економічної моделі, за рахунок перерозподілу вона забезпечує достатній рівень життя населення.

Зрозуміло, що це лише ускладнює відносини між усіма суб'єктами в суспільстві. Держава, намагаючись вирішити економічну проблему політичними методами, навряд чи може досягти успіху, а от створити нові проблеми - цілком.

Так і вийшло із солідарною пенсійною системою за віком, яку було започатковано 1889 року в Німеччині канцлером Отто фон Бісмарком. На той момент це здавалося прогресивним кроком, однак загрози від нього в рази перевищують можливі вигоди для суспільства.

У солідарній пенсійній системі працююча частина населення утримує пенсіонерів - старше покоління, яке фізично не може працювати. У чому проблема?

Проблема в тому, що кожен пенсіонер може мати різну кількість дітей, тобто за своє життя може підготувати різну кількість працездатних осіб, які платять пенсійні внески. А внески ці спрямовуються до Пенсійного фонду, з якого діляться порівну між усіма пенсіонерами з однаковим трудовим стажем. Хоча в одного може бути п'ятеро дітей, а в іншого - одна.

Якби ці п'ятеро дітей віддавали 34,7% своєї зарплати батькові, то він отримував би в п'ять разів більше ніж той, хто виховав одну дитину. Сьогодні ж кожен пенсіонер отримує середнє арифметичне. Навіщо народжувати більше? З раціональної точки зору прикладати більше зусиль при будь-якій зрівнялівці нема сенсу.

Народжувати бодай одну дитину при солідарній пенсійній системі в цілях безбідної старості стає непотрібним. Людина знає, що вона працює, а в старості буде пенсія. Все - більше нічого рядовий громадянин не знає.

Фото УП

Однак якщо так думатиме кожен, народжувати перестануть усі. Навіть з точку зору економіки затрати не окупляться: народити, виховати, вивчити і поставити на ноги дитину коштує набагато дорожче, ніж отримана пенсія в старості.

До кінця 19 століття, коли Бісмарку спало на думку накинути на суспільство ковдру благодаті у вигляді державної пенсії за віком, кожна людина, думаючи про старість, розраховувала тільки на своїх дітей. Більше дітей - більш забезпечена старість.

Це була безпрограшна інвестиція. Так було завжди. Це працювало - десять дітей на сім'ю було нормою. На державу при цьому не сподівалася жодна тверезомисляча людина.

Сьогодні без держаної допомоги, державної пенсії не уявляє свого існування жодна "здравомисляча" людина. Часи змінюються, а 95% людей залишаються стійко впевненими в тому, що їм нав'язало суспільство за їхнє життя. На жаль, суспільство артикулює абсолютно хибні стереотипи стосовно утримання людей похилого віку.

Солідарна пенсійна система призводить до того, що народжуваність різко скорочується, і виникає потреба трудової міграції. На 2011 рік сумарний коефіцієнт народжуваності на одну жінку в Україні становить 1,28, тоді як для простого відтворення коефіцієнт повинен бути 2,2. За прогнозами ООН, до 2050 року українців залишиться всього 30 мільйонів.

На противагу цьому країни, у яких пенсійна система була відсутня, а це Китай та Індія, є найчисельнішими у світі. Для когось це буде новиною, але в Китаї навіть сьогодні пенсію за віком отримує лише частина міського населення, а на сільське населення, яке становить переважну більшість жителів Піднебесної, пенсійне забезпечення не поширюється.

В Індії пенсій нема взагалі, а громадяни після 60 років можуть розраховувати тільки на мізерну допомогу з бідності. Сьогодні чисельність Китаю - 1,34 мільярда, Індії - 1,21 мільярда, України - 45 мільйонів. Різниця - у 30 та 27 разів відповідно.

Вихід може бути лише один: скасувати пенсії за віком для всіх громадян України, що не досягли на момент прийняття таких змін 30 років.

Стосовно старших людей такий крок був би некоректний, бо їм терміново потрібно буде створювати сім'ю, що не так просто. І найголовніше: на момент, коли вони досягнуть непрацездатного віку, їхні діти ще можуть не досягти такого успіху в кар'єрі, щоб утримувати батьків. Тому вік 30 років є найбільш прийнятним.

Для діючих пенсіонерів пенсії збережуться. Як і для тих, кому зараз за тридцять, хоча виплачуватися вона повинна із загального фонду бюджету, а не з пенсійних внесків, що обтяжують фонд оплати праці.

Накопичувальна система через приватні пенсійні фонди та заощадження населення в банках може діяти безперешкодно. Відкладати людині собі на старість ніхто заборонити не може. Інша річ, що розраховувати лише на накопичувальну систему є надто ризиковано.

Фото УП

Молодь повинна розуміти, що без дітей їх чекає невизначена старість, тому народжувати треба якнайбільше. І виховувати краще, щоб не забували батьків на старості. Інакше українська нація за кілька десятиліть просто зникне з карти, а сама держава перетвориться на колонію або місце, де будуть заправляти мігранти з країн третього світу.

Нема нічого складного, щоб сприйняти цей вимушений крок розумом. Зрівнялівка неефективна завжди, і в пенсійній системі - зокрема. Важче змиритися з цим психологічно.

Відмова від солідарної пенсійної системи - це, безумовно, "розрив шаблона", який стане потрясінням для рядового громадянина. Потрясінням на рівні системних установок, закладених, можливо, навіть на генетичному рівні радянським періодом.

Для громадян, яких прийнято називати "совками", та тих, хто не згоден з політикою СРСР стилістично, але розділяє її принципово, це буде своєрідним відключенням від апарата штучного дихання. Хоча насправді апарат штучного дихання є бутафорним, а пацієнт здоровим, і йому потрібно лише почати дихати самостійно.

Вони будуть думати, що це кінець, а насправді це лише початок їх повноцінного життя без зайвої опори держави. Для цього треба лише народжувати дітей.

Так, сьогодні це складно, однак іншого виходу нема: мітинги пенсіонерів, у яких, до речі, пенсії залишаться, можна перечекати, а молодь і без того на державу не розраховує. Однак спад народжуваності перечекати не вийде. Для України це питання життя і смерті.

Тож не варто гаяти час. Слід чимшвидше вносити зміни до законодавства, обов'язково пояснюючи при цьому життєву необхідність вказаних кроків для народу.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.