Замовлю слово за податок на майно

Замовлю слово за податок на майно

Немало людей лише вважаються бідними, а насправді отримують тіньові доходи, які забезпечують їм непоганий рівень життя. Так от: таких саме податок на майно змусить робити внесок до місцевого бюджету, бо майно не сховаєш!
П'ятниця, 14 вересня 2012, 15:14
Володимир Пархоменко, фахівець з питань місцевого самоврядування

Тривалий час політики обговорюють тему податку на майно, а віднедавна зайшлося ще й про податок на розкіш. Суспільство поки німує - чи не знає як на це реагувати?

Ні, окремі оцінки чути, але загальне ставлення до означених питань невідоме. Отож, щоб справа була зрозумілішою, спробую викласти її простими словами.

Вже понад 20 років у країні відновлене місцеве самоврядування.

Протягом 600 років до більшовицької революції воно було невід'ємною частиною українського життя, але за два покоління, що зросли за більшовиків, так міцно забулося, що й двадцяти років незалежності не вистачило, аби відновити в народі розуміння, що воно за штука.

Взагалі-то, це коли жителі села, селища чи міста здають гроші і за них вирішують спільні проблеми. Дороги замощують. Вулиці освітлюють. Парки засаджують. Сміття утилізують. Лікаря наймають. Вчителя, щоб учив їхніх дітей.

Так воно тепер у Європі й Америці, і тому їх міста та навіть села так гарно виглядають. А в Україні за царських часів так були побудовані мости, пороми, амбулаторії, земські школи.

В сучасній Україні все інакше: місцевий бюджет поповнюють далеко не всі жителі, а основні кошти до нього, явно недостатні для красивого життя громад, надходять з бюджету державного. Тому ми живемо в гірших умовах, ніж європейці. А хочемо жити, як вони, хоча не дуже усвідомлюємо, що на це потрібні НАШІ гроші.

Як сплачують за благоустрій та розвиток населених пунктів європейці і північні американці? Кожен громадянин раз на рік робить внесок до місцевого бюджету, сплачуючи туди податок на нерухоме майно, яким володіє. Податок пропорційний до обсягу цього майна, тобто багаті платять більше. Однак платять усі.

Так чи інакше, частка надходжень від цього податку до тамтешніх місцевих бюджетів у різних країнах Старої Європи у 2000-х роках становила від 7% у Данії до 77% у Франції, а в Новій Європі - від 4% у Чехії до 100% у Болгарії. Це при тому, що й інші відомі українцям податки там сплачуються.

Можна собі уявити вигляд європейських чи північноамериканських міст, якби раптом у тих країнах припинили збирати місцевий податок на нерухомість, і місцеві ради втратили цей ресурс!

До запровадження такого податку дійшло і в Україні.

Власне, ця необхідність вже давно назріла, але кожна влада не наважувалася її реалізувати, щоб не отримати червону картку на виборах. Адже народ щастя хоче, але не дуже бажає платити за нього. Хоча, треба сказати, жодну з наших колишніх влад така обережність від поразки на виборах не порятувала.

Дебаркадер у Межигір'ї

Так от, запроваджувати податок на майно наче наважилися, але так, щоб він мало кого зачепив. Тому, приймаючи Податковий кодекс, вирішили, що платити його повинні не всі, а лише власники, які мають багато майна.

Так, наче йдеться не про посильний внесок кожного на благоустрій, а про покарання сяких-таких багатих за їх багатство. Щоб знали. Грабуй, мовляв, награбоване!

Оскільки коло платників податку обмежене, то й надходження від такого джерела очікуються мізерні, задля яких не варто було і город городити. Адже вони навіть видатків на організацію збирання цього податку можуть не окупити.

Та і в цьому жалюгідному обсязі запровадження податку відкладають все далі. Планувалося запровадити його з 1 липня 2012 року, але потім схаменулися: вибори ж восени! Раптом саме того мізерного відсотка виборців, на настрій яких вплине податок, не вистачить для того, щоб утриматися біля влади.

От і відклали справу до 1 січня 2013 року. Хай вже люди проголосують.

Точаться також суперечки, як те майно оподатковувати. Спочатку йшлося про оподаткування геометрії - об'єму чи площі будівель. Потім хтось з впливових дилетантів відкрив для себе Америку, що за кордоном оподатковують оціночну вартість майна, і заходився запроваджувати в Україні саме цей механізм.

Так, в Америці і Європі оподатковують ринкову вартість майна, цей механізм справді найвідповідніший, але - в ідеалі, бо у визначенні ринкової вартості майна завжди буде частка суб'єктивізму. А в Україні вона може бути ой яка велика!

Визначати цю вартість буде конкретна людина - оцінювач. І навряд чи є підстави ставитися до наших оцінювачів з більшою довірою, ніж до міліціонерів чи суддів.

У рейтингу корупції Transparency International Україна порівняно з 2010 роком втратила 18 позицій. То давайте наш показник покращувати, а коли покращимо, як належить, тоді можна буде запроваджувати оподаткування за оціночною вартістю.

До речі, Грузії на те, щоб опинитися в світових лідерах з подолання корупції, знадобилося лише кілька років.

На період же вирівнювання доброчесності нашого суспільства з доброчесністю цивілізованих країн майно краще оцінювати таки за геометричними параметрами. Тоді кожен зможе оцінити площу чи об'єм своїх будівель, будівель сусіда чи політика і переконатися, що це майно справедливо (або несправедливо) оподатковане.

Житловий будинок у Криму. Фото ЕП

Звичайно, ставка податку повинна враховувати, де розташоване майно: в столиці, обласному центрі, райцентрі чи глухому селі, в центрі населеного пункту чи на його околиці. Вона може бути також геометрично пропорційна обсягові оподатковуваного майна. Відомі й інші інструменти справедливого оподаткування.

Поки робляться оці крок вперед - два кроки назад із запровадження податку на майно, на перший план, наче дідько з регіоналівсько-комуністичної табакерки, вискочив податок на розкіш.

Раптом чимало діячів відповідної когорти, і передусім багатій-міністр, стурбувалися тим, як виконати одне з гасел помаранчевої революції і змусити багатих поділитися з бідними. Маєш палац та "Бентлі", купив діаманти жінці чи коханці - плати до бюджету стільки, щоб і купувати перехотілося. Принаймні в Україні.

Але навіщо це все? Адже податок на нерухомість непогано вирішує питання більшого суспільного внеску від власників палаців. Вони і так щорічно платитимуть набагато більше, ніж власники хрущівок. Лише давайте цей податок запроваджувати!

Принагідно зазначимо, що й за рухоме майно - авто, яхти, діаманти - їх покупці й без того сплачують до казни держави великі внески. Адже до ціни цих речей закладено і значні митні збори за їх ввезення в Україну, і ПДВ, і податок на прибуток підприємства-продавця, що залежить від вартості товару.

Великі податки закладено і в ціну обслуговування дорогих автівок, і в дороге пальне, яке вони споживають у захмарних обсягах. Хіба цього не досить?

Запровадження ж ще якогось податку на такі речі просто призведе або до скорочення обсягів їхніх продажів, або до переведення таких продажів у тінь, що принесе не доходи бюджетам, а навпаки - збитки.

Повідомлялося ж, що окремі фірми-продавці автомобілів, враховуючи можливість падіння попиту на дорогі марки через запровадження податку на розкіш, заздалегідь повідомляють своїм партнерам-постачальникам про скорочення таких замовлень.

Повернувшись же до податку на нерухомість, згадаймо не раз чуте застереження щодо його запровадження. Йдеться про те, що такий податок, якщо він буде загальним, не зможуть сплачувати більшість пенсіонерів. Однак лише сплата податку усіма громадянами може забезпечити помірність його ставок.

Інша річ, що частині власників доведеться привести обсяг свого майна у відповідність до своїх реальних статків. Наприклад, самотній бабусі з невеличкою пенсією, яка, так вже сталося, живе у три-чотирикімнатній квартирі, доведеться її продати і купити собі однокімнатну, яку, до речі, й утримувати буде легше.

Фото sostav.ua

Цей процес нормалізації власності може призвести до пожвавлення вторинного ринку житла, що дозволить молодим сім'ям покращити свої житлові умови і народити більше дітей. Ще одним фактором здешевлення житла може стати бажання власників кількох квартир чи будинків продати зайве, щоб платити менший податок.

Що ж до обтяжливості податку для малозабезпечених, то, як свідчить зарубіжний досвід, ця обставина змушує людей, які звикли жити по-мінімуму, більше працювати, щоб заробити на сплату цього податку. Адже інакше майно може бути продано з молотка, щоб повернути борги перед місцевим бюджетом.

А коли люди більше працюють і більше заробляють - це корисно для суспільства. Ті ж, хто не здатен заробити, муситиме привести своє майно у відповідність до своїх можливостей, якщо не матиме права на пільги як людина з особливими потребами.

До речі, немало людей лише вважаються бідними, а насправді отримують тіньові доходи, які забезпечують їм непоганий рівень життя. Так от: таких саме податок на майно змусить робити внесок до місцевого бюджету, бо майно не сховаєш!

Отже, місцевий податок на майно безумовно корисний для суспільства. Він і забезпечує місцеві ради ресурсами для розвитку та благоустрою громади, і виводить на світ Божий тіньові доходи, і стимулює до праці працездатних громадян.

Про це свідчить як зарубіжний досвід, так і забутий вітчизняний. Треба лише підготувати до цього суспільство і правильно запровадити цей збір. А головне - декому виявити, нарешті, багато разів декларовану політичну волю до реформ.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!