Чи є майбутнє у музейного туризму

Чи є майбутнє у музейного туризму

Надворі 21 століття, а працівники музеїв все сподіваються на "доброго царя" чи міністра. Вони є заручниками не лише "державницького підходу", який полягає у критично недостатньому бюджетному фінансуванні, а й власної безпорадності.
Понеділок, 14 травня 2012, 15:44
Ігор Винниченко, доцент катедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Лувр минулого року відвівали 8,5 мільйона туристів, Британський музей - 5,6 мільйона, а 32 київських музеїв - 3,2 мільйона.

Як почуваються нині українські музеї? Що різнить їх та їхніх "братів" у США, якщо говорити не про формування колекцій, з цим все начебто гаразд, а про основні шляхи фінансування?

Як завважує Лінда Норріс, керуючий партнер компанії "Ріверхіл", яка співпрацює з музеями і займається організацією виставок, музеї в США обов’язково повинні належати до певного потоку прибутків або мусять знайти ці джерела фінансування.

Одним із джерел для музеїв є спонсори. Для великих музеїв це можуть бути цілі корпорації, а для невеличких музеїв у селах ними можуть бути як філія банку, так і місцева бензозаправка. Інше джерело - виробничий прибуток музеїв.

Музей може мати невелику сувенірну крамничку або цілий супермаркет з листівками та фігурками, що зображають мініатюри самих експонатів, також це може бути ресторан.

Це дуже важливий ресурс американських музеїв: надходження від продажу сувенірів, листівок, ресторанів і кафе є одними з найважливіших прибутків, за рахунок яких існує музей.

В Україні такі джерела прибутків для музею мають проблеми з легалізацією. І саме легалізація робить ці потенційні прибутки майже неможливими.

Ще одне джерело доходів - членські картки.

Музейний туризм є різновидом програмного туризму, специфіка якого полягає у використанні туристського потенціалу музеїв і територій, які до них прилягають.

Співробітництво музеїв і туризму ґрунтується на формуванні системи історико-культурних і природних територій. Розвиток цих територій забезпечується акумульованою в музеях історико-культурною спадщиною.

Перед організаторами музейного туризму стоїть ряд специфічних завдань: визначення туристської спеціалізації музею і формування постійного туристського потоку, складання програми і маршруту, формування рекламної продукції, пошук джерел фінансування.

У багатьох країнах розвиток туризму сприяв радикальним змінам, які відбулися в музеях. На жаль, вітчизняне музейне співтовариство не усвідомило це належно. Однак це не лише вина музейників. Представники туристського сектора теж не завжди правильно розуміють взаємовплив музеїв і туризму.

У світі музеї стали місцевими громадськими центрами, де збираються люди. Це також місце, де стикаються думки, ведуться дискусії - там просто приємно проводити час.

В останні роки, під впливом економічних, соціальних і культурних змін музеї зазнали настільки швидкої трансформації, що багато видів діяльності, раніше чужих для музеїв, стали для них звичними.

Туризм - один з тих феноменів, які потрясли самі основи музеїв і щодо яких музейні експерти поки не виробили певної позиції. Тим не менш туризм - це реальність.

Експерти Всесвітньо туристської організації прогнозують, що в 2020 році подорожуватимуть 1,5 мільярда жителів Землі, які дозволять заробити тим, хто їм таку послугу надаватиме, 2 трильйони доларів.

Музейний туризм є специфічною діяльністю музеїв. Він спрямований на роботу як з індивідуальними туристами, так і з організованими групами. Залежно від цього музеї можуть займати різні позиції в сфері туризму.

Коли йдеться про індивідуальних туристів, музей може займати позицію туроператора, що забезпечує разом з іншими місцевими партнерами власний туристський цикл, включаючи організацію культурних програм.

У випадку з організованими групами музей є одним з елементів зовнішніх культурно-туристських програм, працюючи за угодою з іншими турфірмами.

Існують й інші форми участі музеїв у туристській діяльності. Наприклад, коли музей для турфірми розробляє туристський маршрут і надає рекламно-інформаційні послуги. Мається на увазі туристська діяльність муніципальних музеїв у райцентрах і селищах.

Музейний туризм не є традиційним напрямком діяльності музеїв. Це явище в Україні виникло у середині 1990-х років, коли музеї мусили шукати позабюджетні кошти.

Причому якщо великі музеї, які за радянських часів вже були залучені в туристські маршрути, то для муніципальних музеїв вибір загальної стратегії розвитку часто перетворювався на найактуальнішу й найпекучішу проблему.

Вибираючи туристську стратегію, муніципальним музеям доводилося іноді з нуля доводити свою значимість для турфірм і туристів, "встромлятися" в існуючі маршрути, освоювати невідомі туристські технології, коригувати консервативні підходи. Однак музеї переважно чекало фіаско - турфірми не бачили у музеях повноцінних партнерів.

Виявилося, що музей для турагентств - не більш ніж штучний об'єкт пізнавального характеру, "службовець" для посилення привабливості маршруту.

Турфірмам цікавіше працювати з муніципалітетом і приватними підприємствами, які забезпечують необхідний цикл. При найменшому прояві характеру музей просто виключають з маршруту. Порятунком є створення власної музейної турфірми і захоплення лідерства на ринку - хоча б у масштабах своєї муніципальної зони.

Саме так визначається головна проблема музеїв та інших інституцій культури. Вони повинні перейти від соціально-обслуговуючої моделі до моделі ринково-сервісної.

Одне зі стратегічних завдань - розвиток музею як своєрідної туристської фірми. Однак туризм тоді стає для музеїв чимось більшим. Музей, що працює в сфері туризму, це музей, який змінив своє ставлення до людей, музей, готовий пристосовуватися до побажань інших аж до зміни графіка роботи, музей, де тепло взимку і прохолодно влітку.

Позитивні наслідки впливу туризму на музейну діяльність полягають, зокрема, у створенні музеїв там, де раніше їх ніколи не було. Прикладом може служити розташований у Каталонії, Іспанія, монастир Санта-Креус.

Там здійснено проект, що дозволив оснастити споруди XIV століття найсучаснішим мультимедійним обладнанням, яке дає можливість повною мірою використовувати освітлення, сценографію і різні прийоми театральної подачі матеріалу.

Це допомагає відвідувачам зануритися у життя ченців Цистерціанського ордену - одного з найбільш поширених в середньовічній Європі.

Багатьом стародавнім пам’яткам доводиться адаптуватися до реалій сучасного світу: поодиноких у минулому любителів мистецтва змінили натовпи екіпірованих туристів.

Часто для того, щоб показати пам’ятку у характерному для неї культурному контексті, в музеях створюються спеціально обладнані приміщення.

Вони повинні бути пристосовані для виконання практичних музейних функцій, пов’язаних з прийомом екскурсійних груп, організацією потоків відвідувачів, роботою книжкових кіосків, туалетів.

Крім функції визначних туристських пам’яток музеї можуть також виконувати важливу роль путівників з історії та географії міст чи держав.

Це особливо справедливо щодо невеликих краєзнавчих та історичних музеїв, які служать ілюстрацією або коротким введенням в географію та історію цієї території чи конкретної епохи: Музей спадщини Санта-Моніки в Лос-Анджелесі, Центр інтерпретації Уніккаарвік в Ікалуіт на острові Баффінова Земля, Замок у Гілфорді, Великобританія.

У майбутньому, зазначають дослідники, музеї перетворяться на мультимедійні організації, оскільки інтернет трансформує відносини між колекціями та користувачами.

Такий прогноз 2011 року дали директори двох знаменитих лондонських музеїв - Ніл Макгрегор з Британського музею і Ніколас Серота з галереї Тейт.

За різними оцінками, 50-70% туристів під час відвідування іншої держави перередусім цікавить місцева культура. Музеї дають їм можливість познайомитися з нею.

На музеях лежить обов’язок колекціонувати, зберігати і захищати культурну спадщину, запобігаючи таким чином руйнуванню культурної самобутності. Водночас зберігачі відповідають за показ та інтерпретацію цих колекцій у такій формі, щоб вона сприяла освіті відвідувачів, розумінню ними культур, представлених у музеї.

Дослідження, проведені у Великобританії, в провінції Альберта, Канада, і в кількох країнах Середземномор’я, показали переваги стратегій розвитку туризму, заснованих на добротному культурному музейну продукті.

Якщо попит на як парки відпочинку схильний до великих регулярних коливань, то затребуваність культурних продуктів залишається стабільною і весь час зростає. Ця стабільність робить інвестування в продукти культурного туризму обґрунтованим.

Музеї на ринку послуг дозвілля повинні розглядатися як основний осередок культури, відправна точка для вивчення туристом країни або регіону. Промоція музеїв - важливе стратегічне завдання будь-якого плану розвитку туризму.

Співпраця між музеями та індустрією туризму життєво необхідна обом сторонам. Працівники культурних установ часто погано розуміють значення туризму і не дуже симпатизують своїм відвідувачам - туристам, не кажучи про туроператорів.

Останні, у свою чергу, часто не виявляють розуміння обставин життя музею та інших установ культури, від яких вони прямо залежать. Музеї повинні використовувати кожну можливість для наведення мостів через цю прірву.

Що ж Україна? Ті, хто працюють в музейній галузі, нині є заручниками не лише "державницького підходу", який полягає у критично недостатньому бюджетному фінансуванні, а й власної безпорадності - однієї з рис української ментальності.

Надворі 21 століття, а працівники музеїв все сподіваються на "доброго царя" чи міністра.

Хоча є й приклади іншого ґатунку. Зокрема, ректор ще юного Кримського університету культури, мистецтв та туризму професор Олег Габріелян одне з головних своїх завдань вбачає у підготовці фахівців музейної справи, для яких поняття "музейний туризм" - не дефініція з підручника, а спонука до дії і пошуку нетрадиційних креативних рішень.

Практики, як от директор Національного музею народної архітектури і побуту України - більше знаного як Музей в Пироговому - Дмитро Заруба, переймаються пошуком саме таких топ-менеджерів, яким не треба пояснювати, що слід робити, аби не було соромно перед десятками тисяч відвідувачів за експонати-старці, як цей вітряк.

 

Метою цих рефлексій не є нарікання на безпорадність тих, хто нині стоїть біля керма 422 вітчизняних музеїв та 4,5 тисячі турфірм, а запрошення їх до конструктивної розмови.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!