Навіщо платити податки? Можна і так

Навіщо платити податки? Можна і так

"Володимирцукор" є одним із найбільших переробників цукру-сирцю в країні. На очах у всього міста "димить" виробництво, люди ходять туди на роботу, а податки і внески до Пенсійного фонду не платяться. Як переконувати інших підприємців бути чесними перед державою?
П'ятниця, 23 березня 2012, 12:20
Петро Саганюк, міський голова Володимира-Волинського

Уже протягом майже трьох років у місті Володимирі-Волинському зухвало не виконується закон.

Потужне підприємство, а "Володимирцукор" є одним із найбільших переробників цукру-сирцю в країні, вперто не платить ні податків до бюджетів, ні відрахувань до Пенсійного фонду.

Питання, що стосуються ВАТ "Володимирцукор", для нашої міської громади є дуже болючими. Адже завод розташований на території міста, там працюють міські жителі.

У правовій державі, якою декларує себе Україна, здавалося б, такого просто не може бути.

У які тільки двері з приводу цього не стукала міська влада. Гори офіційних листів надіслала у різноманітні інстанції – до різноманітних контролюючих органів, народних депутатів, прем’єр-міністра, - але зрушень ніяких.

Натомість борги цього підприємства нагадують сніговий шар – з кожним місяцем вони все наростають. На початок березня цього року загальна заборгованість ВАТ "Володимирцукор" перевищила 10 млн грн. З них більше 5 млн грн - борги з податкових платежів, які у часі розтяглися на 39 місяців. Стільки ж не сплачено загальнообов’язкових внесків до Пенсійного фонду.

З 2009 року, відколи розпочалася ця боргова тяганина, проведено чимало перевірок, відбулося кілька судових процесів. Але складається враження, що зроблені вони просто, як кажуть, про людське око.

У 2012 році підприємство взагалі не подало до податкової інспекції розрахунок по платі за землю. То ж їхні неплатежі навіть в борги не лягають. Отак собі користуються землею територіальної громади, збагачуючи власні статки.

Підприємство, що колись було одним з найпотужніших переробників цукрових буряків у регіоні, приватизоване. Міська влада рада була б , перш ніж стукати в різні інстанції, порозумітися на місці з власниками заводу щодо їхніх обов’язків перед державою і громадою, на чиїй землі розташований завод, чиї люди працюють на ньому, примножуючи матеріальні блага цих бізнесменів.

Але і тут зась. Від зустрічей з представниками міської влади вони ухиляються. А виконавчі директори, які, до речі, дуже часто змінюються, і повноважень на такі переговори не мають.

Годі описати, як згодилися б місту ті податки, яких не сплатив "Володимирцукор" . Через ці борги місто не виконало бюджет минулого року. Міська громада не виконала багато місцевих програм, залишилися недоосвітленими вулиці, невідремонтованими дороги.

Крім фінансових, є й моральні аспекти тягаря цих боргів. Як переконувати інших дрібних та середніх підприємців бути чесними перед державою, сплачувати загальнообов’язкові платежі, якщо є такий кричущий приклад?

Що, закони не для всіх писані? На очах у всього міста "димить" виробництво, люди ходять туди на роботу, а податки і внески до Пенсійного фонду не платяться.

У серпні минулого року, як грім серед ясного неба, з'явилася звістка у засобах масової інформації. "Володимирцукор" оголосив себе банкрутом, за його заявою ухвалу про це виніс Господарський суд Волинської області.

Якщо б визнання банкрутства було б чесним, то у міста з’явилась б надія на повернення боргів. Але… Нащо платити, якщо можна знайти лазівку і повернути все на свою користь? Якщо у нашій державі, яка приміряє європейські стандарти рівності всіх перед законом, бореться з корупцією і вседозволеністю, насправді закон - як дишло.

Бо як інакше назвати той факт, що і тут власники "Володимирцукру" знайшли вихід, аби перепало якомога менше із заборгованого місту, яке збудувало це підприємство, надало йому величезні площі та зазнає екологічної шкоди від виробництва?

Того ж дня, що була оголошена справа про банкрутство, хитрі заводовласники взяли кредит у "Райфазен Банку Авалі" на майже 20 млн грн.

У грудні минулого року Господарський суд Волинської області визнав не лише кредиторські вимоги Івано-Франківської обласної дирекції цього банку на таку суму, а також згодом враховував уточнюючу заяву з грошовими вимогами цієї ж дирекції банку, за якими заявлена сума зростає більш як удвічі, і досягає майже 43,5 млн грн.

Не важко здогадатися, що за таких умов надія на погашення боргів перед міським бюджетом усе віддаляється.

Володимир-Волинська об'єднана податкова інспекція подала апеляційну скаргу на таку ухвалу Волинського господарського суду. Але Рівненській апеляційний господарськіий суд у її задоволенні відмовив.

То що чекати владі міста Володимира-Волинського і її громаді? Хочеться вірити, що їх все таки почують, і борги повернуть. Ці кошти дуже потрібні місту, яке ледь зводить бюджетні кінці з кінцями.

Але не менше, ніж фінанси, потрібне повернення довіри людей у те, що живуть вони дійсно у правовій державі, де перед законом усі рівні, що влада найперше захищає їхні інтереси, а не інтереси олігархів. А без віри громадян у свою державу ій важко утверджуватися і розвиватися.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua