Чи можна припинити подорожчання "комуналки"?

Чи можна припинити подорожчання "комуналки"?

Застарілі котли з низьким ККД, втрати в тепломережах, втрати в будинках, зростаюча шаленими темпами вартість імпортованого газу. Стандартний набір проблем, який Україна з кожним роком вирішує все важче й важче. Чи є вихід з цієї майже патової ситуації?
П'ятниця, 4 листопада 2011, 12:32
Іван Надєїн, ГО "Комітет енергетичної незалежності України"

Опалювальний сезон в Україні лише розпочався, але він вже виявив слабкі місця в українському житлово-комунальному господарстві.

Застарілі котли з низьким коефіцієнтом корисної дії, втрати в тепломережах, втрати в будинках, зростаюча шаленими темпами вартість імпортованого газу. Стандартний набір проблем, який Україна з кожним роком вирішує все важче й важче. Чи є вихід з цієї майже патової ситуації?

Для початку нагадаємо, як уряд реагує на ситуацію. Одна з останніх його ініціатив – внесення на розгляд парламенту проекту закону "Про теплопостачання" - щодо використання технологічного мінімуму природного газу, який, по суті, дозволяє облгазам обмежити постачання палива боржникам до мінімальних об’ємів, достатніх для підтримки опалювальної системи в робочому стані.

Задумка полягає в тому, що затвердження цього законопроекту має покращити платіжну дисципліну споживачів, оскільки навряд чи вони захочуть сидіти вдома при холодних батареях.

Платити за рахунками звичайно потрібно, але чи лише в цьому джерело всіх бід?

Останні дані Держкомстату красномовно свідчать, що ні. Рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг у вересні становив 112,5%, в цілому в році  – 105,2%. Тобто, оплачується не лише поточний період, але й гаситься заборгованість за попередній.

Що стосується оплати за газ, то за даними ДК "Газ України", рівень розрахунків населення за 2011 рік становив 85,6%. Набагато гірша ситуація з підприємствами теплокомуненерго, які в середньому по Україні платять 71% від нарахованого.

Теплокомуненерго пояснює це тим, що тарифи для населення покриває близько 50% собівартості виробництва теплової енергії. А тому їх потрібно підвищувати.

І ось тут розпочинається хода по колу: грошей в людей немає, але тарифи потрібно підвищувати; якщо їх підвищити – платити будуть менше і проблема не буде вирішена, адже грошей все одно буде мало.

Проте, вихід із ситуації є. Єдина проблема, що реальні зміни при обмежених фінансових ресурсах можуть відбудитися не раніше, ніж за декілька років. Звичайно, за умови, що буде достатня політична воля і відповідна виконавча дисципліна.

Ось декілька основних рецептів.

По-перше, Україна володіє величезним потенціалом в галузі енергозбереження. Прем’єр-міністр Азаров визнає, що показник енергоємності українського ВВП в 2,5 рази більший, ніж середній рівень енергоємності більшості розвинутих країн.

І це по досить скромні підрахунки. Однак, при цьому Державна програма енергоефективності на 2010-2015 роки з її грандіозними планами із залучення більше ніж 200 мільярдів гривень приватних і державних інвестицій, хронічно не виконується.

Коли приймалася програма, планувалося, що в 2012 році на енергоефективність з бюджету буде направлено 5,5 мільярда гривень.

Потім були внесені зміни і ця сума зменшилася до 2,91 мільярда гривень. А в проекті бюджету на 2012 рік вже фігурує цифра в 502,7 мільйона гривень, при цьому на державну підтримку проектів з енергоефективності через механізм здешевлення кредитів лише 6 мільйонів гривен.

В цілому витрати на енергоефективність становлять менше 20% від запланованих і менше 10% від об’єму, який був передбачений на етапі розгляду програми.

Навіть якщо абстрагуватися від цих захмарних цифр, достатньо знайти 40-60 мільярдів гривень і протягом 5 років можна на 30-35% знизити споживання газу в комунальному секторі.

Що стосується програм, то Україна взагалі лідер в цій царині. Як визнає директор Інституту технічної теплофізики Анатолій Долінський, за останні 20 років було розроблено безліч програм, проте де-факто виконана лише одна – Донецької області, де за 4 роки і 700 мільйонів гривень інвестицій вдалося на 27,5% зменшити споживання газу.

Взагалі, як визнають всі експерти, головна біда навіть не в дефіциті коштів, а в тому, що відсутня мотивація зменшувати споживання енергоресурсів. Зекономлений ресурс, в даному випадку, газ, забирають в регіону. І не повертають.

Питання: навіщо економити, якщо все одно платиш не ти?

Другий рецепт – це заміщення дорогого імпортного газу газом власного видобутку, електроенергією, місцевими видами палива і т.д., тобто власним ресурсом.

В Україні складається дивна ситуація. Залежність від імпорту газу становить 77%, його ціна постійно зростає, а ми все одно вперто розбудовуємо газову інфраструктуру, вкладаємо величезні кошти в газифікацію віддалених сіл, замість того, щоб направляти їх на розвиток власного енергетичного потенціалу.

Останній приклад – Київська область, де планують прокласти 80 км. газогону загальною вартістю 100 мільйонів гривень. Напевно, керівництву Київської області нічого невідомо про вартість газу, який на сьогодні вже становить 446 доларів за 1 тис. куб. м.

І до тих пір, доки такі програми будуть отримувати фінансування, ми нічого не зможемо змінити.

Загалом, ми бачимо, що ріст тарифів на житлово-комунальні послуги можна припинити. Але для цього потрібно думати на декілька років вперед, тому що тимчасовими рішеннями виправити ситуація вже не вдасться.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!