Чужого навчатися та свого не цуратися

Чужого навчатися та свого не цуратися

Беззастережне бездумне використання порад іноземців нас теж нікуди не приведе... Адже хтось з них намагається давати поради, відверто захищаючи інтереси політичних еліт інших держав або міжнародних бізнесових структур.
П'ятниця, 18 листопада 2011, 10:16
Борис Кушнірук, економіст. Член Центрального проводу Української народної партії

Протягом багатьох років автору цих строк доводилось безліч разів на різних рівнях приймати участь в дискусіях з приводу того, наскільки варто Україні прислухатися до порад Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку, іноземних експертів, представників іноземного бізнесу.

Спроби винаходити суто український велосипед та відкрите чи приховане небажання наших урядовців максимально повно використовувати потенціал іноземної експертної допомоги є характерною особливістю всіх років української незалежності.

Хоча очевидно, що коли йдеться про поради щодо необхідності проведення реформ, то потрібно розуміти, що це, в першу чергу, потрібно нам самим.

Саме внаслідок того, що досі не проведені реформи судової та правоохоронної системи, комунальної сфери та соціальної системи, Україна займає найгірші позиції в світі в усіх рейтингах щодо рівня корупції, доходів населення та розшарування суспільства, інвестиційної привабливості.

Це, на жаль, не в останню чергу також відображає вкрай низький інтелектуальний та моральний рівень української політичної еліти, яка в переважній своїй більшості неспроможна і не бажає чужого навчатися та свого не цуратися.

Розвиток економіки, інститутів громадянського суспільства в Україні відбувається не за наполегливим сприянням, а скоріше всупереч діяльності політичної еліти, яка не готова виконувати місію провідника соціально-економічних та політичних реформ.

Серед її представників може лише одинці мають чітке бачення куди, чому, і за допомогою чого можна зробити Україну сучасною, "квітучою" країною.

Хоча слід зазначити, що і беззастережне бездумне використання порад іноземців нас теж нікуди не приведе. Представники міжнародних фінансових організацій, іноземні експерти та бізнесмени – це не янголи з крилами, які дають нам поради лише з думкою про Україну.

Зрозуміло, що в них різні помисли та сподівання. Хтось з них щиро намагається допомогти, використовуючи той багаж знань та досвід, який отримано в різних куточках світу. Хтось просто виконує роботу високооплачуваного бюрократа міжнародних фінансових інституцій, а тому роздає однакові поради для різних країн, не дуже переймаючись тим, в якій мірі вони можуть бути ефективними в конкретних умовах конкретної країни.

А хтось з них намагається давати поради, відверто захищаючи інтереси політичних еліт інших держав або міжнародних бізнесових структур.

У зв’язку з цим вже притчею во язиціх стала різна ефективність впровадження програм дій, які рекомендує тим чи іншим країнам МВФ.

В одних випадках це допомагає, в інших – навпаки ще більше погіршує ситуацію. Це, безперечно, пов’язано не тільки з тим, що МВФ вимагає від країн-позичальників не завжди того, що справді було потрібно вимагати.

Доволі часто це ще і неспроможність чи небажання керівництва тих країн справді проводити ефективні реформи. Але сам факт непоодиноких невдалих наслідків реалізації вимог міжнародних фінансових інститутів не викликає сумніву.

Це я до того, що слухаючи поради ззовні, політичній еліті варто самій чітко усвідомлювати, що справді потрібно робити і що принесе користь країні. Зрозуміло, що при цьому потрібно мати волю та бажання діяти в інтересах країни.

Ці думки у мене виникли у зв’язку з деякими публічними заявами, а також діями влади, що були пов’язані з аграрним сектором.

Чи продавати землю іноземцям та чи дозволяти спекуляцію з нею?

Привернула увагу широко розповсюджена заява Світового банку, який висловив занепокоєння, що з прийняттям закону "Про ринок земель" мораторій на продаж земель буде скасовано до створення умов для запровадження належного ринку земель.

Причому вся увага ЗМІ була прикута до самого факту поради Світового банку не поспішати з прийняттям "Про ринок земель", бо в Україні ще не все зроблено для впровадження ринку землі.

І з цим твердженням експертів шановної міжнародної фінансової установи не можна не погодитися.

Особливо в частині застереження, що "для захисту прав на землю та створення прозорої системи необхідно пов'язати цей Земельний кадастр із реєстром прав власності на землю, який веде Міністерство юстиції України. Такий зв'язок наразі відсутній, що спричиняє серйозні ризики".

При цьому хотілось би зазначити, що і цього поєднання замало, бо і реєстр прав власності на землю, і Земельний кадастр не є публічними.

Тобто інформація про реальних власників доступна лише обмеженому колу осіб, які мають можливості маніпулювати нею.

А це прямий шлях до формування величезних латифундій, що контролюються невеликою купкою споріднених осіб, а також незаконного захоплення землі, з приводу чого в останні роки вже неодноразово розгорялися гучні скандали.

Але в даному випадку мова не про це. Більшість людей не звернули увагу, що Світовий банк також вкрай негативно поставився до деяких норм згадуваного законопроекту, які стосуються заборони придбання землі іноземцями, а також обмеження щодо вільного обігу сільськогосподарських земель.

Так на думку директора Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові Мартін Райзер законопроект містить дві найбільші проблеми.

"По-перше, цей законопроект накладає забагато обмежень на типи власників, які зможуть купувати землю, - пояснює Райзер. - Наприклад, виключення юридичних осіб із числа потенційних власників і цілковита заборона купівлі землі іноземними громадянами призведуть до зниження попиту і, відповідно, до збереження низьких цін на землю. Такі норми також стримуватимуть інвестування в сільське господарство, хоча такі кошти вкрай потрібні для підвищення його продуктивності".

По-друге, на його думку, зазначений законопроект, усупереч тому, що часто декларується, не створює умов для полегшення припливу фінансів у сільське господарство.

"Банки не можуть утримувати землі, взяті у заставу, оскільки вони як юридичні особи мусять продати їх упродовж шести місяців. До того ж на повторний продаж землі, здійснений не пізніше, ніж через п'ять років після її купівлі, накладатиметься високий податок, що також відлякуватиме від розвитку ринку іпотеки земель", - вважає представник Світового банку.

А ось з цими зауваженнями Райзера хотілось би серйозно посперечатися.

Як відомо, земля є невідновлюваним ресурсом, а тому в усіх країнах світу поза тим чи знаходиться у приватній чи державній власності, вона визнається важливою складовою загальнонаціонального багатства країни.

Враховуючи це, на операції з нею в переважній більшості країн світу накладаються ті чи інші обмеження.

Особливо в частині участі іноземців. Об’єктивно, в умовах занижених вартостей в економіці країни, наприклад в такій як Україна, а також нестачі вільних капіталів, земля теж є недооціненим ресурсом.

І в разі надання вільного доступу до її придбання іноземцям може доволі швидко з’ясуватися, що переважна її частина вже опинилася в їх руках.

У зв’язку з цим варто нагадати, з якою легкістю Федеральна резервна система США, з метою підтримки ліквідності фінансових інститутів, проводила емісію, що обчислювалася трильйонами доларів.

Неважко зрозуміти, що за таких умов витратити декілька десятків мільярдів доларів на скупку маже всіх українських сільськогосподарських земель деяким американським банкам було би не дуже важко.

Якщо мова йде про сільськогосподарські землі, то завжди виходять з того, що це не зовсім звичайний товар, який може бути предметом спекулятивної купівлі-продажу.

Зростання її ціни має відбуватися не за рахунок їх активного обороту, а внаслідок підвищення родючості та ефективності сільськогосподарської діяльності.

Якщо ж ціна на сільськогосподарські землі буде підніматися в результаті активних операцій з купівлі-продажу, то це жодним чином не зробить аграрний сектор більш ефективним.

Крім того, ці землі взагалі стануть недоступними пересічним громадянам, які бажатимуть зайнятись фермерською діяльністю.

Вони не зможуть ані купити її, ані взяти в оренду, бо у разі якщо ціна землі буде високою, то і оренда плата буде не підйомною для фермерів.

При цьому слід розуміти, що підвищення ефективності аграрної діяльності це поступовий процес.

Якщо зростання вартості сільськогосподарських земель відбуватиметься внаслідок зростання ефективності ведення аграрної діяльності, то це сприятиме розвитку аграрного сектору економіки.

Якщо ж ціна сільськогосподарських земель залежатиме від обсягу спекулятивних операцій з нею, то це лише зменшуватиме рентабельність сільськогосподарської діяльності та її інвестиційну привабливість.

Що ж до тверджень, що, мовляв, без вільного обігу сільськогосподарських земель не будуть надходити інвестиції в сільське господарство, то це абсолютно не відповідає тому, що можна спостерігати останні декілька років в Україні.

Аграрний сектор став фактично лідером із залученим інвестиціям, і цікавість до нього з боку українських та іноземних бізнесменів лише зростає. Переконатися в цьому може кожний, хто слідкує за тим, що відбувається в українській економіці.

Насправді, для залучення інвестицій в сільське господарство зараз потрібний не стільки вільний обіг землі, скільки створення більш сприятливих умов здачі її в оренду та більш чітке врегулювання прав орендарів та орендаторів, а також стабільна прогнозована політика держави, яка не розглядає сільське господарство в якості дійної корови, з якої можна тягнути кошти до держбюджету в необмежених розмірах.

Отже до зауважень Райзера щодо вільного обігу сільськогосподарських земель варто відноситись з повагою, але виходити з того, що його поради в цьому випадку навряд чи відповідають українським національним інтересам.

Повернення ПДВ як засіб підтримки національних виробників

Ще більш показовим прикладом того, наскільки не беззаперечними можуть бути поради іноземців, може слугувати дискусія з приводу відновлення відшкодування ПДВ експортерам зерна.

Суть проблеми полягає в тому, що після вступу Податкового кодексу в силу, експортери зерна були позбавлені права на повернення ПДВ.

Аргументи уряду полягали в тому, що це дозволяє зекономити 5-6 мільярдів гривень на рік. До того ж участь в операціях купівлі-продажу зернових та технічних культур значної кількості посередників призводило до непоодиноких випадків шахрайств, пов’язаних з незаконним відшкодуванням ПДВ.

Логіка урядовців зрозуміла. Зрозумілою є і позиція аграріїв, які дивуються, навіщо розповідати про державну підтримку сільському господарству, якщо в результаті впровадження цінових обмежень, встановлення експортного мита, неповернення ПДВ відбувається вимивання коштів з аграрного сектору економіки.

Ще більше питань виникає, чому, наприклад, при експорті металургійної чи хімічної продукції ПДВ повертається, а при експорті зернових та технічних культур – ні?

Хоча загальна логіка функціонування ПДВ полягає як раз в тому, що при експорті товари не оподатковуються цим податком.

Тобто ПДВ, який сплачений на різних стадіях виробництва продукції, має повертатися, коли вона вивозиться за межі країни.

Але зараз нас цікавить не логіка урядовців, які намагаються вирішувати бюджетні проблеми за рахунок аграріїв.

В цьому випадку хотілось би звернути увагу на позицію Американської торгової палати (АТП) в Україні.

Після того як народні депутати прийняли законопроект №8521 про поправки до Податкового кодексу, яким передбачалось відшкодування ПДВ експортерам зерна, АТП звернулася до президента Віктора Януковича з проханням накласти вето на цей закон.

Чому ж так затурбувався офіційний лобіст інтересів американських бізнесменів?

Річ в тім, що запропонованими змінами до Податкового кодексу вводились певні особливості відшкодування ПДВ експортерам зерна та технічних культур.

Відшкодування мало здійснюватись лише в разі експорту зернових та технічних культур сільськогосподарськими підприємствами - виробниками, або підприємствами, які безпосередньо придбали такі культури у сільськогосподарських підприємств – виробників.

В цьому випадку весь ланцюг посередників зникав і шахрайство з незаконним відшкодуванням ПДВ ставало би неможливим.

У людей далеких від проблем експорту аграрної продукції може виникнути здивування, чому ж це викликало заперечення АТП, яка заявила про дискримінацію окремих учасників ринку?

Річ в тім, що десь 70-75 відсотків зернових експортується міжнародними трейдинговими компаніями, які мають напрацьовані ринки та налагоджені схеми збуту, а також значні фінансової ресурси, а тому можуть запропонувати більш вигідні умови продавцям зернових.

Причому вони як комівояжери, що торгували з папуасами в позаминулому столітті, скуповують зернові та технічні культури прямо в порту.

При такій схемі, практично не інвестуючи в економіку України жодного долара, лише тримаючи маленькі офіси, ці трейдингові компанії мають можливість знімати багатомільйонні "вершки" з експорту нашої аграрної продукції.

Зрозуміло, що рентабельність такого бізнесу надвисока. І для них наявність чи відсутність відшкодування ПДВ взагалі не має значення.

Якщо ж відшкодування ПДВ при експорті відновлюється, але право на нього отримають лише компанії, що самі вирощують зернові та технічні культури або придбали їх безпосередньо у сільськогосподарських підприємств – виробників, тоді експорт цих культур буде зосереджуватись лише в компаніях, які здійснюють виробничу чи трейдингову діяльність по всій Україні.

А це доволі трудомістка та витратна діяльність, бо придбання зернових відбувається у десятків тисяч сільгоспвиробників по всій країні.

Більш того, як показує досвід, такі національні трейдери, як наприклад, "Кернер", "Нібулон", "Продовольчо-зернова корпорація", починають одночасно з експортом аграрної продукції займатись безпосередньо аграрним виробництвом, інвестуючи мільярдів гривень в будівництво та закупівлю аграрної техніки, елеваторів, комбікормових заводів, переробних заводів, що виготовляють олію, борошно, птахо та свинокомплекси тощо.

Отже відновлення відшкодування ПДВ при експорті, але лише компаніям, що самі вирощують зернові та технічні культури або придбали їх безпосередньо у сільськогосподарських підприємств - виробників, означатиме не на словах, а на ділі активне державне сприяння розвитку національних товаровиробників.

Хоча це і вступає в протиріччя з інтересами міжнародних трейдингових компаній, яких цілком влаштовує існуюча ситуація.

Як відомо, президент Віктор Янукович, прислухавшись до порад уряду та американським бізнесменів, ветував згадуваний закон, і питання про порушені права українських аграріїв залишилося відкритим.

Але очевидно, що, як і в ситуації з відміною експортного мита на зернові, раніше чи пізніше здоровий глузд візьме гору.

Є очевидним, що знижувати інвестиційну привабливість аграрного сектору, вирішуючи поточні бюджетні проблеми за рахунок галузі, що може забезпечити експорт продукції на декілька десятків мільярдів доларів, просто безглуздо.

Що ж до порад Американської торгової палати в Україні, то до них варто прислухатись, але маючи на увазі, що ця організація покликана захищати інтереси американського бізнесу, і аж ніяк не українські національні інтереси, а вони далеко не завжди можуть співпадати.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!