Імперіалізм в економіці: як було і як є

Імперіалізм в економіці: як було і як є

У 1962 році на 35% були підвищені ціни на продукти. На Новочеркаському машинобудівному заводі зросли норми виробітку і зменшилася зарплата. Робітники вийшли на вулицю з протестом, однак армія їх розстріляла.
Понеділок, 10 жовтня 2011, 11:24
Марко Олівенський, кандидат економічних наук, багаторічний керівник економічних служб промислових підприємств Києва

У 1962 році на 35% були підвищені ціни на продукти харчування. Одночасно на Новочеркаському машинобудівному заводі Ростовської області були підвищені норми виробітку - відповідно зменшилися розцінки та зарплата. Робітники вийшли на вулицю з протестом. За наказом зверху армія розстріляла неозброєних людей.

Цим був продемонстрований імперіалізм радянської доби в економіці. Розстріл робітників в Новочеркаську засекретили, але інформація про ці події поширювалася спочатку в партійному середовищі, а згодом і серед господарників.

Наприкінці того ж року в надрах апарату ЦК КПРС визріла думка щодо необхідності проведення економічних реформ, які не руйнували б засади компартійного економічного імперіалізму і посилювали б самостійність керівників підприємств.

Цю думку підтримував академік А. Румянцев, який певний час працював в партійних органах і мав з ними тісні зв'язки. Однак він жив в центрі радянського імперіалізму - Москві, а тому був вельми обережний, до того ж, не мав власної економічної школи.

Саме тому авангардом реформ стала харківська економічна школа професора Є. Лібермана - ідейного батька економічної реформи 1965 року. В той час Харків для Москви був економічною провінцією, незважаючи на потужну промисловість і науку.

"Хай там, в Харкові, щось запропонують, а ми розглянемо", - думали в Москві. Однак Ліберман був не тільки вченим, а й прагматиком, тому він заручився підтримкою своїх ініціатив з боку керівників великих підприємств. Проігнорувати їх ЦК не міг.

Першим науковим кроком харків'ян було надання широких прав в господарюванні керівництву "АвтоВАЗу" та Щокінського хімкомбінату за умови випереджаючого зростання продуктивності праці порівняно із зростанням середньої зарплати.

Це був перший прорив суцільного фронту економічного імперіалізму ЦК КПРС та уряду, які боялися втратити владу. Однак процес пішов, і зупинити його було важко. З кожним роком наростав вал постанов, які розширяли права підприємств.

На початку 1970-х років автор працював начальником бюро наукової організації праці та виробництва процвітаючого заводу "Київпластмас" і отримував всі постанови та інструкції. З цього і почався власний крок автора в реформуванні економіки.

У ливарному виробництві пластмас один робітник обслуговував один автомат. Поки на ньому йшло лиття виробів, робітник простоював. Одночасно він бажав більше заробити. Для цього треба було почати обслуговувати два чи кілька автоматів.

Автор розробив формулу розрахунку норм виробітку та розцінок, яка передбачала випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно із зростанням зарплати. Робітники підтримали автора, але з точки зору тих часів це була самодіяльність.

Офіційно норми виробітку та розцінок, затверджені "зверху", були розраховані на обслуговування одного автомата, тому на засіданні парткому заводу щодо впровадження пропозиції автора голоси його членів розійшлися.

Партійні функціонери були проти, вважаючи за необхідне написати листа в уряд з проханням дозволити експеримент. Гендиректор вагався. Виробничники були "за", хоча і розуміли, що для автора пропозиції і директора це закінчиться сумно.

Тоді рішення з цього питання не було прийнято. Згодом автор написав статтю в союзний журнал "Пластичні маси". Пішли позитивні відгуки підприємств з переробки пластмас. Позитивно оцінив статтю і журнал "Соціалістичний труд", неофіційно підтримуваний апаратом економічного відділу ЦК КПРС.

Однак в офіційних відповідях Держкомпраці СРСР та загального відділу ЦК КПРС наголошувалося, що дане питання повинно пройти експертизу. Це означало, що відповідну постанову довелось би чекати мінімум рік.

Автор надіслав на адресу цих установ копії відгуків з підприємств різних міст СРСР, а також довів копію відгуків до всіх членів парткому. Те ж саме було надано Віктору Найдьонову, учню та соратнику Лібермана для передачі останньому.

На одному із засідань партком заводу вирішив підтримати пропозицію автора і впровадити її в життя. Можливо, саме тому автора не зачепили репресії фінансових органів. Більше того, йому було запропоновано підвищення по службі.

Головним було те, що цей епізод надихнув автора на вирішення однієї з головних проблем економіки - зменшення соціальної напруги при щорічному перегляді норм виробітку. Ця проблема була вирішена автором в дисертаційній роботі.

З того часу автор усвідомив, що на керівних посадах на підприємствах і в державі повинно бути значно більше молодих людей. Вони не бояться експериментувати і ламати економічні стереотипи імперського минулого, в тому числі в економіці.

Апріорі не може бути процвітаючої держави, якою керують пенсіонери. Вони оглядаються у своє компартійне минуле. Вони ніколи і за будь-яких обставин не будуть рушійною силою демонтажу імперського економічного минулого.

У 1980 році в Польщі профспілка "Солідарність" широким фронтом виступила проти засилля держави в економічному житті. Ці події широко висвітлювала преса, тож керівництво СРСР боялося, щоб подібне не перекинулося на Радянський союз.

Автора та інших керівників економічних служб підприємств викликали в місцеві партійні органи і наказали протягом року припинити перегляд норм виробітку. В той же час підприємства продовжували отримувати офіційні завдання на перегляд норм.

Згадуючи події минулого і порівнюючи їх з продовженням імперської політики влади незалежної України, бачимо, що імперіалізм в економіці продовжує діяти. Місцеві органи влади не мають достатніх повноважень для розвитку своїх територій.

Як би не працював район чи область, бюджетні кошти все одно забере Київ, щоб потім на розсуд чиновників віддати частину з них на потреби території. Встановити норматив відрахувань в держбюджет для кожного регіону окремо влада боїться.

В такому разі регіони стануть незалежними від державного керівництва, і звузяться можливості для розкрадання коштів, в тому числі на так звану інфраструктуру. Місцева влада сама буде вирішувати, на що витрачати кошти громади.

Така зміна бюджетного фінансування могла б зруйнувати залишки імперської свідомості в економіці і політиці, в тому числі - в ліквідації інституту представників президента в регіонах. Принцип "вся влада радам", проголошений більшовиками в 1917 році, реально втілений в життя лише в розвинених країнах.

Поки президент концентруватиме всі важелі влади, а Партія регіонів перед виборами в черговий раз витягуватиме з шухляди прогнилі гасла масового впровадження російської мови в Україні, доти буде залишатися й імперіалізм в економіці.

Годування народу балачками про президентські "реформи" замість доступних продуктів харчування вже не надихне українців підтримувати нинішній режим. Як образно кажуть в народі, він вже іде з ярмарки.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!