Газ: кому війна…

Газ: кому війна…

Бюджет "Північного потоку", за останніми оцінками, - 8,8 мільярда євро. Отже, на цьому проекті можна привласнити 2-3 мільярди євро і ще приблизно стільки ж - на "Південному". Мир з Україною для "Газпрому" зовсім не рентабельний.
Середа, 7 вересня 2011, 09:25
Ігор Луценко, журналіст

Що спільного між назріваючою газовою війною та "Євро-2012"? Обидва явища вкорінені в одному з важливих законів підземного фінансового світу: на будівництві найлегше вкрасти великі гроші.

Ніщо інше не дозволяє так "пиляти" бюджет, як великі будівельні контракти. Така природа цього процесу - усі масштабні проекти здійснює чимала піраміда підрядників, і "відкати" у цій споруді легше заховати, ніж коли підрядник один.

Крім того, контролювати якість збудованого технічно та юридично важко, а недоліки стають помітними за кілька років, тоді, коли посадовці вже далеко.

Врешті, на відкритті нових будівель - мостів, доріг чи стадіонів - політикам можна покрасуватися, а на закиди про можливу корупцію у них завжди буде аргумент: навіть якщо гроші вкрали, дорога, стадіон, міст все-таки є! Залишиться потомкам, мовляв.

Не кожному зрозуміло, що на новому стадіоні вкрадено ще один такий же. Якщо казати про реальні потреби, то тих же потомків позбавили лікарень, шкіл, дитсадків.

Отож, у будь-яких державах посадовці обожнюють будувати. Держава "Газпром" - не виняток, а взірцевий приклад.

Маючи надлишок транспортних потужностей та постійно стикаючись із спадом попиту на російський газ у Європі, "Газпром" вперто просуває свої проекти з будівництва нових трубопроводів навколо України та Білорусі.

"Газпромом" керують російські чиновники, які нічим не кращі за інших, які так же полюбляють будувати, в даному разі - трубопроводи.

Торгівля газом не дозволяє так вдало ховати "відкати", як при будівництві. Ера різних "Росукренерго", судячи з усього, назавжди відійшла. Розробка нових родовищ - надто складно, без іноземної допомоги - ніяк.

Збудувати непотрібну трубу значно простіше, а вину за те, що вона не дає користі і стоїть напівпорожня, можна потім звалити на іноземних партнерів.

"Газпром" може продавати в Європу близько 196 мільярдів кубометрів газу щорічно, а продає близько 150 мільярдів кубометрів.

З відносно невеликими затратами можна було б розширити потужності української ГТС і транспортувати, приміром, 250 мільярдів кубометрів. Втім, така потреба навряд чи виникне. Однак невеликі затрати нікому не потрібні. Замість цього у Балтійське море кладуть труби.

"Північний потік" з першою та другою гілками має проектну потужність 55 мільярдів кубометрів на рік, "Південний потік" - 63 мільярди кубометрів. Всього - 118 мільярдів кубометрів зайвих потужностей на додачу до 46 мільярдів, які простоюють.

Прогнозована завантаженість "Північного потоку" - 25%. Тобто одна гілка, і та заповнена наполовину - і це лише на папері. Третю та четверту гілки буквально місяць тому Німеччина відмовилася узгоджувати - із зрозумілих причин.

З "Південним потоком" ситуація ще гірша. Його не те що не почали будувати та готувати реальні контракти щодо його заповнення, а навіть не отримали принципову згоду від Туреччини на використання її території на Чорному морі для будівництва.

Питання: як можна довести європейцям необхідність прямих поставок? Як наповнити нові газпромівські труби? Лише виставивши країну, через яку проходить до 80% транзиту російського газу в ЄС, непередбачуваним та нестабільним транзитером.

У "Газпромі" вирішили використати те, що Україна вже майже рік добивається знижки на газ. В цьому нема якоїсь особливої хохляцької жадібності. Це, скоріше, слабкі спроби йти в руслі загальноєвропейської моди. Переглянули або переглядають контракти з "Газпромом" Італія, Греція, Німеччина, Туреччина, Польща.

Тим більше, Україна як найбільший споживач газу у своєму регіоні в теорії має цілковите право купувати газ за значно нижчими, ніж європейські сусіди, цінами, особливо якщо врахувати менше транспортне плече. Чинні контракти - не перешкода в домаганні адекватної ціни. Змінилися обставини - можуть змінитися й угоди.

Однак Віктору Януковичу росіяни виставили особливі умови, завідомо не підйомні: або вступайте в митний союз, або віддавайте "Нафтогаз".

Ні на те, ні на інше нинішній режим не піде, надто очевидна суїцидальність такого кроку. Відтак, ґрунт для майбутнього газового скандалу готовий. Інтрига лише в тому, наскільки це вигідно газпромівським начальникам.

Розрахунки показують: вигідно. Дивіденди від газових війн з Україною можна оцінити, орієнтуючись на аналогічні проекти, чию корупційну місткість було вже досліджено.

За даними російської Рахункової палати, на будівництві трубопроводу "Східний Сибір - Тихий океан" було вкрадено 4 мільярди доларів. При кошторисі 14-15 мільярдів тут є теж інтрига, але зрозуміло, що приблизний відсоток "відкату" сягає 25-30%.

Це нафтопровід, але для корупціонера різниця з газопроводом невелика. З газом можна розраховувати на аналогічні "відкати", при тому, що бюджет "Північного потоку", за останніми оцінками, подібний - 8,8 мільярда євро. Отже, на цьому проекті можна привласнити 2-3 мільярди євро і ще приблизно стільки ж - на "Південному".

Всього - 4-6 мільярдів євро. Мир з Україною для газпромівських керманичів зовсім не рентабельний.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!