Великий економічний спад 2008 року перетворився в північноатлантичний економічний спад. В основному, ЄС і США, а не найбільші ринки, що розвиваються, загрузли в повільному економічному зростанні і у високому рівні безробіття. Саме ЄС і США разом впевнено йдуть до розв'язки грандіозного лиха.

"Мильна бульбашка" луснула і привела до масивного кейнсіанського стимулювання економіки. Це дозволило запобігти набагато більшому економічному спаду, проте викликало суттєве збільшення бюджетного дефіциту.

Нова реакція - масивні скорочення державних витрат - гарантує, що неприпустимо високий рівень безробіття збережеться, можливо, протягом кількох років.

Євросоюз нарешті почне допомагати своїм потерпілим членам. У нього і не було вибору: через фінансовий безлад, який може поширитися з малих країн - Греції та Ірландії, у великі - Італію та Іспанію, саме виживання євро виявилося під загрозою.

Лідери ЄС визнали: борги постраждалих країн стануть безнадійними, якщо їх економіки не почнуть рости, і їх зростання неможливе без зовнішньої допомоги. Проте, ледве пообіцявши, що допомога ось-ось почне надходити, лідери ЄС все ж висловили впевненість, що некризові країни повинні скоротити свої витрати.

Майбутня сувора економія уповільнить економічне зростання ЄС, а отже - зростання його недужих членів. Зрештою, ніщо не допоможе Греції більше, ніж швидке економічне зростання її торгових партнерів, а слабке зростання знизить податкові надходження, підриваючи заявлену мету посилення податково-бюджетної політики.

Дискусії, які велися до кризи, показують, наскільки мало було зроблено для відновлення основних економічних показників. Впертий опір ЄЦБ одному з невід'ємних принципів капіталістичної економіки - реструктуризації боргів збанкрутілих юридичних осіб - свідчить про крихкість західної банківської системи.

ЄЦБ заявляв, що платникам податків слід брати на свої плечі всю ношу безнадійного держборгу Греції. Мовляв, існує небезпека, що будь-яка участь приватного сектора спровокує "кредитні порушення" і призведе до великих виплат за свопами на дефолт за кредитми - CDS, а це спричинить ще більший фінансовий безлад.

Однак якщо ЄЦБ справді цього боїться, а не просто виступає від імені приватних кредиторів, то він повинен був вимагати від банків збільшити власний капітал.

Так само ЄЦБ мусив заборонити банкам працювати на ризикованому ринку CDS, де вони є заручниками агентств з оцінки кредитного ризику, які вирішують, що є "кредитною подією". До речі, одним з позитивних рішень лідерів ЄС у Брюсселі було рішення про початок приборкання як ЄЦБ, так і впливовості американських агентств.

Проте найдивнішим аспектом позиції ЄЦБ була його погроза не визнавати забезпеченість реструктурованих держоблігацій, якщо агентства оцінки кредитного ризику вирішать, що цю реструктуризацію слід класифікувати як кредитну подію.

Весь сенс реструктуризації полягав у погашенні основної суми боргу і в тому, щоб зробити виплату решти боргу більш здійсненною. Якщо подібні облігації визнавалися забезпеченими до реструктуризації, то, звичайно, після реструктуризації вони стали б тільки надійнішими і, отже, були б не менш прийнятними.

Цей епізод нагадує, що центробанки є політичними інститутами з політичними завданнями. Незалежні центральні банки схильні підкорятися, принаймні психологічно, банкам, чию діяльність вони нібито повинні регулювати.

Нічого кращого не видно і з іншого боку Атлантичного океану. Там крайні праві погрожували зупинити роботу американського уряду, підтверджуючи те, що передбачає теорія гри: коли нераціональні руйнівники, не домігшись свого, стикаються з раціональними, але роз'єднаними людьми, то перші перемагають.

У результаті, Барак Обама мовчазно погодився переслідувати незбалансовану стратегію скорочення держборгу без будь-якого підвищення податків - навіть для мільйонерів, які протягом останніх двох десятиліть процвітають, і навіть без скасування податкових поступок для нафтовидобувних компаній, що підриває економічну ефективність і посилює деградацію навколишнього середовища.

Оптимісти кажуть, що короткочасна макроекономічна дія підвищення максимального рівня заборгованості Америки та запобігання невиплаті держборгу буде обмеженою: близько 25 мільярдів доларів скорочення державних витрат у 2012 році.

Однак зниження податку на зарплати, що додає більше 100 мільярдів доларів в кишені звичайних американців, не було відновлено. Звичайно, бізнес, очікуючи подальшого погіршення економічної ситуації, надаватиме ще менше позик.

Припинення стимулювання економіки погіршить економічну ситуацію. Оскільки житло продовжує дешевшати, ВВП зростає невпевнено, а безробіття вперто тримається на високому рівні - кожен шостий американець, який бажає влаштуватися на повний робочий день, все ще не може цього зробити, потрібне стимулювання.

Найголовнішим фактором, що провокує зростання дефіциту, є недостатні податкові надходження через низьку економічну активність. Найкраще було б повернути Америці можливість працювати. Недавній податковий захід - це неправильний крок.

Багато говориться про передавання фінансової інфекції між ЄС і США. Врешті-решт, фінансові помилки США зіграли значну роль у провокуванні проблем ЄС, а фінансовий безлад в ЄС негативно позначився би на США, особливо враховуючи крихкість американської банківської системи та її постійну роль в непрозорих CDS.

Проте справжня проблема пов'язана з іншою інфекцією: погані ідеї, які легко долають кордони, і помилкові економічні уявлення з обох сторін Атлантики підсилюють одна одну. Те саме стосується й економічного застою, до якого призведе така політика.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської: Микола Жданович