"Економічна правда" запрошує на конференцію "Відбудова України: чому не слід відкладати до перемоги"

Незалежність: гіркий присмак ковбаси

Незалежність: гіркий присмак ковбаси

В Україні економічну і політичну незалежність святкувати є кому. Депутати, президент і чиновники давно незалежні від українських банків, охорони здоров'я, освіти, українських авто і продуктів. І головне - вони незалежні від українців.
Середа, 24 серпня 2011, 13:43
Юрій Шпак, економіст

Під час гучних річниць прийнято підбивати підсумки. Двадцять років незалежності України - чудова нагода замислитися про основи незалежності, адже якість плодів залежить перш за все від коріння.

Історії про героїчні звитяги та визвольні змагання, дисидентів та спротив підпілля варто залишити невиправним романтикам. Все це було, але не це стало основними підвалинами незалежності 1991 року.

Головний фактор, який привів українців до власної державності, мав суто економічний характер. Назва йому - національний егоїзм.

Очевидці тих днів пам'ятають оптимістичні листівки палких патріотів про економічну потугу УРСР і про нескінченні товарні потяги з українськими харчами до Москви.

Реклама:

Терпіти таку колоніальну несправедливість було вище сил пересічного українця, і солодке "ковбасне" майбутнє поставило жирний хрест на існуванні СРСР.

Звичайно, такі важливі фактори як ГКЧП, Єльцин, криваві національні війни, що спалахнули у країні рад і, відповідно, небажання посилати синів у воюючу армію, теж мали вагому роль. Однак порожні полиці магазинів і нестерпне бажання залишити старшого брата без цукру у чаї стали головними підвалинами незалежності.

Що ж, бажання жити краще і ситніше можна зрозуміти і вітати, особливо після стількох випробувань, які пережила Україна у 20 сторіччі.

Отже, пригадаймо солодку "ковбасу", на яку ми спокусилися 20 років тому і порівняймо її з фактичними результатами самостійного плавання.

Виробництво деяких видів продукції на душу населення, кілограм

Показник

"Рухівська" листівка від 1989 року

Дані Держкомстату за 2010 рік*

Вугілля

3 475

1 195

Залізна руда

2 126

1 706

Сталь

1 060

380

М'ясо**

86

44

Молоко**

469

244

Масло**

8,5

1

Цукор

118,6

39

* В розрахунку на 46 мільйонів осіб

** 1988 рік

Характерно, що агітатори з Руху, приймаючи до уваги наведені у таблиці приклади, сприймали економіку України з аграрно-сировинних позицій. І лише в цьому, як показує сьогодення, вони виявилися праві.

Чому були втрачені такі прекрасні стартові можливості - питання риторичне, адже відповідей і версій безліч.

Як не може спрямований рейками потяг рухатися по автомобільному шосе, так і не могла соціалістична економіка УРСР рухатись по хайвею капіталізму. Первісне накопичення капіталу ніхто не скасовував. І 20 років - не строк для трансформації того, що будували втричі довше.

Отже, чи стали ми економічно незалежними? Чи вдалося поміняти важку планову "руку Москви" на невидиму "руку ринку" Адама Сміта?

Після 20 років незалежності в політичному сенсі Україна незалежною не стала. І перш за все тому, що проґавила незалежність економічну.

Економічна самостійність у декларації про державний суверенітет України йшла шостим пунктом. Документ констатував, що народ України має виняткове право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Як бачимо, за 20 років народ успішно усунуто від національних багатств, і ця власність вже давно не використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян, як передбачав документ.

Декларація визначала, що Українська PCP має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема, в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі. Додамо сюди ще питання виплати заощаджень Ощадбанку і Держстраху.

Як відомо, Україна взяла на себе зобов'язання погасити 16,37% союзного боргу, претендуючи на таку ж частку власності.

Москва, ігноруючи вимоги Києва, в односторонньому порядку сплатила Паризькому клубу країн-кредиторів 22,3 мільярда доларів. За деякими оцінками, на початку 1990-х років вартість закордонної власності СРСР сягала 400 мільярдів доларів. Як кажуть, відчуйте різницю.

За 20 років Україна не спромоглася отримати свою частку радянського спадку і в'яло блокує закордонну нерухомість в судах, тримаючи це питання як останній козир в перемовинах з Кремлем.

Інша теза декларації створювала шпарину для підприємств інших держав та міжнародних організацій і дозволяла використовувати природні ресурси України. За роки незалежності цей пункт з кожним роком виконувався з наростаючими темпами.

З топ-20 найнадійніших банків 16 належить повністю або частково іноземцям. Під контроль іноземців поступово перейшли нафтопереробні, гірничо-збагачувальні та металургійні підприємства. Природні ресурси, шельфи і незабаром земля стануть надбанням транснаціональних корпорацій.

Декларація впроваджувала створення в Україні самостійної банківської, цінової, фінансової, митної, податкової систем, формування державного бюджету, а при необхідності - грошової одиниці.

Хоча Україна і має суверенний грошовий верстат, гривня прив'язана до іноземної валюти, а політика Нацбанку чітко керується емісарами МВФ.

Держава критично залежить від постачання газу та ядерного палива, причому залежить від одного партнера, який диктує економічні і політичні правила гри.

Українська газотранспортна система, з огляду на низькі транзитні ставки, визначальної ролі в енергетичній незалежності України не відіграє, і на добробут рядових українців не впливає. Труба радше - політичний фетиш, іграшка, якою Київ спокушає Москву, а також інструмент для збагачення низки українських олігархів.

Альтернативних джерел енергії влада не впроваджує, а про енергозбереження не думає. Така ситуація багатьом вигідна по обидві сторони кордону.

Україна критично залежить від ринків збуту. Частка експорту у ВВП сягає 50%. Намагання захистити свої права членством у СОТ видимих дивідендів не принесли.

Звичайно, повну економічну незалежність може дати лише феодальне натуральне господарство, і сучасна економіка неможлива без взаємозалежних зв'язків. США залежить від кредитів Китаю, а Китай - від ринку збуту США. При цьому ніхто нікому не вказує, куди кому вступати і що робити.

Українські ж економічні партнери дозволяють собі шантаж, погрози, тиск, а влада не здатна адекватно реагувати і самостійно примати рішення на кшталт вступу до митного союзу чи до зони вільної торгівлі з ЄС.

Може, це і є парадоксальним доказом нашої економічної незалежності? Якби ми її не мали, то вже давно танцювали б під "калинку-малинку" чи давилися брюссельською капустою?

Проте вимушений геополітичний тайм-аут не може тривати вічно. Серйозні інвестори повинні бачити горизонт подій не менш ніж 10-20-річної перспективи.

В Україні ж політичний та економічний простори змінюються з калейдоскопічною швидкістю. В такому середовищі можна ефективно лише красти або спекулювати.

Втім, економічну і політичну незалежність святкувати є кому. Депутати, президент вищі чиновники вже давно незалежні від українських банків, охорони здоров'я, освіти, українських авто і продуктів харчування. І головне - вони незалежні від українців.

Коли ж українці стануть незалежними від них?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: