Не хочу жити в пустелі

Не хочу жити в пустелі

Основне завдання власників підприємств - підняти виробництво і виплавити більше сталі. У них ніколи не болітиме серце за Кривбас, вони навряд чи стануть піклуватися про екологію, і через 50 років наші діти та внуки житимуть у нетрях.
Понеділок, 20 червня 2011, 11:37
Володимир Папуча, заступник директора з інноваційних технологій Державного підприємства "Науково-дослідний гірничорудний інститут"

Останнім часом у Криворізькому басейні спостерігається наростання кількості руйнівних явищ - провалів і зсувів земної поверхні, техногенних землетрусів.

Гучною надзвичайною подією став провал на центральному міському ринку Кривого Рогу в серпні 2010 року, де за лічені хвилини під землю пішло 20 торгових контейнерів. За щасливим збігом обставин ніхто не постраждав, оскільки обвал трапився о п'ятій годині ранку, коли ринок був закритий.

В результаті аварії на шахті імені Орджонікідзе після проведення планового вибуху на діючому горизонті 13 червня 2010 року відбулося обвалення земної поверхні площею 16 гектарів і глибиною 10-80 метрів над раніше відпрацьованою територією.

У провалі загинув водій, зникло кілька автомашин. Фахівці стверджують, що жоден з існуючих методів контролю не допоміг виявити ознак катастрофи. Аварія сталася внаслідок прояву невідомих механізмів руйнування порід.

Наше державне підприємство "Науково-дослідний гірничорудний інститут" - НДГРІ - на виконання доручення Кабміну від 6 вересня 2010 року розробляє проект комплексної державної цільової програми з прогнозування і подолання техногенних явищ, які можуть призвести до негативних соціально-економічних наслідків.

Десятки тисяч гектарів родючої землі, на якій можна було б вирощувати пшеницю, щороку гине в місцях відводу кар'єрів і шахт.

Вони займають величезні площі, і через десятки років державі доведеться виділяти гроші на боротьбу з порожнинами, які створюють напружений стан земної поверхні, сейсмічні поштовхи та витоки води.

Повинен бути інший підхід. Якщо підприємство займається видобутком сировини і знає, що там зустрічатимуться інші будівельні або рідкоземельні компоненти, то в свою програму воно обов'язково повинно включати їхню переробку.

Нащо засипати на глибині більше 100 метрів золото, уран чи дефіцитний скандій, а потім створювати програми боротьби з наслідками недавньої недбалості?

Як позбутися "хвостів"

На одній з конференцій в Кривому Розі стосовно сучасних технологій розробки родовищ йшлося про Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат.

Ще 1965 року геологи знайшли там близько 500 тисяч тонн марганцевих руд із вмістом цього металу на рівні 23%. Тоді в СРСР перевагу надали Марганецькому родовищу, яке виявилося багатшим на руди, а інгулецьке вважали запасним.

Тепер вкраплені поклади марганцевої руди добувати не будуть - її викидатимуть у відвали. Причина - будь-яке підприємство з ліцензією добуває лише основну сировину, на яку йому дане право. Все інше називається "позабалансовими рудами".

Вартість таких руд - нульова. Основні кошти власники вкладають у видобуток основної сировини - руди. Так утворюються величезні відвали порожньої породи, які неможливо переробити.

Хоча надра вважаються народним надбанням, фактичним їхнім власником є той, хто має ліцензію на видобуток відкритим способом руди з кар'єру та розробляє рудники.

З шахти одночасно з рудою видобувається порожня порода, яку складують. Вона не йде в переробку. Крім відвалів, утворюються величезні господарства з сотнями мільйонів тонн так званих хвостів. В них знаходяться 10-15% залізомістких руд та інші рідкоземельні метали, які можна переробляти в промислових масштабах.

Втім, як відвали, так і "хвостосховища" належать не державі, а приватним структурам, які ніколи не будуть вкладати кошти у їх переробку - будувати завод, що дасть віддачу лише через кілька років.

Потрібно сказати "стоп" "хвостосховищам", розробити законодавчі документи, що вдосконалюють видобуток корисних мінералів та примусять власників компаній робити переробку техногенних покладів. Їм сьогодні це невигідно, бо підвищуватиметься собівартість продукції і зменшуватиметься прибуток.

Власники підприємств простим шляхом: більше грошей можна заробити за рахунок традиційного видобування. Тому необхідно знайти законодавчий механізм для видобувних і переробних підприємств поставити на свій баланс всі відвали та "хвости" та оцінити їх, якщо там є інші мінерали та рідкоземельні метали.

Підприємство для поповнення обігових коштів намагатиметься їх переробити. Тоді не лише одна держава буде боротися з проблемами порожнеч. Крім того, такий підхід сприятиме додатковим надходженням в бюджет від податку на прибуток.

У Кривому Розі є Ботанічний сад - філіал донецького. До 1999 року він отримував дотації з бюджету, зокрема, на засадження відвалів кущами та ялинками. А через десять років ми шукатимемо кошти, щоб ці дерева викорчувати, бо насаджені вони на колишніх відвалах, які доведеться впорядковувати. Це не по-господарськи.

Щоб запобігти техногенним катастрофам, слід змінити інноваційно-інвестиційну політику в законах про надра і про відвали, а також вдосконалити закон про державно-приватне партнерство. Техногенні родовища треба занести в державний кадастр і створити комплексну програму видобутку і переробки сировини.

На лаві запасних

За оцінками фахівців, в Україні у відвалах накопичено більше 10,6 мільярда кубометрів мінеральних відходів, а в техногенних зонах - значні мінерально-сировинні ресурси - 38 видів корисних копалин.

Наприклад, у відходах виробництва криворізького та нікопольського басейнів, крім основної сировини - заліза та марганцю, міститься низка інших корисних копалин: ванадій, нікель, титан, хром, золото, германій. Багато рідкоземельних металів є у Калуші, на Кримському титановому комбінаті, Сумихімпромі, криворізьких ГЗК.

Шлами "хвостів" вітчизняних підприємств важко використати. Якщо перейдемо на технологію не обрушення, а закладки порожнеч, то значна кількість шламів піде на закладку. Наш інститут розробив такі технології.

Традиційно для цього використовували цемент, доменний шлак і пісок. Останній завозили в шахту, а в новоутворених кар'єрах знову утворювалися порожнечі.

Якщо наш інститут напрацює програму з переробки техногенних родовищ і "хвостів", тоді доцільно створити спільне підприємство з власниками приватних компаній. Ми вкладатимемо свої ноу-хау, патенти та інші наукові напрацювання, а вони - кошти.

Основне завдання власників підприємств - підняти виробництво і виплавити більше сталі. У них ніколи не болітиме серце за Кривбас, вони навряд чи стануть піклуватися про екологію, і через 50 років наші діти та внуки житимуть у нетрях.

Міні-чорнобиль може утворитися в Жовтих водах і Дніпродзержинську, де є уранові поховання. Уздовж Дніпра, з якого ми п'ємо воду, теж є техногенні могильники. Нові уранові родовища не повинні розроблятися, інакше катастрофи не уникнути.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!