Країна гендлярів

Країна гендлярів

Невже влада вірить, що "підняти" село вдасться завдяки приватизації та введенню у товарообіг сільськогосподарських земель? Позитивних результатів не буде - уже маємо "ефективних" власників у промисловості. Чи не досить?
Середа, 4 травня 2011, 14:13
Володимир Назаров, доктор технічних наук, професор, с. Бахматівці, Хмельниччина, econaturologia.com.ua

Співвідношення кількості громадян в Україні, зайнятих у різних сферах життєдіяльності суспільства, свідчить про певні диспропорції.

Найперше - щодо чисельності працюючих у продуктивному виробництві, яка становить, орієнтовно, третину від загальної кількості працездатних громадян. Тобто, у сфері, де створюються матеріальні цінності і відповідні фінансові ресурси.

Отут справді: один із сошкою, а семеро з ложкою. Це чи не найбільша загроза українській державності, бо за таких умов перспектива країни - її банкрутство.

Країна перетворилися у суспільство гендлярів з повною відсутністю розуміння хибності обраного чи нав'язаного ззовні шляху. Образно кажучи, на плечах робітника, селянина та інженера вмостилися чиновники, менеджери, економісти, юристи, фінансисти, а також малі та середні підприємці.

Реклама:

Гроші не продукують ні базари, ні банки, ні біржі. Їх функція - побори з трудящої людини. Гроші - це умовний еквівалент вартості виробленого споживчого товару.

Об'єктивний аналіз вітчизняної соціально-економічної і демографічної ситуації дозволив би реально оцінити й співвідношення працюючих та пенсіонерів і визнати, що не пенсіонери, які працювали у продуктивному виробництві, живуть за рахунок працюючих, а чиновники та торговці.

Взагалі, колізії української пенсійної системи обумовлені зовсім не отим лякливим співвідношенням, а кричущою недосконалістю суспільно-економічного ладу.

Одним з наслідків його фундаментальної реконструкції мусить стати запровадження пенсійного забезпечення громадян лише через їх безпосередні стосунки з державним банком без будь-чиєї посередницької участі.

Не менш актуальні питання - заявлені урядом пріоритети щодо розвитку агропромислового комплексу та будівництва. Однак що стоїть за ними?

Невже влада вірить, що "підняти" АПК вдасться завдяки приватизації та введенню у товарообіг сільськогосподарських земель? Позитивних результатів не буде - уже маємо "ефективних" власників у промисловості. Чи не досить?

Хіба не вистачає у соціальному плані новітнього феодалізму та кріпацтва, а у еколого-технологічному - подальшої руйнації українських чорноземів та купи непридатних до споживання харчів? Нові власники землі керуватимуться одкровенням Людовіка 15-го: після нас - хоч потоп.

Чи мало в Україні корупції та спекуляцій? Земля буде продаватися стільки разів, скільки знадобиться господарям, а за всі ці оборудки розплачуватиметься трудящий люд. Економічною основою аграрного виробництва повинна стати гарантована і підконтрольна оренда землі, а торгувати нею неприпустимо.

Урядові наміри у будівництві породжують питання: що, для чого і для кого будувати? П'ятизіркові готелі, стадіони вищого класу, міст через Керченську протоку, вселенський базар під Києвом, термінали аеропортів для чартерних рейсів, фешенебельні комерційні, бізнесові, адміністративні апартаменти?

Можна не тільки це, а й багато іншого, що забезпечуватиме високий імідж країни.

Можна, але після того, коли всі дороги в Україні, а не тільки для футбольних фанатів, будуть мати європейську якість, коли українці житимуть в нормальних умовах, а не гетто, коли зникнуть епідемії, а охорона здоров'я стане такою ж люб'язною до простого українця, як до народного депутата.

Коли стихнуть волання батьків: подайте на порятунок хворої дитини. Тут доречно запитати: а кого може народити особа жіночої статі у декольтованих штанах, з голим животом, пляшкою пива у руці, цигаркою в зубах і матюками на язиці?

Коли більшість з нас не буде втрачати свідомість од власної бідності, а меншість - втрачати елементарний глузд від власних статків. Таких "коли" багато, і саме їх усунення повинно стати пріоритетом держави.

Для вирішення цих завдань знадобляться масштабні інноваційні інвестиції, та хто буде інвестором? Вкладений у виробництво матеріальний і фінансовий капітал - це результат раніше уречевленої, розумової та фізичної праці конкретних творців інтелектуальних і матеріальних цінностей.

Єдиним джерелом інвестицій є частина вилученої вартості реалізованого товару - робоча сила. Зрештою, при будь-яких варіантах інвестування за все платить саме трудящий люд, а не олігархи, банки та інші експропріатори.

Так чому б не створити для цілей інноваційного інвестування суспільний фонд інтелектуального і технологічного розвитку, віддавши забуттю наявну схему інвестицій та кредитів, які ми хибно вважаємо панацеєю.

Це відповідь на питання про першоджерело інвестицій. А для чого інвестиції? Невже знову на задоволення непомірно зростаючих потреб багатіїв? Чи не краще поставити іншу мету: мінімізувати самі потреби людини, забезпечивши оптимальний комфорт життєдіяльності у суспільстві інтелектуального розвитку?

Економічна система такого суспільства сприймається альтернативою постмодерністському варіанту руйнівної фінансово-спекулятивної капіталізації всього і вся. Без ключових реформ в економічній системі, найперше - у виробничих стосунках, мова про позитивні зрушення безпредметна.

За умов реалізації засад новітньої економіки виявляються непотрібними інститути ринкової економіки - фондові ринки, посередницькі фірми, товарні та фінансові біржі, комерційні банки. Унеможливлюються корупція, "відкати", спекуляція, вирішуються проблеми пенсійного забезпечення та "конвертації" зарплат.

Виникає риторичне запитання: кому потрібна така економіка - без корупції та спекуляцій - звичних і вже, мабуть, невід'ємних складових українського житія.

Напрямки побудови нового суспільно-економічного ладу завдяки оптимальній реконструкції - не ефемерній модернізації чи пролетарській революції - пролягають через жорстку, але принципово іншу порівняно з відомими тоталітарними режимами політичну диктатуру: диктатуру моралі, інтелекту, компетентності, честі, совісті, патріотизму.

В організації соціуму дієздатною повинна стати державна влада. Домагання усунути державу від управління соціально-економічними процесами, видно, знову повертають нас до марксистсько-ленінської тези про "відмирання держави".

У той же час, країна, яка втратила державне керування, сама приречена на "відмирання". Тому зараз нам потрібні відновлена керованість, суворі дисципліна і порядок, мужність, тверда воля і рішучість влади, що реалізувала б розгорнуту концепцію новітньої економічної політики сталого інтелектуального розвитку.

Фетиш ринкових свобод, посилених спотвореною демократією, помилковий і руйнівний. Саме Україна, струсивши попіл духовної розрухи, здатна відкрити нову сторінку в історії людства. От чи буде на те воля суспільства і влади?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: