Їдьмо жити за місто

Їдьмо жити за місто

Є погана новина: житловий фонд Києва не витримає землетрусу силою понад шість балів за шкалою Ріхтера, про що знають спеціалісти. Це означає, що ми можемо не лише згаяти час змін, але й загинути.
Середа, 30 березня 2011, 10:21
Артем Миргородський, директор ТОВ "Топфвелл консалтинг Україна"

Три чверті тих, хто зараз дивиться в монітор, живуть у п'ятиповерховому або дев'ятиповерховому будинку, збудованому щонайменше 25 років тому.

Біля під'їзду - місце для сміття із смородом. В самому під'їзді зазвичай курять і пишуть на стінах. Заходячи в ліфт, потрібно втиснути кнопку, якщо вона є, та не вступити в якийсь бруд, а також мимоволі прочитати, хто тут кого і як любить.

Припаркувати біля будинків авто нелегко, бо достатньо місць не передбачено. У дворах бракує чистоти і зелені. Замість парканів - закопані труби та шини.

Причини зрозумілі - вони історичні. Українцям, як і всьому пострадянському люду, не дозволялося проявляти творчий порив стосовно ідентифікації особистості та реалізації своїх культурних запитів.

Реклама:

З сімейних архівів мені відомо, що Москва зменшила розмір палацу "Україна" на третину, бо українцям "не варто мати такий великий палац культури". Будинок піонерів у Запоріжжі міськраді дозволили збудувати "за рахунок будматеріалів з понадпланового виробництва меткомбінату "Запоріжсталь".

Харківський оперний театр було спаплюжено рішенням Москви не використовувати нетипові перекриття та інші унікальні технологічні рішення, закладені в проект архітектором Миргородським. Втім, інше нетипове технологічне рішення цього ж архітектора - Арка дружби народів у Києві - було погоджено.

Студенти отримували нижчу оцінку за те, що в роботі не були враховані стандарти типової архітектури. Казали: "Ти що - здурів? Як будівельники це побудують?".

Коли мій дід, будучи заступником директора "Запоріжсталі" в 1939 році, почав будівництво шостого мікрорайону в Запоріжжі, його ледве не судили. Це сталося, коли він відкрив робітничу бібліотеку та великий обладнаний пансіонат-спорткомплекс на острові Хортиця - звинуватили у розбазарюванні коштів.

В мемуарах дід зазначив, що гроші на інфраструктуру складали дріб'язок порівняно з капітальними вкладеннями. Сталь запорожці тоді плавили переважно для Угорщини, Чехословаччини та інших сусідніх держав і союзних республік.

Коли мої батьки збудували під Києвом в 1980 році двоповерховий будинок дев'ять на десять метрів, у родини почалися проблеми. Прийшла комісія, і її висновки були невтішні: "Площа перевищує передбачені кодексом 65 квадратних метрів".

Справу передали до суду. За два роки батьки побачили на паркані напис "Сільська рада" та записку: "Будинок передано в державну власність за рішенням суду". Після довгих п'яти років судів батьки відсудили своє право мати зайві дві спальні.

Це дійсність, історія тотальної експлуатації народу комуністами. Можна довго критикувати владу і себе, але нічого не зміниться. Згадані три чверті житлового фонду старіють, а муніципальні органи не зацікавлені оновлювати фонди.

Стратегія влади на найближчі десятиліття: зміна власника і скорочення видатків, в тому числі - через створення ОСББ, аби співвласники багатоквартирних будинків самі утепляли фасади, ремонтували труби, зміцнювали козирки, міняли плитку та електрообладнання, чистили сміттєпроводи і ліфти.

Те, що маємо, регламентувалося зовнішніми чинниками. Нині вже ніхто з Москви не каже, що ЗАЗ має бути малолітражкою. Зараз власник заводу може вільно запускати моделі, спираючись лише на маркетингові дані та власний бізнес-план.

Хто сьогодні вирішує, як нам жити? Хто змінить парадигму останнього століття та покаже нові приклади? Якими мають бути рішення будівельників та девелоперів? Які проекти та яке житло українці виберуть завтра?

На двадцятому році незалежності ми не можемо чітко відповісти на це питання. На жаль, Київ забудовується хаотично, посади головних архітекторів асоціюється з корупцією, а не геніальними проектами, превалює підхід "скільки я поверну з квадрата", будівництвом займаються непрофільні інвестори, а часом і аферисти.

Це призвело до того, що за двадцять років у Києві не збудовано жодного кварталу, яким приємно прогулятися, а ще приємніше жити. Осокорки, Позняки, Троєщина - творіння сучасності. Мої друзі, які мешкають там, мріють якнайшвидше покинути ці райони. "Жизнь дала трещину - поехал на Троещину" - типовий вислів сучасності.

Розумніші девелопери зрозуміли, що зводити економ-житло в нових районах не цікаво. Вони купують рішення Київради і забудовують історичний центр міста. Їх розум закінчується на продажу квартир без прив'язки до інфраструктури.

Так в місті зникають залишки зелених масивів і скверів. З'являються машини, перекриті шлагбаумами двори, будки охорони, приватизовані стоянки.

Київ рухається своїм чином. Багаті живуть в центрі та дихають смогом, середній клас та бідніші - в зношеному фонді з контейнерами сміття перед носом або сучасних новобудовах з холодними пластиковими вікнами, непристосованими для паркування дворами, браком дитячих садків та баскетбольних майданчиків.

Щоб змінити ситуацію, потрібно розпочати громадську дискусію, яка має виявити, що кияни хочуть змінити. Така дискусія має бути розпочата очільниками міста.

У червні президент готується підписати новий Генеральний план забудови столиці. З розмови з директором проектного інституту, який зараз готує цей документ, я зрозумів, що документ буде враховувати сучасні міжнародні практики.

Втім, крім представників держави та муніципалітету, до процесу має приєднатися загал професіоналів від архітектури, будівництва, транспорту та екології.

В державі відсутня дискусія про якість нашого життя та стратегії зміни стилю життя майбутніх поколінь. Ми говоримо лише про ОСББ, жеки і тарифи. Однак це сьогодення, яке ним і залишиться, якщо ми не розширимо горизонт.

Влада не буде організовувати громадські обговорення. Як же нам, киянам, які люблять своє місто і щиро шкодують за останніми п'ятьма втраченими роками керування у місті молодої команди Черновецького, змінити це заворожене коло?

Впевнений, що розпочати дискусію мають відомі кияни та український бізнес, який зможе за власний рахунок залучити потрібних експертів та ресурси.

В Європі ніхто не дивується, коли спонсор замовляє в архітектурної компанії проект розвитку мікрорайону, де розміщені його активи. Прості люди виступають спонсорами із встановлення красивих іменних лавок та мощення бруківки.

Як вирішено ці питання в країнах, куди українці мріють поїхати хоч раз в житті? Якщо мріють, значить, вони позитивно сприймають все характерне для тих місць. Я певний час вивчав передмістя Лондона, Парижа і Рима. Мене цікавили архітектура, інфраструктура, демографія та стиль життя.

Коли ти мандруєш цими містами, то не можеш одразу відповісти на питання, де б ти сам хотів жити. Там нема житла радянських стандартів, а до людей не ставилися як до робочої сили, яка має переночувати і повертатися до роботи.

Архітектори планували міста для городян - вільних осіб, тому архітектура зазвичай величава, а інфраструктурні об'єкти добре функціонують сто і більше років.

Який же він - бажаний житловий фонд? Центральні райони обговорювати нецікаво. Вони схожі на невеличкі острівці дорогої київської цивілізації.

У Лондоні, Парижі та Римі квартири на центральних вулицях з красивим виглядом будуть коштувати від 1 мільйона доларів. Будинки знаходяться на обслуговуванні лише комерційних комунальних структур, все чистенько і красиво. Поряд метро.

Це зрозуміло, але така ціна не може задовольнити середній клас навіть у забезпечених громадян ЄС. Їхній середній клас у минулому столітті остаточно визначився із своїми бажаннями. Допомогла традиційна система цінностей. Їх вибір - передмістя. Це стає очевидним, коли підлітаєш до міста.

Цікаво, чому ж усі прагнуть жити саме там? Чому продають квартири іноземцям?

Передмістя бувають близькі та віддалені. Відрізняються вони тим, що у віддалених можна побачити поля і озера. У близьких є парки та штучні озера. Втім, усіх жителів цих районів об'єднує одне: життя на власній землі, у власному будинку.

Поруч - локальні поліклініки, школи, дитсадки, музичні школи, спортклуби, спортмайданчики, магазини і обов'язково - паби, піцерії та кав'ярні.

Люди, що живуть там, на своєму прикладі показують: життя в малоповерхових мікрорайонах має більше переваг, ніж життя у місті. Причини пояснювати можна довго, однак краще один раз побачити, а ще краще - пожити.

Аби передмістя не перетворилося на транспортний колапс, у США та Європі давно збудована систему електричок, а в англійській мові навіть існує спеціальний термін to commute, що означає добиратися на роботу з передмістя.

Україна пішла хибним шляхом забудови котеджними містечками. Решта людей будують у селах. З точки зору світового досвіду, обидва шляхи неправильні.

Світовий досвід - це розвиток приміських зон за генеральним планом, що передбачає будівництво мережі електричок, медичних закладів та інфраструктури.

Це зв'язок передмістя з містом. Іншого не дано. Жити населення, особливо після 35 років, прагне в екологічно чистих місцевостях у власному будинку, але працювати більшості доводиться в офісах та адміністративних будинках міста.

Хто бував у Бухаресті чи Будапешті, бачив, що в деяких історичних районах багато занедбаної нерухомості. Виявляється, рітейл пішов у гіпермаркети в передмістя.

Коли ж ми розпочнемо думати над стратегією переміщення з некомфортного для життя сучасної людини міста до передмістя, яке розкриває нові можливості соціокультурного розвитку родини та зміцнює сімейні цінності? Якщо ми не порушимо це питання, нація втратить 20-30 років і буде околицею Європи.

Є погана новина: житловий фонд Києва не витримає землетрусу силою понад шість балів за шкалою Ріхтера, про що знають спеціалісти. Це означає, що ми можемо не лише згаяти час змін, але й загинути.

Припарковані дорогі авто смішно виглядають в убогих дворах міста. Але більше страждає кожне нове покоління, якому дістається ганебна спадщина попередників.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама:
Підпишіться на наші повідомлення!