Скільки коштує праця

Скільки коштує праця

В новонародженому Податковому кодексі податок визначено як обов'язковий безумовний платіж. Платити - зобов'язаний, а отримувати товар не маєш права. Тобто узаконено бандитські побори замість ринкового податку.
Понеділок, 7 лютого 2011, 12:58
Анатолій Письменицький, для ЕП

Ще з радянських часів засіло у пам'яті: "Праця створила людину". Сьогодні, у добу ринкових відносин, це гасло стає найактуальнішим.

Праця є найпершим ринковим товаром, усі інші товари стають наступними результатами праці. Її вартість складається з оплати працездатності робітників, оплати страхування працездатності та оплати податками загальних державних послуг, без користування якими не відбувається жодного акту продажі-купівлі праці.

Вартість кожного ринкового товару складається з оплати праці, оплати вартості використаних результатів попередньої праці, вартості, доданої останньою працею.

Гроші ж людством придумані для оплати вартості результатів праці, а вартість самої праці тисячоліттями майже не оплачувалася грошима. "Платою" були мізерні умови для підтримки працездатності працюючих та нікчемні залишки грошей після оплати вартості придбаних результатів праці.

Моє покоління ще пам'ятає "оплату" праці безпаспортних кріпаків-колгоспників. Вікова боротьба за справедливу оплату праці йде і зараз. Протягом всіх років незалежності України преса пише про затримки з оплатою складових вартості праці: заробітку працюючих, страхових зборів, податків. Це використання праці без оплати.

В СРСР був дефіцит результатів праці, хоча всі працювали. В Україні - дефіцит самої праці, бо не всім є де працювати, а в роботодавців чомусь хронічно не вистачає грошей для оплати. На вілли за кордоном вистачає, а на використану працю - ні.

Зараз українське суспільство помалу усвідомлює, що гроші призначені спочатку для оплати праці, а вже потім - для придбання результатів цієї роботи.

Однак ефективність використання праці суб'єкт підприємництва може визначати лише після реалізації її результатів, через економію на оплаті праці, тобто прибутком від підприємництва. Цим і мотивується організація оплати праці за залишковим принципом. Прибуток є головною метою підприємництва.

Підрядна система оплати вважається покупцями-роботодавцями найбільш справедливою, а робітниками-продавцями працездатності прозвана "потогінною системою". Погодинна система, навпаки, не подобається роботодавцям, бо змушує контролювати витрачання робочого часу, а працюючі часто обходять контроль.

І при обох системах оплата праці не відбувається найпершою, вона другорядна.

Внаслідок невизнання праці найпершим товаром не обліковується загальна її вартість. Вона не має ні бухгалтерського обліку, ні державної статистики. Обліковуються лише її складові, але не всіма роботодавцями і не всі складові.

У тіньовій економіці іноді навіть заробіток не обліковується, видається в конвертах без жодного документування. Підприємець-одинак після сплати страхового збору та податку на свій розсуд розподіляє залишок доходу на заробіток і прибуток.

Жоден орган влади, хоча і є роботодавцем, не визначає вартість своєї праці, бо оплачені податками послуги державної влади своєму народові не визнаються ринковими товарами. А самі податки не визнаються оплатою державних послуг.

В новонародженому Податковому кодексі податок визначено як обов'язковий безумовний платіж. Платити - зобов'язаний, а отримувати товар не маєш права. Тобто узаконено бандитські побори замість ринкового податку.

Про загальнодержавну вартість праці, яка є об'єктивною складовою валового внутрішнього продукту, турбуватися нашій владі не вигідно.

Наша влада не хоче бути ринковим суб'єктом, і в ролі монопольного продавця заробляти податки. Вона хоче й надалі в ролі державного рекетира збирати "обов'язкові безумовні платежі" з доходів підлеглих продавців.

Усвідомлювати елементарну ринкову аксіому про те, що продавці не платять, і тому не можуть бути суб'єктами оподаткування, наша влада не збирається.

Сума вартості праці державної влади у складі ВВП може дорівнювати сумі бюджетного утримання влади, але суть цих сум економічно протилежна та політично непримиренна. Використання бюджету на утримання влади, замість вартості праці на користь народові, є головною причиною непомірно роздутих штатів державної влади.

Втім, кожен народ має таку владу, на яку заслуговує.

Загальна вартість використаної праці будь-яким суб'єктом підприємництва, може і повинна визначатися як вартість, що додана останньою працею. За завершений виробничий цикл вона повинна дорівнювати сумі всіх складових: заробітку всіх працюючих, страхових зборів, податку й прибутку.

Саме оця, додана працею вартість, повинна стати загальною і єдиною для всіх суб'єктів підприємництва базою страхування працездатності та оподаткування вартості праці.

Для тих роботодавців, які не є суб'єктами підприємництва, вартість придбаної праці рахується без прибутку. Для них базою страхування та оподаткування повинна бути сума виплаченого заробітку всім працюючим.

Найвагоміші складові вартості праці - заробіток кожного працюючого й усіх разом - визначаються ринковою конкуренцією між попитом покупців-роботодавців і пропозиціями продавців працездатності.

Для цього, з метою отримання справедливого заробітку, необхідно навести прозорий порядок визначення та оплати тих складових, на які конкуренція майже не впливає.

Страхування працездатності заплутане найгірше.

З однієї й тієї ж вартості праці вилучаються збори аж до чотирьох страхових фондів: тимчасової втрати працездатності, пенсійного, безробіття та виробничих аварій.

До перших трьох фондів ще й вилучаються із заробітку так звані персоніфіковані страхові збори, хоча жодним із цих фондів ніяких персональних страхових рахунків не ведеться. Усі перелічені страхові збори знеособлені. Проти використання не за призначенням "нічиїх" грошей ніхто нічого вдіяти не може.

Замість чотирьох фондів треба мати єдиний державний фонд обов'язкового страхування працездатності. Аморально відокремлювати навіть пенсійний фонд, бо той, хто захворів, не зможе використати свої пенсійні заощадження на лікування і може не дожити до пенсії. Не треба й відокремленого медичного страхування.

Треба ввести єдиний персональний страховий збір за єдиною ставкою й без ніяких звільнень.

Кожен продавець працездатності, тобто працюючий, повинен мати персональний страховий рахунок. Страхове свідоцтво у вигляді пластикової картки з магнітною стрічкою повинно стати головнішим документом, ніж паспорт.

Солідарне використання персональних страхових заощаджень повинно бути гласним і прозорим, а персональний доступ слід врегулювати законом. Суми страхових зборів визначаються нарахуванням за єдиною ставкою на заробіток кожного працюючого.

Треба ввести єдиний для всіх роботодавців податок з доданої працею вартості, за єдиною ставкою і без жодних звільнень - взамін діючих податків із заробітку та прибутку, а також взамін оподаткування обсягу продажу в малому бізнесі.

Податком з доданої працею вартості слід замінити діючий ПДВ і скасувати всі азаровські мавпування авантюрної Шенгенської угоди про "безмитне" переміщення товарів між державами ЄС.

Український ПДВ не заміняє митних зборів і не може бути податком за членство в ЄС, тому й маємо: замість заохочення експорту - "відшкодування подвійного оподаткування" українських експортерів.

Воно виявилося злодійським перекачуванням величезних сум ПДВ з кишень непричетних до експорту через бюджет у кишені експортерів. Задарма гроші з бюджету жоден чиновник не віддає, за роки відпрацьована чітка система "відкатів". Це Клондайк для корупції.

Ставка вилучення з вартості праці страхового збору визначається співвідношенням суми витрат на всі страхові події до загальної вартості праці всіх працюючих у державі. Ставка вилучення з вартості праці податку визначається співвідношенням вартості всіх державних послуг теж до загальної вартості праці всіх працюючих.

Ставка нарахування на заробіток страхового збору або податку визначається добутком співвідношення загальнодержавної вартості праці до суми заробітку всіх працюючих у державі з відповідною ставкою вилучення.

Усі співвідношення, якими визначаються ставки, не мають ніякої залежності від особливостей, заслуг і привілеїв ані продавців працездатності в ролі суб'єктів страхування, ані покупців-роботодавців у ролі суб'єктів оподаткування.

Не існує жодних підстав для диференціації ставок, для звільнення від страхування працездатності та від оподаткування вартості праці. Ні часткового, ні тимчасового.

Остання складова вартості праці, прибуток, може бути тільки в суб'єктів підприємництва. Прибуток є внутрішнім фінансовим результатом, який може бути й збитковим. Конкуренція іноді примушує свідомо терпіти збитки.

Узаконення оподаткування прибутку не тільки протидіє конкуренції, а є безпідставним втручанням держави у внутрішні справи підприємництва, що спровокувало подвійний бухгалтерський облік прибутку: реальний - для себе і "чистенький" - для податківців.

Прибуток необхідно оподатковувати тільки у складі доданої працею вартості.

Найбільша проблема - організація обліку загальної вартості праці.

Не складно створити єдиний держфонд страхування праці, ввести обов'язкові персональні рахунки та пластикові свідоцтва. Не складно узаконити підконтрольний застрахованим прозорий порядок солідарного використання персональних страхових коштів і порядок персонального доступу застрахованих до своїх грошей.

Складніше примусити владу визначати вартість своєї праці на користь народові. Для цього треба визнати податки оплатою державних послуг. Без частки вартості праці самої влади загальнодержавну вартість праці визначати неможливо.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!