Лівійські міста тонуть у крові. У демонстраціях, які тривають уже тиждень, за підрахунками міжнародних правозахисних організацій, загинуло понад 640 осіб.

І це лиш початок - революція набирає обертів. Безчинства влади Лівії на чолі з диктатором Муамаром Каддафі різко засудили ООН та НАТО, проте скромно промовчала Європа.

Голос протесту європейських лідерів, які завжди різко реагують на найменші нехтування демократії у світі, цього разу, непевне, загубився в лівійських пісках, а точніше - потонув у її нафтових свердловинах.

Мовчання європейців пояснити просто: Лівія володіє восьмою частиною світових запасів нафти. При цьому 80% лівійського "чорного золота" йде на енергетичні потреби стовпів Євросоюзу - Італії, Німеччини, Франції та Іспанії.

Не дивина, що становище у Лівії особливо хвилює Італію - її головного економічного партнера.

Африканська країна володіє пакетами акцій багатьох італійських фірм: нафтовидобувної ЕНІ, літакобудівної "Фінмекканіка", банку "Унікредит", автомобільного концерну "Фіат". Крім того, Лівія входить до числа співвласників футбольного клубу "Ювентус".

Вартість лівійських активів в Італії, за підрахунками експертів, перевищує 3,5 мільярда євро.

В останньому телевізійному зверненні до народу лівійський тиран із 42-річним стажем закликав своїх прихильників "давити тарганів і щурів, які виступають проти його правління".

А вже наступного дня у двадцятихвилинній телефонній розмові з прем'єром Італії Сільвіо Берлусконі Каддафі запевнив, що в країні все гаразд. Мабуть, на цьому стурбованість керманичів Європи щодо ситуації у Лівії закінчилася.

Європейці не можуть зупинити хаос у Лівії. Ніхто не скаже жодного слова країні, яка має восьму частину світових запасів нафти і знаходиться у кількох сотнях кілометрів від європейського узбережжя.

Загроза енергетичного голоду змушує Європу заплющити очі і на демократію, і на людські жертви. Лівійська революція вкотре доводить, що саме енергетична залежність обеззброює навіть найсильніші держави і союзи світу, а правила диктує той, хто сидить на вентилі.

У цьому світлі розвиток альтернативної енергетики вже стає не лише економічним, а й стратегічним питанням забезпечення миру в усьому світі.