Реформ нема. І не буде?

Реформ нема. І не буде?

Зарозумілі професіонали не винесли жодних уроків з кризи. Стало лише гірше. Уряди, отримавши мандат приручити фінансові ринки, створили багато шуму і люті, але мало перетворень.
П'ятниця, 17 грудня 2010, 12:31
Жан Пізані-Феррі, директор аналітичного центру "Брейгель", професор економіки, член Ради економічного аналізу при прем'єр-міністрі Франції

Два роки тому уряди вберегли від перелому шиї фінансових ринків світу. Проте сьогодні ті ж ринки залякують уряди або, принаймні, деяких з них.

У Європі ринок для грецького боргу заморожений, і маржа за процентними ставками між ірландським і німецьким боргом, деномінованим в євро, досягла тривожного рівня.

Іспанії вдалося скоротити свою маржу щодо Німеччини, але тільки після того, як політика була рішуче змінена. Португалія оголосила про масштабні суворі заходи, сподіваючись досягти того ж ефекту.

Але навіть якщо їм не загрожує втрата доступу до ринку облігацій, більшість урядів у розвинених країнах світу з тривогою чекають заяв тих же рейтингових агентств, які вони недавно чорнили.

Цей поворот долі шокує. На думку громадськості, це виглядає, ніби зарозумілі професіонали фінансового ринку не винесли жодних уроків з кризи, створюючи враження, що нічого не змінилося - стало лише гірше. Уряди, отримавши мандат приручити фінансові ринки, створили багато шуму і люті, але мало реформ.

Навмисно чи ні, регулятори, схоже, втратили свій шанс, щоб ввести серйозні зміни у правила глобальних фінансів. Зараз уряди настільки ослаблені, що перебувають у повній залежності від тих, хто не так давно благав їх про допомогу.

Ці політично руйнівні настрої підігрівають невдоволення ринками та фінансистами. Тим не менш, хоча ніхто не проголошує, що місія виконана, це не означає, що для реформування фінансів нічого не було зроблено.

У недавньому дослідженні аналітичного центру "Брейгель", Брюссель, Стефан Роттьєр і Ніколя Верон надають всеосяжний звіт про прогрес, досягнутий у реформуванні фінансового регулювання протягом останніх двох років, починаючи з програми, погодженої у листопаді 2008 року на засіданні G20 у Вашингтоні.

Вони вважають, що її реалізація була неоднорідною, з розривом між елементами, спостереження за якими було покладено на сильні міжнародні організації, такі як Міжнародний валютний фонд, і тими, кого просто закликали до координації між національними органами влади. В цілому, однак, результат далекий від нульового.

Насправді США у липні започаткували комплексні фінансові реформи, Європа робить останні кроки в утвердженні законодавчого пакета, а Базельський комітет тільки-но дав зелене світло суттєвому посиленню правил щодо кредитних ризиків.

Точка відліку цього дослідження, за загальним визнанням, знаходиться далеко від ідеалу. Підписана Джорджем Бушем вашингтонська програма G20 не була ні амбітною, ні добре структурованою. Вона не прагнула приручити глобальні фінанси і не була заснована на ретельному аналізі кризи.

Під тиском необхідності діяти без зволікань, будучи не в змозі на цьому ранньому етапі визначити ключові пріоритети для структурних реформ, уряди поставили перед собою довгий і безладний список справ. Не було ніяких ознак більш радикальних ідей, які з'явилися пізніше в ході обговорень.

Мова, передусім, про так зване правило Волкера, яке розділяє банки і хеджеві фонди, що знаходить своє відображення у законодавстві США, або механізм розв'язання кризи, за допомогою якого банківський борг майже автоматично конвертується в акціонерний капітал, що розглядають деякі країни.

Не було жодної згадки про розміри банків та шляхи вирішення проблеми "занадто великих, щоб збанкрутувати".

Майже два роки фінансові реформи залишаються незавершеними, оскільки сам порядок денний все ще розвивається. Це було неминуче, оскільки нові пріоритети можуть виникнути тільки після періоду роздумів і дебатів.

На жаль, був втрачений певний імпульс, особливо на рівні G20. Апетит глобальних рішень зменшився, тоді як національна політика знайшла більший контроль над порядком денним.

Одним з позитивних досягнень є створення більш сильних державних інститутів. Епоха, коли Лондон звеличував своє "легке" регулювання, закінчилася. Тепер США і Європа створюють інститути, здатні підтримати і здійснити стійкі реформи.

Беручи паузу для роздумів, уряди не оминули політичної можливості бути жорсткими, а фінансові ринки не відновили перевагу. Звичайно, баланс сил не той, яким він був два роки тому. Знову діє регулятивне захоплення, навіть рішучіше, бо ставки вищі.

Однак не очевидно, що здатність держави регулювати серйозно постраждала від статусу урядів як позичальників. Хоча Греція втратила доступ до ринків капіталу, Німеччина ніколи не позичала на кращих умовах.

Якщо залежність урядів від готовності ринків облігацій давати в борг не позбавила їх можливості реформувати фінансове регулювання, це тим більше правильно для ЄС і G20.

Так само, як ми навчилися відрізняти уряд-акціонера від уряду-регулятора, що слід робити обережно, бо дії одного не обов'язково збігаються з інтересами іншого, ми повинні відрізняти уряд-позичальника від уряду-регулятора.

Було б шкода, якби уряди, які вимагають від фінансових інститутів бути більш обачливими в управлінні ризиками, в той же час просили заплющувати очі на суверенний ризик.

Навіть якщо це звучить несправедливо, логічно очікувати, що рейтингові агентства, які були м'якими в оцінці кредитного ризику, зараз виявлять суворість в оцінці всіх видів ризиків, включаючи суверенний ризик.

Книги з історії ще не написані, переможець не оголошений. Фінансова реформа все ще може зазнати краху. Однак поки що передчасно писати про це як про провал.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua