Вижити на 907 гривень
Україна - держава з двома реальностями.
В одній живуть уряд і депутати, в іншій - народ. Попри промовисті заяви та обіцянки покращити життя вже сьогодні, 12,5 мільйона українців живуть за межею бідності, а 78% населення, за даними ООН, "відносно бідні".
Напевно, державних мужів вчили якоїсь іншої математики, бо інакше вони б розуміли, що їхні розрахунки та стандарти, котрі формують "прожитковий мінімум", є хибними, адже прожити на 907 гривень протягом місяця нереально.
Це довів соціальний експеримент Національного форуму профспілок України, який тривав з 1 по 31 жовтня 2010 року. Він мав перевірити, як мільйонам українців вдається виживати. В експерименті взяли участь п'ятеро добровольців. Як проходив кожен день їхнього "мінімального" життя, вони ретельно описали у своїх щоденниках.
Наймолодший учасник, Леонід Алпатов, занурився у "мінімальну" реальність лише на вісім днів і зрозумів: так навіть вижити неможливо, не те що жити. Наприкінці першого тижня Леонід захворів. Після консультації лікаря він зрозумів, що грошей, які у нього залишалися, не вистачило б навіть на придбання ліків.
"Для мене це була лише гра, але ж якби це було по-справжньому? Мені моторошно від однієї такої думки", - писав Леонід, закінчуючи свій щоденник.
Сергій Чижов зміг прожити на гарантований державою мінімум 25 днів. Він дозволяв собі мінімум, але й цього не вистачило навіть на їжу. Якби цей експеримент був його справжнім життям, Сергій голодував би п'ять днів, до отримання наступних коштів.
"Я мав надію, що мої інтелектуальні здібності допоможуть віднайти спосіб економії, який стане в нагоді іншим. Однак мені не вдалося отримати субсидію, не допомогло й те, що основою харчування були запаси з власного городу. Я думав, що заощаджу на білковій їжі і порціях, якщо ділитиму їх навпіл, але не вийшло. Перепрошую, Країно, я намагався, але я не зміг", - зазначав Сергій в останньому записі.
За його висновком, на розмір державного рівня мінімальної зарплати, який дорівнює прожитковому мінімуму, можна прожити хіба що на безлюдному острові.
"Мені цікаво було б подивитися, як проживуть члени уряду на встановлений ними мінімум. А можливо, варто було б їх відправити на цей безлюдний острів, а нам оголосити війну, наприклад, Японії. Ми б здалися через годину і дозволили переможцям втілювати обіцяні нам владою реформи", - іронізує Сергій.
Третя учасниця, Євгенія Суярко, прожила на 907 гривень 26 днів. Її "підгодовували" батьки, однак нормального життя вона собі дозволити не могла.
Звиклий до економії Іван Місяць теж не пройшов випробування. На виділені владою кошти він прожив 27 днів. Його реальність не надто відрізняється від експерименту, але і для нього цей місяць супроводжувався одним питанням: "Як вижити?".
Ганна Покотило дійшла до кінця експерименту, однак грошей з урядового "мінімуму" вистачило лише на 28 днів. У неї залишилося трохи їжі, проте ніяких інших потреб вона забезпечити не могла.
Закон говорить, що прожитковий мінімум - це вартісна величина, якої достатньо для забезпечення нормального функціонування організму і збереження здоров'я людини.
Розрахунки влади базуються на тому, що українець може дозволити собі з'їсти на місяць 165 грамів сала, 1,29 кілограма яловичини, 630 грамів свинини, 1,14 кілограма птиці, трохи більше 5 кілограмів білого хліба, 7,8 кілограма картоплі, 2 кілограми помідорів і огірків, 4,92 кілограма фруктів і ягід.
Для порівняння: радянська Академія наук у 1940-х роках обґрунтувала наступні місячні біологічні норми споживання продуктів на одну дорослу працюючу людину: жири - 1,2 кілограма, м'ясо - 5,1 кілограма, хліб - 14 кілограмів, картопля - 8,5 кілограма, овочі - 11,7 кілограма, фрукти і ягоди - 7,3 кілограма.
Крім того, прожитковий мінімум має забезпечити придбання сезонного одягу та задовольнити необхідний соціальний і духовний розвиток особистості.
За підрахунками профспілок, з огляду на нинішні ціни, реальний прожитковий мінімум становить 2 356 гривень. Таким чином, різниця між мінімальними потребами кожної працюючої особи і мінімумом, який пропонує влада, становить 1 449 гривень.
Як довів експеримент, кількість коштів, на які пропонує жити нинішній уряд, не забезпечує навіть біологічно достатнього рівня харчування. Про здійснення комунальних платежів, придбання побутової техніки, одягу і взуття, побутової хімії, ліків, задоволення елементарних культурних потреб говорити не доводиться.
За перебігом дослідження спостерігала уся країна, і кожен погодиться, що офіційно встановлений прожитковий мінімум на рівні 907 гривень веде до фізичного виснаження, соціальної і духовної деградації населення.
Навіть якщо у 2011 році, як заявив міністр праці і соціальної політики Василь Надрага, прожитковий мінімум становитиме 963 гривні, цього буде явно недостатньо.
Прожитковий мінімум має бути приведений у відповідність до реальних цін і потреб не лише особистості, але і її сім'ї. Крім того, він повинен враховувати інтерес суспільства до відтворення повноцінної особистості.
Це означає, що прожитковий мінімум, окрім фізіологічного виживання, має враховувати розширене відновлення робочої сили, а також розвиток і зростання фізичних, розумових і духовних сил члена суспільства. Для цього повинна відбутися докорінна зміна державної політики щодо визначення рівня прожиткового мінімуму.
По-перше, в основу цієї процедури мають покладатися не потреби держави і її бюджету, як робиться зараз, а науково обґрунтовані мінімальні потреби людини.
По-друге, перерахунок розмірів прожиткового мінімуму повинен відбуватися на основі реальних науково обґрунтованих біологічних норм споживання.
По-третє, цей перерахунок має враховувати норми забезпечення особистості таким набором засобів і послуг соціальної комунікації, які створюють для неї мінімально прийнятний рівень гідного життя і соціального розвитку.
Люди повинні читати книжки і газети, ходити у театр та кіно. Стільниковий зв'язок і доступ до інтернету не повинні бути розкішшю для сучасної України.
По-четверте, сума офіційного прожиткового рівня має бути збільшена до розміру реального прожиткового рівня - 2 356-2 400 гривень.
По-п'яте, влада зобов'язана постійно індексувати прожитковий мінімум, враховуючи реальні коливання цін на споживчому ринку харчових і промислових товарів, комунально-побутових послуг, інформаційних продуктів і духовних цінностей.
Для забезпечення такої стратегії слід здійснити глибокі зміни у принципах і структурі перерозподілу ВВП між найманими працівниками, роботодавцями і державою. В результаті цих змін частка зарплати у вартості кінцевого продукту, робіт або послуг з нинішніх 17-28% має зрости до європейського і світового рівня - 55-80%.
Однак чи до цього зараз можновладцям країни, у якій щоразу збільшується число мільйонерів і армія тих, хто перебуває на межі бідності?