Єретична економіка

Єретична економіка

Що турбує фермера: гола цифра ціни солярки чи скільки зерна він повинен за неї віддати? Отже, навіть найбільш спрощене тлумачення суті ціни має починатися принаймні з двох продуктів.
Понеділок, 29 листопада 2010, 10:16
Володимир Рябошлик, економічний експерт БЮТ

Українські студенти, слухаючи курси з макроекономіки, і згадки не мають, що їхні західні однолітки влаштовують акції протесту проти схоластичного викладання, що у світі нема єдиних підручників, як було в тоталітарному СРСР, і що серед розмаїття теорій існують "єретичний" і "відсторонений" напрямки, які прагнуть подолати непрактичність традиційної науки.

Зупинимося на абсурдному розумінні природи ціни, яке тримається вже 120 років: на кривих попиту і пропозиції. Ви можете уявити професора хірургії, який не зробив жодної хірургічної операції? А професорів з попиту-пропозиції, котрі не накреслили жодної конкретної пари цих кривих, - скільки завгодно.

 

Провести хрест-на-хрест вилами по воді - тут без проблем. А от додати, що оце саме ті криві, що визначають, скажімо, ціну хліба в Україні, - тут вже вибачте. І це не дивно, бо не можна конкретизувати те, що у принципі кількісно не конкретизується, що не є конструктивним.

Напевно можна вказати хіба що вчорашню погоду: фактичну ціну і фактичний обсяг виробництва на даний момент - їх і оголошено точкою перетину кривих.

А от розташування кривих навколо цієї точки, відомої і без кривих, - це як заманеться. Недарма їх називають соломинками, що борсаються в ополонці.

Для виправдання вигадали термін "пояснюючі змінні", мовляв, такі криві покликані доповнити якісне словесне пояснення природи ціни якісним же малюнком. Тобто фактично визнано, що вся ця словесна еквілібристика завершилася пшиком.

"Економіст повинен бачити те, чого не видно", - виголосив Альфред Маршалл. Саме він ввів невидиму криву попиту, яка показує граничну корисність і схильність людей "платити менше, якщо товару пропонується більше". Це на зразок того, як останній ковток води психологічно сприймається менш корисним від першого.

Щодо кривої пропозиції, то вона показує граничні витрати на виробництво, які при зростанні виробництва зростають, а разом з ними зростає і ціна.

Ця крива не є невидимою, для її побудови достатньо відсортувати всіх виробників певного продукту за собівартістю, і сучасні мікробази поіменних даних всієї економіки дозволяють це зробити. Втім, і тут, як вірус, вкралося логічне порочне коло: поняття ціни визначається через те, що вже містить ціну - через витрати.

Проте найбільш волаюча логічна вада у тому, що обмін пояснюють без участі обміну, що фігурує тільки один продукт. А що турбує фермера: гола цифра ціни солярки чи скільки зерна він повинен за неї віддати? Отже, навіть найбільш спрощене тлумачення суті ціни має починатися принаймні з двох продуктів.

Описана комбінація видимого і невидимого навіть подається як прогресивний синтез об'єктивного і суб'єктивного підходів. Проте для практиків це обернулося тим, що одна з опор будівлі економічної науки зависла у повітрі.

А що пропонують "єретики"? Що природу ціни цілком можна пояснити, спираючись лише на видимі, кількісно вимірювані поняття. А ціни на товари встановлюються так, щоб вирівнювалися доходи найгірших виробників, чия продукція ще потрібна.

Може здатися, що ціни диктують найневдаліші, проте це не зовсім так через суттєве уточнення: "чия продукція ще потрібна". Саме завдяки цьому найгірші, але потрібні, існують "просто". А кращі - "краще".

Ціна на золото зросла, бо для збільшення його виробництва розконсервовано раніше нерентабельні золотодобувні шахти. А ціна на нафту знизилася, бо для забезпечення звуженої технічної потреби у нафті залишилося звужене коло найкращих виробників, і ефективність найгіршого серед них стала вищою.

І цей новий найгірший навіть за зниженої ціни ще може продовжувати існувати - раніше він існував "краще", тепер існує "просто". Отже, не крива перемістилася, а роль найгіршого перемістилася до іншого "виконавця".

Такі твердження не є абстрактними, і на їх основі стає можливим прогнозування цін. Отримані попередні результати принаймні відгадали напрямки змін цін.

Це можна розглядати і як ускладнення трудової теорії ціни. Хоча прямої залежності ціни від часу немає, час, витрачений на вироблення продукту, завжди буде далеко не останнім фактором, який визначає ціну. Борошно завжди буде дорожчим від зерна через доданий час на перемелювання.

Найбільш наочно залежність ціни від праці можна спостерігати за тим, як змінюються ціни залежно від часу виробництва. За випереджаючого зростання продуктивності спостерігається тенденція до зниження відносної ціни і, відповідно, за відставання продуктивності - підвищення відносної ціни.

На цю закономірність звертали увагу ще у 19 столітті: "Скло, яке раніше коштувало 11 фунтів стерлінгів, тепер, внаслідок успіхів промисловості, коштує лише 2 фунти стерлінгів, але ціну транспорту збільшено утричі".

Маркс наводить це як приклад свавілля залізничних магнатів, хоча у даному випадку достатньо скористатися саме тією трудовою теорією вартості, прихильником якої він був: відносна ціна транспортування зросла, бо продуктивність транспорту відстала від продуктивності промисловості.

Так упередженість політична заважає неупередженості науковій.

Нічого не змінилося і нині. Багато авторів констатують: ті сектори, де найбільше впала інфляція, є і секторами з найбільшим зростанням продуктивності праці.

Навіть у напівринковій українській економіці тенденція "де швидше зростає продуктивність - там нижча інфляція" пробиває собі дорогу.

Тенденція до зворотної залежності може бути також інтерпретована у вигляді "правила сталої частки пирога", згідно з яким кожна група прагне через ціну зберегти ту відносну частку "пирога", яка їй належить, незважаючи на бурхливі структурні зміни в економіці та технологічні новації.

Ціни на послуги ростуть відносно цін на комп'ютери просто тому, що покоївка готелю не бажає, аби її дохід відстав від інших, а те, що відстала від інших її продуктивність, її не обходить.

Усе це вигідно відрізняє "єретичний" погляд на ціну від абстрактних і психологічних поглядів, які статистичних підтверджень не мають.

Отже, згаданому вище афоризму Маршалла можна протиставити наступне: "Економіст не повинен заплющувати очі на видимі речі". Економічна наука повинна стати більш конструктивною.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!