Моральна деградація Америки

Моральна деградація Америки

Суспільство стає все більш "жорстким": багатії купують собі політичну владу, а бідні кинуті напризволяще. У приватному житті люди вдаються до невгамовного споживання, і на акти колективного співчуття їм бракує часу і грошей.
Понеділок, 25 жовтня 2010, 12:23
Джефрі Сакс - професор економіки, директор Інституту Землі при Колумбійському університеті, радник Генерального секретаря ООН

Політична та економічна криза Америки неминуче загостриться після майбутніх листопадових виборів. Президент Барак Обама втратить усі надії на прийняття прогресивного законодавства, покликаного допомогти біднякам і природі.

Схоже, усі значимі закони і реформи "стихнуть" до 2013 року, тобто до наступних президентських виборів. І без того складна ситуація, супроводжувана застоєм в економіці і уїдливістю засобів масової інформації, ймовірно, стане ще складнішою, тож світу не слід очікувати від внутрішньо розколотих США особливого лідерства.

Більша частина Америки у поганому настрої, і риторика співчуття змовкла. Обидві політичні партії служать багатим спонсорам, заявляючи про захист середнього класу.

Ні та, ні інша партії навіть не згадують про бідняків, яких, за офіційними даними, нараховується 15% населення. Насправді їх ще більше, якщо врахувати всі сім'ї, які зіткнулися з проблемами охорони здоров'я, житла і працевлаштування.

Республіканська партія недавно оприлюднила документ "Обіцянка Америці", щоб виразити свої переконання і передвиборчі обіцянки. Даний текст наповнений маячнею - чого варте лише безглузде твердження про те, що високі податки і посилення державного регулювання є причиною високого рівня безробіття в країні.

Документ також наповнений пропагандою. Згідно з наведеною цитатою президента Дж. Кеннеді, високі ставки податків можуть задушити економіку. Однак Кеннеді говорив про це півстоліття тому, коли максимальні ставки у два рази перевищували нинішні. Співчуття ж у програмі республіканців відсутнє зовсім.

Америка - парадоксальний приклад багатої країни, що розвалюється через крах її цінностей. Продуктивність у США - одна з найвищих у світі. Середній національний дохід на душу населення - 46 тисяч доларів. Цього досить не тільки для нормального життя, але й для процвітання. Проте країна агонізує через потворну моральну кризу.

Соціальна нерівність у США досягла історичних висот, але багаті відмовляються відповідати перед рештою суспільства. Вони не хочуть допомагати нужденним і виступають за зниження податків. Майже усі агресивно захищають свої короткочасні інтереси і майже ніхто не намагається дивитися вперед або думати про інших.

Те, що схоже на американські політичні дебати, насправді є змаганням між двома партіями за кращі обіцянки середньому класу. В основному, йдеться про згубне для бюджету урізання податків, тоді як дефіцит бюджету вже перевищив 10% ВВП.

Американці, мабуть, вважають, що володіють природним правом на державні послуги, не сплачуючи при цьому податки. В американському політичному лексиконі податки вважаються ворогом свободи.

Не так давно був час, коли американці говорили про необхідність ліквідації бідності у країні та за її межами. "Війна з бідністю" Ліндона Джонсона в середині 1960-х років стала наслідком ери національного оптимізму і віри у здатність суспільства спільно вирішувати проблеми бідності, забруднення довкілля та охорони здоров'я.

Тоді в Америці почалися програми з відновлення бідних спільнот, боротьби із забрудненням природи, забезпечення літніх людей медичними послугами. Потім розкол суспільства з приводу війни у В'єтнамі, укупі з різким розвитком суспільства споживання, мабуть, поклав край ері спільних зусиль в ім'я загального блага.

Протягом 40 років співчуття у політиці умирало. Рональд Рейган підвищив свою популярність за допомогою урізання соціальних пільг для бідних, заявляючи, що ті дурять державу заради отримання додаткових платежів. Білл Клінтон продовжив його справу у 1990-х роках. Нині жоден політик не насмілиться згадати про бідних.

Великі спонсори передвиборних кампаній обох сторін платять за захист їх майнових інтересів. Хоча республіканці роблять це активніше, ніж демократи, навряд чи навіть незначне підвищення податків для багатих коли-небудь стане в Америці реальністю.

Результатом цього навряд чи буде довгострокове зниження сили і багатства США, оскільки американці більше не інвестують колективно у своє спільне майбутнє.

Америка ще довго буде залишатися багатим суспільством, яке буде, однак, ставати все більш розколотим і нестабільним. Страх і пропаганда, як це було в минулому десятилітті, можуть призвести до нових міжнародних війн, очолюваних Штатами.

Те, що відбувається в Америці, може статися і в інших країнах. Америка вразлива перед соціальним розколом, оскільки її суспільство надзвичайно різноманітне.

Расизм і анти-іммігрантські почуття є причиною нападок на бідних, або, принаймні, причиною того, чому так багато людей готові слухати пропаганду, яка закликає не допомагати бідним. Оскільки інші країни вже ледь дають раду своїй зростаючій розмаїтості, їх, як і США, може спіткати така ж криза.

Шведи недавно віддали достатньо голосів анти-іммігрантській партії правого крила, що дозволило їй бути представленою у парламенті. Це наслідок посилення неприйняття у шведському суспільстві зростаючого числа іммігрантів.

У Франції уряд Ніколя Саркозі спробував відновити свою популярність серед робітників, депортуючи мігрантів-циган - об'єкт поширеної ненависті та етнічних атак. Обидва приклади свідчать, що Європа, як і США, вразлива перед політикою поділу, тому що наші суспільства стають все більш етнічно різноманітними.

Урок, який можна зробити на прикладі Америки, полягає у тому, що економічне зростання аж ніяк не гарантує добробуту та політичної стабільності.

Американське суспільство стає все більш "жорстким": багатії купують собі політичну владу, а бідні кинуті напризволяще. У приватному житті американці вдаються до невгамовного споживання, і на акти колективного співчуття їм бракує часу і грошей.

Світ має насторожитися: якщо ми не покладемо край огидним тенденціям великих грошей у політиці і нестримному споживанню, ми ризикуємо домогтися економічної продуктивності за рахунок втрати своєї людяності.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!