Корупція: як задекларувати осла

Корупція: як задекларувати осла

Навіщо другий рік поспіль доводити, що суддя Зварич брав хабар? Не доведуть, це дуже складно. І не тому, що Зварич - класний юрист, а тому, що в країні такі закони. Пора запроваджувати механізми контролю за чиновниками 21 століття.
П'ятниця, 21 травня 2010, 13:47
Сергій Власенко, народний депутат (БЮТ), екс-заступник голови ДПА

Уявіть собі заголовок газети: "Спіймали селищного голову, який отримав 10 тисяч гривень у конверті". Це навіть не дрімучий ліс, це кам'яний вік.

Зараз складно знайти людину, яка не розуміє, що гроші в конвертах, як правило, вже не ходять. Корупція сьогодні - це цінні папери, ерзаци, векселі, розрахункові рахунки, це майно на тещі, це передача товару.

Всі без винятку гучні випадки корупції, які заявляються в Україні, пов'язані тільки з виловом хабарів. Десь хабар обчислюється тисячами доларів або гривень, десь - мільйонами, але механізм скрізь однаковий: спіймати на передаванні грошей.

По суті, це технології 19 століття. Інші, справді гучні справи, ми вести не можемо, бо там все відбувається за технологіями 21 століття. Передавання корпоративних прав та цінних паперів, перерахунок грошей з офшору на офшор. Та й справ щодо хабарів стає дедалі менше.

По-перше, хабар - правопорушення, яке складно довести, тому часто справа використовується для демонстрації активної роботи правоохоронців.

По-друге, чиновники стали розумнішими: вони беруть хабарі через підставних осіб. Пробачте за каламбур, але корупція помалу йде в тінь. Закон її "не бачить".

Днями стало відомо про затримання помічника голови та начальника управління однієї з райдержадміністрацій Києва. Їх підозрюють в організації здирства і отриманні хабара. Це боротьба з вітряками.

Якщо ввести у пошукач ключові слова "корупція" та "Україна", то дев'ять з десяти знайдених новин стосуватимуться винятково хабарництва. Звичайно, це теж вид корупції, але реально - лише верхівка айсберга.

Нещодавно в Україні був створений антикорупційний комітет. Чим він займається? На жаль, це більше схоже на PR-хід. Цей орган може щось порадити, може навіть схвалити якусь концепцію, розроблену професіоналами з правоохоронних органів.

Однак навряд чи з цього вийде щось путнє. Для більшості людей і політиків корупція - це відеокамера, пачка банкнот з позначкою "хабар", маски-шоу. "Дивіться: впіймали. Ось вона, корупція". Це - не корупція, це її печерне розуміння.

Написати закони

Поговорімо конструктивно. Що слід зробити? Для початку - змінити законодавство і розширити термін "корупція". Сьогодні слова "корупція" і "хабар" тотожні.

Наприклад, чиновник А приймає рішення, що виконувати ту чи іншу роботу на державному об'єкті буде завод Б. Один нюанс: директор заводу - його брат, кум, сват або навіть теща. Це - корупція? Згідно із законодавством - ні. У даному випадку він і члени його сім'ї отримують невиправдану вигоду.

Інша ситуація. Чиновник А приймає рішення щодо підприємства Б, а в цей час гроші на офшорних рахунках на Кіпрі переходять з рахунка альфа на рахунок бета.

Потім, через рік, з'ясовується, що до підприємства альфа має стосунок контрагент, а до підприємства бета - дружина міністра. Проте існуюче законодавство не дозволить довести, що це корупція. За законом, це не корупція. Отже, необхідно писати законопроект, приймати його і змінювати законодавство.

Інше питання - коли набуде чинності перша частина антикорупційного пакету законів, прийнятого у червні 2009 року. Нагадаю, спочатку він повинен був набути чинності 1 січня 2010 року, потім - 1 квітня 2010 року, а недавно - і зовсім на початок 2011 року. Безсумнівно, запуск законів у дію гальмується.

Сьогодні одна політична сила контролює всі гілки влади. Відповідно, є всі підстави припускати, що не повинно бути ніяких перешкод. Хочеться вірити, що невдовзі Верховна рада прийме зміни до першої частини антикорупційного пакету, а після цього - закон про декларування доходів і фінансові зобов'язання публічних служб.

Впровадити механізми

Наступне завдання - створення механізмів для боротьби з корупцією. Навіщо другий рік поспіль доводити, що суддя Зварич брав хабар? Не доведуть, це дуже складно. І не тому, що Зварич - класний юрист, а тому, що в країні такі закони. Пора запроваджувати механізми контролю за чиновниками 21 століття.

Найпростіший з них - введення закону про декларування доходів і витрат. Це потрібно, щоб чиновник не розповідав, що цей шикарний триповерховий будинок, у якому він живе, належить його мамі, яка ніколи не працювала.

Чиновники мають перестали ховати очі і вести себе, як побиті собаки. Хоча зараз вже навіть очі не ховають. Наприклад, якщо раніше судді приїжджали на роботу на дорогих машинах, вони залишали їх за два-три квартали від будівлі суду. Зараз всі авто - у дворах судів. Однак повернімося до механізму.

У США чиновники подають декларацію про доходи та витрати - свої і членів сім'ї - товщиною, як двотомник Булгакова. Вони ввели цю норму 1978 року, після Уотергейту. Вони теж хочуть брати хабарі, але не можуть витратити незаконно отримані гроші. Як тільки витрати перевищують доходи, починається слідство.

Однак є й інша сторона. Страшно, що закон про декларування доходів стане інструментом політичної боротьби, як і всі інші закони. Влада, швидше за все, буде використовувати нові інструменти для стеження за нелояльними чиновниками.

Тим не менш, на це треба іти, необхідно змінювати ситуацію в країні і ментальність людей і влади. Я розумію, що весь цей процес може бути спотворений, але нам потрібно через це пройти, щоб стати державою європейського рівня.

Оштрафувати і звільнити

Чому почалася істерія перед 1 січня 2010 року, коли повинна була набрати чинності перша частина антикорупційного пакета законів? Тому що відразу довелось би показувати "усе нажите непосильною працею".

Припустимо, закони прийняті. Чиновники несуть декларації, усі щасливі. Подальший механізм полягає у тому, що ці декларації повинна інспектувати податкова. Це неправильно, оскільки це не податкові декларації. Мета цих декларацій не фіскальна, їх мета - боротьба з корупцією та її попередження.

Отже, треба створити компактний орган з професіоналів, який би перевіряв ці документи. Якщо вони побачать підстави для порушення справи, розпочнуть розслідування, а далі - можливі варіанти.

Якщо це адміністративне правопорушення, співробітники повинні приймати рішення і виносити протокол як суб'єкт контролю за адмінпорушеннями.

Якщо вони бачать, що справа повинна розвиватися у кримінальній площині, можна або віддати слідчі дії до компетенції даного органа, або передавати справу в прокуратуру, але з обов'язковим включенням співробітника цього органа у слідчу групу. Так само, коли справа передається до СБУ.

Якщо ж винесено протокол про адміністративне правопорушення, у першу чергу, потрібно усувати чиновника від займаної посади. Далі - штрафи. Система штрафів повинна бути складною і гнучкою водночас.

Перейняти досвід

Дурень вчиться на своїх помилках, розумний - на чужих. У нас є можливість довести, що ми не дурні. Для цього досить повернути голову і подивитися на досвід боротьби з корупцією у розвинених країнах.

Наприклад, у США антикорупційним контролем у міністерствах займається система генеральних інспекторів. Формально вони перебувають у структурі міністерства юстиції, але вони не підпорядковуються міністру юстиції. Вони призначаються сенатом за поданням президента. Це механізм незалежності.

Інспектори призначаються на семирічний термін, тобто переходять через каденцію президента. Скажімо, інспектор у міністерстві сільського господарства інспектує всіх і вся у цьому відомстві: від закупівель до декларацій.

Над інспекторами є свій генеральний інспектор. Його може моніторити ФБР, а ФБР моніторить генеральний інспектор, який моніторить міністерство юстиції.

Якось у Штатах, під час обговорення теми декларування доходів і витрат, один суддя розказав смішний випадок: два судді не знали, як записати осла, купленого ними вскладчину. Сміх сміхом, але поки нашого чиновника не змусять декларувати навіть такі, здавалося б, дрібниці, порядку не буде.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua