Знову граблі

Знову граблі

Рівень податків у машинобудуванні необхідно знизити, а у торгівлі - підвищити. Тоді грошові потоки змінять свій напрям у бік виробництва і підвищать попит зростаючого машинобудування на нині надлишковий метал.
Вівторок, 18 травня 2010, 13:48
Марко Олівенський, кандидат економічних наук

Один чоловік упав з дзвіниці і не розбився. "Як це у тебе вийшло?" - запитали у нього. "Випадковість", - відповів він.

Незабаром чоловік знову впав з дзвіниці і не розбився. "Збіг", - відповів він на німе запитання. Він і втретє упав з дзвіниці і не розбився. Не чекаючи запитань оточуючих, відповів: "Звик".

Від Мао Цзедуна до наших днів

Великий керманич минулої епохи товариш Мао Цзедун був великим патріотом своєї країни. "Сонце встає на Сході", - проголошував він, а тому намірився швидко наздогнати США з виробництва металу. У китайських селах поспіхом спорудили десятки тисяч невеликих доменних печей, у яких виплавляли низькосортний чавун.

Економічний ривок не вдався. Незабаром з'ясувалося, що цей чавун був непридатний для подальшого використання. Але Китай великий, а тому Ден Сяопін, який знаходився в тіні великого керманича, тихо висунув свою програму, завдяки якій Китай нині витісняє із світового ринку металу багато держав, у тому числі Україну.

Колишній прем'єр Ізраїлю Ехуд Барак вирішив увійти в історію мирного врегулювання ізраїльсько-палестинської проблеми, а тому швидко віддав палестинцям половину Єрусалима.

Він припускав, що це дозволить звільнитися від низки витрат на потреби оборони і спрямувати гроші на мирний розвиток економіки. Ця затія нічого не принесла, крім палестинської інтифади, що на роки загальмувало економічний розвиток Ізраїлю.

У той же час один з претендентів на пост президента України 1999 року проголосив визначальною для країни під його можливим керівництвом стратегію "Розвиток на випередження".

Один з відомих українських економістів образно висловив автору свою точку зору: згадай Мао Цзедуна. У них однакове мислення сталінського типу, а ким був "вождь народів", пояснювати зайве.

Тоді ж опозиційний до влади професор політекономії Василь Петроченко поставив таким політикам свій діагноз: махрова провінційність, помножена на величезний апломб. З такими людьми Україні ніколи не вийти за межі другорядної країни. Так він узагальнив теорію "великого ривка в економіці".

У 2000 році президент Росії Володимир Путін пообіцяв за десять років подвоїти ВВП країни. Сьогодні про це у Росії вже й не згадують. Дещо менші наполеонівські плани будував і колишній президент України Віктор Ющенко. Де тепер він і де Україна?

І знову на початку шляху

Нинішня влада теж почала з обіцянок подвоїти за десять років ВВП. Їй дуже подобаються успіхи китайців. Але для цього треба мати китайську ментальність і прагматичність влади, аналогічний суспільний лад і свого Ден Сяопіна. Без цього мріям не судилося збутися, тим більше у "парадигмі" економічного стрибка.

Дай, Боже, використати те, що вже було реалізовано у США та Німеччині у часи Франкліна Рузвельта і Конрада Аденауера. На жаль, нинішні проблеми набагато складніші. Зародки цих проблем з'явилися ще у 1940-х роках з прийняттям рішення про використання долара як світової резервної валюти.

Регулюючи емісію долара, уряд США отримав інструмент боротьби своїх експортерів із зарубіжними конкурентами. Весь світ був обкладений емісійним податком, в основі якого лежала інфляція долара, яка переноситься на інфляцію національних валют.

У 1991 році російський економіст Коган опублікував дослідження, у якому на основі статистичних матеріалів США і Великобританії графічно зобразив зростання інфляції з початку 20 століття по 1995 рік. Цей графік виглядав як параболічна крива, яка з прискоренням прагнула до вертикалі.

Сутність цього процесу полягала у тому, що ціни на товари все більше відривалися від їхньої вартості, стаючи віртуальною складовою світової економіки, яка уже не вписувалася у класичну формулу "товар-гроші-товар".

За розрахунками економістів, до 2008 року "бульбашка" незабезпечених товарами грошей оцінювалася сумою від 160 трильйонів до 4 квадрильйонів доларів. Це у 7-28 разів більше за річний ВВП США і у 2-7 разів більше за весь світовий ВВП.

За таких умов повернення до товарно-грошових відносин можливе лише після вибуху цього "міхура" або його значного скорочення. Перший варіант неможливий, оскільки це спричинить колапс світової фінансової системи. Другий - надто тривалий.

Що спричинило кризу

До 1945 року інфляція у світі була відсутня, але вже з 1945 року вона стала різко зростати. У цей період розвинені країни, перш за все США, все глибше "звалювалися" у дефіцит держбюджету і у прірву зростаючого державного боргу.

Саме тоді створювалася ядерна зброя, а пізніше - засоби її доставки. Бюджетних коштів не вистачало, тому США увімкнули друкарський верстат.

У 1970-х роках почався розвиток наукомістких виробництв, на які також не шкодували коштів. Наприкінці 1990-х років цей розвиток набув гіпертрофованих ознак. У хай-тек США з Європи щотижня перераховувалося по 3 мільярди доларів. Така активність інвесторів була пов'язана з очікуванням великих прибутків.

Крім того, зростали масштаби локальних воєн, які вели Сполучені Штати.

Розв'язка настала влітку 2000 року, коли на третину обвалився індекс NASDAQ. Це був перший дзвінок старту світової кризи. Однак знадобилося ще вісім років, перш ніж дзвінок переріс у фінансово-економічний кошмар.

Сьогодні ця "бульбашка" нічим не забезпечених грошей наповнюється, головним чином, "повітрям" масштабних витрат на ведення воєн, які ведуть окремі країни, але незабаром, судячи з усього, почнеться протидія світових систем. З одного боку - розвинених країн християнства, з іншого боку - групи агресивних держав ісламу.

Який же треба зробити висновок?

У такій ситуації слід було закритися від зовнішніх ударів американського долара, який руйнував фінансову систему України. Це означало створення почасти закритої від зовнішнього світу економіки, як у Китаї та Ізраїлі, які майже не відчули кризи.

Проте була прийнята стратегія входження України у світове економічне співтовариство. І коли у США вибухнула криза, вона боляче вдарила і по Україні.

Як і в 1991 році, коли після розвалу СРСР виявилося, що в Україні 73% виробництва були пов'язані кооперацією з Росією, криза 2008 року знову відкинула Україну до початку свого шляху у світле майбутнє. Знову наступили на граблі?

Об'єднання через економіку

Невирішеність заходів з диверсифікації економіки раніше чи пізніше змусить уряд зробити цю реформу. Для цього треба розвинути внутрішній попит і домогтися нульового сальдо експорту та імпорту. Це вимагає нових підходів: коли в країні надлишок сталі, треба розвивати машинобудування.

Держава має стимулювати зростання даного сектора. Давно назріла необхідність диференціації розміру податків у галузевому розрізі.

Чому машинобудування гине, а об'єкти торгівлі ростуть, як гриби після дощу? Відповідь: рівень рентабельності у торгівлі значно вищий, ніж у машинобудуванні. Однак новостворена вартість виробляється на заводах, а не в торгівлі.

З цього випливає висновок: рівень податків у машинобудуванні необхідно знизити, а у торгівлі - підвищити. Тоді грошові потоки змінять свій напрям у бік виробництва і підвищать попит зростаючого машинобудування на нині надлишковий метал.

Природно, ціни у сфері торгівлі виростуть, але тут же запрацює фактор купівельної спроможності населення, що змусить торгівлю конкурувати між собою ще жорсткіше і знизити свої непомірні апетити.

Для перетікання фінансів у західну Україну з метою прискореного розвитку депресивних областей необхідно поширити порядок диференціації податків і на ці території, але вже без поділу на сфери виробничої діяльності.

Це пов'язано з тим, що через особливості розміщення продуктивних сил на заході країни необхідно розвивати значно більше найрізноманітніших виробництв.

Це не нова тема. Про особливості економіки західної України у 1970-х роках писав професор Яків Хонігсман. Про це ж у 1990-ті роки у вкрай правій націоналістичній газеті ОУН "Українське слово" писав і автор статті, після чого він був облаяний ідейними супротивниками ОУН.

Удвох з філософом Сергієм Грабовським ми відбили атаки і зліва і справа, але тоді автору довелося переконатися, що проблему об'єднання країни на фундаменті зближення культурологічних відмінностей вирішити не можна. Необхідне вагоме матеріалізоване в інтересах економіки слово.

На жаль, в гарячці невідкладних справ уряд уже вкотре наступає на граблі рекомендацій так званих відомих економістів, які за своєю базовою освітою є математиками, демографами та кібернетиками.

Але ж вони вже були головними радниками колишніх президентів і прем'єрів. Де ж результат їхньої роботи? Хто з них міг би назвати себе українським Ден Сяопіном?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua