Переосмислення злиднів

Переосмислення злиднів

Не буде ніякого реального знищення бідності без життєздатного економічного розвитку, який не зміг забезпечити хаотичний ринок.
Понеділок, 25 січня 2010, 12:22
Джомо Кваме Сундарам, заступник генерального секретаря ООН з питань економічного розвитку

У 2009 році Продовольча та сільськогосподарська організація ООН оголосила, що голодуючих у світі за минуле десятиріччя стало більше.

Тимчасом у 2008 році Світовий банк повідомив про істотне зниження кількості бідняків порівняно з 2005 роком. Однак якщо бідність визначається з точки зору доходу, який дозволяє уникнути голоду, як це може узгоджуватися з такою заявою?

Світовий банк визначає межу бідності як "долар на день". У 2008 році він підвищив межу до 1,25 долара на день у цінах 2005 року. Таким чином, у світі живуть у бідності 1,4 мільярда осіб порівняно з 1,9 мільярда у 1981 році.

Китай забезпечив значну частину цього зниження. У результаті, число бідняків, що живуть поза Китаєм, збільшилося порівняно з 1981 роком на 100 мільйонів.

В Африці на південь від Сахари і деяких місцях Азії бідність і голод залишаються надзвичайно високими.

Міжнародні агентства вважають, що понад 100 мільйонів людей доведені до зубожіння в результаті підвищення цін на продовольство у 2007-2008 роках. А глобальна криза 2008-2009 років збільшила їх кількість ще на 200 мільйонів.

Повільне відновлення кількості робочих місць залишається основною проблемою, що перешкоджає зниженню рівня бідності у найближчі роки.

Тимчасом, відсутність ясності у методології вимірювань цього показника змушує сумніватися у прогресі.

Зустріч на вищому рівні 1995 року з обговорення соціальних питань прийняла ширше визначення бідності, включаючи соціальну ізоляцію і брак участі у суспільному житті. Отже, ситуація може бути ще гіршою від тієї, що визначає бідність за рівнем доходів.

Нерівність проявилася в останні десятиліття на міжнародному рівні у більшості країн. Понад 80% населення світу живе в країнах, де диференціація доходів розширюється. Найбідніші 40% людей отримують лише 5% світового доходу, найбагатші - 20-75%.

Неоднозначні звіти про зниження бідності ставлять під сумнів ефективність звичайних підходів. Країнам рекомендували замінити національні стратегії розвитку глобалізацією, лібералізацією ринку і приватизацією.

Замість того, щоб досягти швидкого зростання, така політика зробила країни більш залежними від влади багатих, мінливостей міжнародних фінансів і глобальної нестабільності, яка трапляється все частіше через скасування регулювання.

Найважливіший урок - потреба у стійкому зростанні і структурному перетворенні економіки. Уряди повинні проводити інтегровану політику для підтримки випуску продукції за участю всього населення землі і зростання зайнятості, а також зменшувати нерівність і просувати соціальну справедливість.

Такий підхід має бути доповнений промисловими інвестиціями та технологічною політикою, а також фінансами для їх підтримки. Крім того, нові виробничі потужності повинні бути створені за допомогою політики, що підтримує економічний розвиток.

На відміну від цього, наполегливі заклики обмежити участь уряду і надії на ринок призвели до стрімкого зниження інвестицій у розвиток інфраструктури громадського користування, зокрема у сільському господарстві.

Це не тільки послабило довгострокове економічне зростання, а й збільшило ненадійність продовольчого забезпечення.

Захисники політики економічної лібералізації посилалися на успіх економік східно-азіатських країн, у яких швидко розвивалася промисловість. Однак жодна з цих країн не дотримувалася повністю економічної лібералізації.

Замість цього уряди розвивали індустріалізацію, підвищували роль сільського господарства і сфери послуг, вдосконалювали технологічні та людські можливості.

Структурні перетворення мають привести до повної продуктивної зайнятості. У той же час уряди повинні мати достатньо влади і грошей, щоб забезпечити людям адекватний соціальний захист.

Протягом трьох минулих десятиліть також спостерігалося відділення соціальної політики від стратегій розвитку через обмеження втручання уряду у ці питання.

Національні стратегії економічного розвитку були замінені донорськими програмами зниження бідності. Злидарі отримували землю, кредити і залучалися до бізнесу.

Однак ці новомодні прийоми не надто знизили рівень бідності. Це сказано не для того, щоб заперечити деякі позитивні результати - програми мікрокредитування підтримали мільйони жінок. Тимчасом, універсальні соціальні проекти поліпшили добробут людей набагато більше, ніж цільові програми.

На жаль, бідність залишається ендемічною, щодня у світі голодує мільярд людей. Необхідні термінові дії, оскільки недавня криза сповільнила прогрес у зниженні рівня злиднів. Зростають також страхи, що зміна клімату буде загрожувати життю бідних.

Доповідь ООН про соціальну ситуацію у світі дозволяє заново продумати зусилля щодо зниження рівня злиденності. Для убогих усього світу підхід "нехай все йде своєю чергою" ніколи не був прийнятним вибором.

Не буде ніякого реального знищення бідності без життєздатного економічного розвитку, який не зміг забезпечити хаотичний ринок.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua