Гази Копенгагена

Гази Копенгагена

Якщо ми можемо дозволити собі віддати так багато грошей, щоб врятувати банки, то ми здатні виділити трохи більше коштів для спасіння планети.
П'ятниця, 15 січня 2010, 12:26
Джозеф Стіґліц - професор Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 2001 рік.

На одних розмовах далеко не заїдеш. Через місяць після конференції у Копенгагені, присвяченій зміні клімату, стало зрозуміло, що світові лідери не зуміли втілити в життя риторику про глобальне потепління.

Звісно, добре, що світові лідери вирішили не ризикувати і не піддаватися спустошенню, що може виникнути через підвищення глобальної температури більш ніж на два градуси Цельсія. Принаймні, вони звернули увагу на наукові докази.

Також були підтверджені деякі принципи, закладені у Рамкову конвенцію, прийняту у Ріо-де-Жанейро, включаючи "загальні, але диференційовані зобов'язання і відповідні можливості".

Крім цього, розвинені країни домовилися "надати адекватні, передбачувані і регулярні кошти, технологію і фонди для нарощування потенціалу" державам, що розвиваються.

Невдача у Копенгагені відбулася не через відсутність обов'язкового правової угоди. Просто не було згоди, як досягти шляхетної мети порятунку планети, як знизити викиди вуглекислого газу, як розподілити цю ношу і як допомогти країнам, що розвиваються.

Навіть зобов'язання надати 30 мільярдів доларів у 2010-2012 роках для зменшення негативних наслідків глобального потепління виявилися незначними порівняно з сотнями мільярдів, виділеними банкам в якості допомоги у 2008-2009 роках.

Якщо ми можемо дозволити собі віддати так багато грошей, щоб врятувати банки, то ми здатні виділити трохи більше коштів для спасіння планети.

Наслідки копенгагенського провалу очевидні: вартість права на викиди в системі комерційних обмінів ЄС впала. Це означає, що у фірм буде менше стимулів для скорочення викидів та інвестування у нові екологічні проекти.

Фірми, які хотіли вчинити правильно і витратити гроші на зменшення викидів, зараз хвилюються щодо своєї конкурентоспроможності, адже інші компанії продовжують здійснювати викиди без обмежень.

У підсумку, європейські фірми залишаться неконкурентоспроможними в порівнянні з американськими компаніями, які не платять за свої викиди.

В основі провалу в Копенгагені лежать глибокі проблеми. При кіотському підході розподілялися права на викиди, і це був цінний актив. Якби викиди були відповідним чином обмежені, то ці права коштували б кілька трильйонів доларів на рік. Не дивно, що бажаючі їх отримати сваряться.

Звичайно, ідея про те, що більше прав на здійснення викидів повинні отримувати нинішні лідери за рівнем забруднення навколишнього середовища, є неприйнятною. "Мінімально" справедливий розподіл для країн, що розвиваються, передбачає рівні права на здійснення викидів на душу населення.

Більшість етичних принципів наштовхує на думку, що якщо хтось розподіляє гроші для всього світу, то він повинен дати більше бідним.

Аналогічним чином, колишні лідери забруднення, особливо після визнання проблеми у 1992 році, повинні мати менше прав забруднювати у майбутньому. Однак такий розподіл спрямував би сотні мільярдів доларів від багатих країн до бідних.

З огляду на труднощі виділення хоча б 10 мільярдів доларів на рік, не кажучи про 200 мільярдів на рік, які потрібні для зменшення негативних наслідків та адаптації, укладати угоду відповідно до цих принципів означає приймати бажане за дійсне.

Можливо, настав час спробувати інший підхід: зобов'язання кожної країни збільшити вартість викидів - через податки або ліміти на викиди - до узгодженого рівня, скажімо, 80 доларів за тонну.

Країни могли б використовувати ці доходи як альтернативу іншим податкам - набагато розумніше оподатковувати щось погане, ніж щось хороше.

Розвинені держави могли б використати частину зібраних доходів для виконання своїх зобов'язань щодо допомоги країнам, що розвиваються, у питаннях адаптації та компенсації їх витрат на підтримку лісів.

Завдяки добрій волі ми можемо зробити дуже багато. Зараз нам слід поєднати власну вигоду з добрими намірами, бо лідери деяких країн, зокрема США, схоже, бояться конкуренції з боку держав, що розвиваються, незважаючи на переваги, які вони, можливо, отримують завдяки тому, що не повинні платити за викиди.

Система прикордонних податків, які вводяться на імпорт з країн, де фірмам не треба платити за викиди, вирівняє майданчик для гри і надасть економічні і політичні стимули країнам для введення лімітів або податків на викиди. Це стимулювало б фірми скорочувати викиди вуглекислого газу.

Час грає важливу роль. Поки світ зволікає, парникові гази накопичуються в атмосфері, і ймовірність того, що світ досягне погодженої мети обмеження глобального потепління двома градусами за Цельсієм, зменшується.

Ми дали кіотському підходу більш ніж сприятливий шанс. З огляду на істотні проблеми, що лежать в його основі, не дивно, що зустріч у Копенгагені завершилася крахом. Як мінімум, варто спробувати альтернативний варіант.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік.

Переклад з англійської - Микола Жданович

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!