Захистити банкрута

Захистити банкрута

Гроші - це товар для банків. Вони купували його по всьому світу за 2-3% річних, імпортували до України та продавали через куплені ними ж українські банки уже за 80% річних. Надзвичайно прибутковий бізнес.
Четвер, 17 грудня 2009, 13:22
Анатолій Родзинський, генеральний директор Консультаційного центру з питань банкрутства

Вважається, що слово "банкрутство" походить від латинських слів "лава" - bankus, та "зламаний" - ruptus. Банком називали лаву, яку встановлювали у людних місцях та на якій лихварі оформляли свої угоди. Після того, як власник "банку" розорявся, він ламав свою лаву.

Зрозуміло, завжди були боржники, які не могли розрахуватися із своїми кредиторами. Необхідність нормативного врегулювання такої ситуації усвідомлювалася з давніх часів. Правда, спочатку неспроможність сплатити борг розглядалася як протизаконна дія, що вимагала суворого покарання.

Перші згадки про банкрутство містить ще давньогрецька історія, де боржників разом з дружинами, дітьми та служницями віддавали у рабство кредиторам. У деяких грецьких державах таке рабство було обмежено п'ятирічним терміном.

У "Ясі" - законі, складеному Чингізханом, була настанова, згідно з якою, той, хто тричі не міг розрахуватися із своїми боргами, страчувався. У Давньому Римі кредитор отримував право розрубати свого боржника на частини. У середньовічній Європі застосовувалося кримінальне переслідування банкрутів.

Однак вже з другої половини 16 століття стали закладатися основи сучасного світового законодавства про банкрутство. Суспільство почало відрізняти боржників, які не хочуть платити, від тих, хто платити не може.

У 1542 році, в часи правління короля Англії Генріха, англійський парламент прийняв першій у світі статут про банкрутство. Цей акт засуджував змову боржників та кредиторів та встановлював принцип рівного розподілу активів боржника між усіма кредиторами.

На початку 18 століття в англійській правовій системі вперше сформувалося розуміння, що добросовісний банкрут, який сприяє відшкодуванню збитків, може розраховувати на прощення невиплачених боргів. Це було закріплено у статуті 1705 року, який встановлював скасування кримінальної відповідальності при наумисному банкрутстві.

Англійське законодавство про банкрутство неодноразово змінювалося і сьогодні регулюється "Актом про неспроможність" від 1986 року з доповненнями, внесеними у 2002 році. Зараз типова процедура банкрутства в Англії триває близько року та може закінчуватися списанням боргів банкрута.

В Англії банкрутами визнано: 2004 року - 46 741 особа, 2005 року - 67 584 особи, 2006 року - 107 288 осіб, 2007 року - 106 645 осіб, 2008 року - 106 544 особи.

Однак найбільшого поширення банкрутство набуло у США. Конституція від 1841 року передбачила, що профільне законодавство формує Конгрес. Сьогодні споживче банкрутство регулюється Кодексом про банкрутство.

Процедура банкрутства у США є швидкою та простою. Глава 7 кодексу передбачає продаж майна та списання усіх боргів, у тому числі за кредитами та медичними рахунками, бізнес-боргів, окрім боргів за студентськими позиками, аліментами та податками. Боржник може залишити собі частину майна відповідно до законодавства кожного штату.

Процедура банкрутства на підставі глави 13 передбачає можливість зберігання за боржником нерухомості та інших активів, наприклад, квартир чи автомобілів, із списанням частини боргів та можливістю виплачувати залишок упродовж п'яти років, причому цей строк може бути подовжений за рішенням суду.

У 2008 році банкрутами у США стали біля мільйона осіб. Експерти прогнозують, що кількість американців-банкрутів у 2009 році зросте до 1,2 мільйона осіб.

У Канаді процедуру банкрутства регулює "Акт про банкрутство та неспроможність". У разі, якщо боржник має позику, без урахування іпотеки, від 5 тисяч доларів до 75 тисяч доларів, він може запропонувати кредиторам сплачувати борг рівними частинами протягом п'яти років, з частковим списанням.

Якщо кредитори протягом 45 днів не приймуть цю пропозицію, боржник не має альтернативи, окрім особистого банкрутства.

В Австралії процедура регулюється законом про банкрутство від 1966 року.   Справа може бути ініційована боржником або кредитором у разі наявності боргу від 2 тисяч доларів. Боржник зобов'язаний надати повну інформацію про усі свої активи.

Статус банкрута зберігається протягом трьох років. За цей час його майно продається арбітражним керуючим. Також боржник зобов'язаний направляти частину зарплати, що перевищує встановлений законом розмір, з урахуванням наявності утримуваних членів родини, кредиторам на погашення боргів.

Не може бути продане особисте майно банкрута: одяг, меблі, техніка, обладнання для праці, автомобілі. Виїзд за кордон під час банкрутства здійснюється лише з дозволу арбітражного керуючого.

Якщо з'ясується, що боржник приховав активи, закон дозволяє подовжити статус банкрута на п'ять років. Кредитори також мають право дозволити йому залишити у власності житло або інше майно та достроково припинити процедуру банкрутства в обмін на часткове погашення боргів.

У Швеції законодавство про банкрутство містять норми, що зобов'язують платити неплатоспроможних громадян згідно з їхніми фінансовими можливостями протягом п'яти років, а після цього усі їхні непогашені борги списуються.

Китай законодавство про банкрутство запровадив у 1986 році. Норми, які захищають неплатоспроможних громадян, є у всіх країнах Європи, Азії та Америки.

У Радянському Союзі банкрутства не було, тому пострадянські країни будували своє законодавство про банкрутство з чистого аркуша.

Оскільки для менталітету українських політичних еліт термін "банкрутство" був чужим, відсутність чіткої законодавчої бази щодо захисту українців на випадок неплатоспроможності створила умови для отримання надприбутків деякими іноземними банківськими установами, що працювали та працюють в Україні.

Гроші - це товар для банків. Вони купували його по всьому світу за 2-3% річних, імпортували до України та продавали через куплені ними ж українські банки уже за 18%, а у разі споживчого кредитування - за 80% річних.

З урахуванням того, що середнє податкове навантаження до кризи на банківську систему складало менше 1%, нескладно порахувати, що цей бізнес був надзвичайно прибутковим.

Законодавство України передбачає можливість банкрутства фізичних осіб лише як суб'єктів підприємницької діяльності та в разі, якщо вони не в змозі погасити борги, пов'язані з їхнім бізнесом.

Українці, визнані банкрутами, звільняються від виконання зобов'язань у тому числі і перед кредиторами, вимоги яких не пов'язані з їхнім бізнесом. Наприклад, щодо споживчих банківських позик, за винятком вимог особистого характеру, тобто тих, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

Однак інституту особистого банкрутства в Україні не існує, і зараз настав час його впровадити. Не таке страшне банкрутство, як його малюють банкіри. Багато хто вбачає у ньому кінець фінансового життя, проте насправді це його новий початок.

Зараз на часі запровадження законодавства, яке надасть право на банкрутство українцям, які не зареєстровані підприємцями, та мають борги, не пов'язані з їхнім бізнесом, наприклад, споживчі кредити.

Якщо такі зміни не будуть прийняті, Україна не здолає кризу. Більшість населення втратить усе своє майно та стане довічним боржником банків. У мільйонів українців буде відсутня будь-яка мотивація до праці, оскільки вони розумітимуть, що не зможуть сплатити десятки і сотні тисяч доларів боргу та штрафів.

Влада повинна подбати про людей, давши їм надію на щасливе життя без боргів.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!